БІОГРАФІЯ

Особистісне становлення

Одного холодного зимового дня, а якщо точніше 28 січня 1992 року, білий сніг великими пухнастими пластівцями кружляв над Донецьком, товстим шаром лягаючи на дахи будівель та асфальт. Тоді-то серед величезної кількості маленьких дітей на світ з'явилася дівчинка, що згодом була названа Ірою та стала тим, про кого Ви зараз читаєте.

Давайте познайомимося ближче! Почнемо зі стандартного: привіт, мене звуть Іра! Мені 22 роки, і на даний момент я — студентка Донецького національного технічного університету (ДонНТУ) та проходжу магістратуру за спеціальністю "Системне програмування". Хочете дізнатися про мене більше? Тоді ласкаво прошу, читайте далі!

Я народилася у звичайній родині. Мій тато — Самсонов Олександр Дмитрович — зараз на пенсії, а мама — Коротєєва Олена Вікторівна — працює в Донецькому Центрі Реабілітації ДЦП економістом. Батьки зіграли і грають дуже важливу роль у всьому моєму житті. Сім'я завжди підтримувала мене, за що я вічно буду їм вдячна. Вони — найважливіше, що є в моєму житті. Я дуже їх люблю.

У три роки батьки вирішили, що мені пора піти до дитячого садка. Спогадів про нього не так вже й багато, тому особливо розповісти нічого. Скажу лише, що всі з них теплі, і іноді приємно зустрічати свою виховательку, яка розповідає про мене забавні речі. Далі, як і всі, я пішла до школи. Першою була Донецька середня загальноосвітня фізико-математична школа № 35. Я спеціально розписала назву, тому що фізико-математичний ухил допоміг мені розвинути свої здібності в даному напрямку і, відповідно, допоміг у виборі професії. Я провчилася там до дев'ятого класу. Не скажу, що школа була поганою, але доля розпорядилася так, що після закінчення восьмого класу я перейшла вчитися у Донецький ліцей "Колеж". Так вийшло, що разом зі мною туди перейшли навчатися майже всі мої однокласники та діти з паралельних класів. Тому мені не довелося звикати до нової компанії, і це був легкий перехід. Власне, закінчила я одинадцятий клас усього з двома четвірками, тому що український — це важко , а географія — не моє. Про подальшу долю моєї освіти розповім детальніше трохи пізніш.

Я завжди була дуже товариською дитиною. Тому у мене дуже багато знайомих. Раніш мені було простіше заводити друзів, зараз же я стала більш розбірлива в даному виборі. Я завжди рада поспілкуватися з розумними, цікавими людьми, посперечатися або обговорити що-небудь, починаючи від книг і закінчуючи футболом. І тут ми підходимо до відразу двох моїх захоплень. Перше і чимало важливе це футбол. Так, так, саме футбол. Я стала цікавитися ним десь у десятому класі. Футбол зіграв величезну роль у моєму житті. Завдяки йому я розвинула свої навички в малюванні (як не дивно), завела величезна кількість друзів по всій Україні, а також захопилася подорожами. Але за останні рік мої уподобання сильно змінилися, так що я трохи відійшла від футболу.

Як я вже казала, футбол дав мені можливість проявити свої вміння в малюванні, але він також став причиною моєї залежності від подорожей. Я обожнюю весь процес, що становить поїздку: прийняття рішення, покупка квитків, вибір маршруту, збір речей, приїзд, пошук житла, прогулянки містом, дослідження закутків, музеїв, галерей, знову збір і поїздка додому. Я перетнула Україну вздовж і впоперек. Але моїми найулюбленішими залишаться Львів та Одеса. Я не раз була в цих містах і сподіваюся повертатися туди знову і знову, тому що це одні з найпрекрасніших містечок нашої країни. Мені подобається, приїжджаючи туди, знаходити ті місця, які ми відшукали з друзями, і згадувати прекрасно проведений час. Ці моменти незабутні.

Моїм останнім захопленням стали книги. У школі я, як будь-який підліток, не особливо любила читати, вважаючи за краще проводити час в галасливих компаніях. Але зараз книги все сильніше вплітаються в моє життя. Хороша книга може забрати в мене увесь день, коли я занурююся в історію і не можу зупинитися, бажаючи скоріше дізнатися, що буде далі. І багато в чому я вдячна своєму батькові, бо за все життя він зібрав величезну бібліотеку найрізноманітнішої літератури. Я обожнюю класичну англійську і сучасну американську. У жанрах я не вибаглива, хоча й не люблю фантастику. Казки, детективи, історичні романи... Я люблю їх усі. Зараз я читаю чудову книгу Марка Хелпріна "Зимова казка". Прекрасний приклад магічного реалізму, історія повна магії та любові. Моїми ж улюбленими є "Аліса в Країні Чудес" Льюїса Керролла та "Гордість та Упередження" Джейн Остін. Скажете, дитяча казка і легкий жіночий роман? Я ж бачу в них набагато більше. Історії, які пройшли через століття, чіпляючи душі людей по всьому світу.

Це не всі мої захоплення. Без докорів сумління скажу, що я така багатогранна і моє життя часом настільки захоплююче, що все відразу і не розкажеш. Але я і так розійшлася і потрібно продовжити далі. Зрештою, ви завжди можете написати мені! Можливо, хтось дійсно все це прочитає, і мені буде неймовірно цікаво з вами поспілкуватися )

Професійне становлення

Моє бажання займатися чимось, пов'язаним з комп'ютерами, зародилося ще задовго до навіть появи такого питання, як "куди вступати". Проблема моя в тому, що мій батько — програміст, що і стало, по суті, першопричиною вибору професії.

У нас з татом завжди було змагання хто краще і розумніше. Я, звичайно, усвідомлюю, що до нього мені далеко і справа тут навіть не в різниці у віці, але бажання переплюнути його у мене розвинулося з дитинства. Так що це було якимось новим пунктом в нашому змаганні. Але тільки спочатку.

Знову ж, велику роль зіграла моя школа. Фізико-математичний ухил, кілька уроків програмування на тиждень і wuala, я полюбила програмування! Батьки, безумовно, ніколи не були проти такого вибору, а тато пишається мною. Вони цілком мене підтримують, хоча я впевнена, вони підтримали б будь-який мій вибір.

Чому я вибрала саме ДонНТУ? Це рішення було однозначне, тому що я вважала і досі вважаю цей університет найкращим у Донецьку, а може навіть і в усій Україні. ДонНТУ готує відмінних фахівців, і я жодного разу не пошкодувала про свій вибір.

В університеті мій інтерес став ще сильнішим. Не можу пояснити, але мене все так захопило. Мене цікавить відразу ВСЕ. Я не можу вибрати, за що вхопитися першим. Я хочу і програмувати на декількох мовах відразу, і колупатися в схемах, і придумувати нове... Не можу вибрати(

Зараз я на фінішній прямій, поспішаю, лечу до свого диплому магістра. Це настільки довгоочікувана для мене подія, і я страшенно хвилююся! Але до отримання самого диплома мені потрібно його ще захистити. Тема моєї магістерської роботи: "Дослідження композиційних мікропрограмних пристроїв керування в базисі із зниженим енергоспоживанням". Так відразу й не зрозумієш, але розповім більш докладно тільки у своїй роботі. Мій науковий керівник — Мірошкін Олександр Миколайович. Що можна про нього сказати? Неймовірно, я б навіть сказала не по роках, розумна людина! Я захоплююся його знаннями і просто схиляюся перед ним. Думаю, з цього зрозуміло, чому я обрала його своїм керівником)

Але день мого випуску наближається, і незабаром я закінчу університет, і це навіть трохи сумно, що мені все-таки, нарешті, доведеться зупинитися на чомусь конкретному. Але ж я завжди можу змінити своє рішення, адже так?

Цілі, плани і бачення майбутнього

Моєю головною метою поки є закінчити університет. Я буду сумувати, але треба вже, пора. Власне, по закінченню я, як і всі, хочу знайти роботу, продовжити розвиватися, вчитися, привносити щось нове й корисне в наш "чудовий новий світ". Але не все так просто.

Процес дорослішання така кумедна річь, коли ти не знаєш, куди тебе заведе завтра. За мої не такі довгі 22 роки мої погляди, цілі, ідеї змінювалися незліченну кількість разів, тому я не можу з упевненістю сказати, що ж буде завтра. Може, я прокинуся з ідеєю полетіти у космос, або написати книгу, або навчитися грати на тромбоні, а може все одразу. Мій вибір професії цілком був заснований на моїх бажаннях, але з тим же успіхом я можу зараз же втратити до нього інтерес. Тому я ніколи не загадую на майбутнє.

Я трохи імпульсивна й часто нове захоплення заманює мене настільки, що я понуруюсь у нього цілком і повністю. Зараз книги настільки зайняли мої думки, що я часто не встигаю нічого зробити, тому що постійно читаю Раптом мені сподобається сюжет, і мені захочеться пожити життям персонажа? Навіть я не знаю цього.

Так що мій план на майбутнє — придумати план на майбутнє.