Автор: Братусь А.О.

Майбутнє економіки держави, визначають наукоємні та високотехнологічні підприємства, які створюють нові продукти й послуги. Основним принципом стратегічного курсу України має стати реалізація державної політики, спрямованої на запровадження інноваційної моделі структурної перебудови та зростання економіки. Підставами для цього є наявний інтелектуальний та науково-технічний потенціал.

Дослідженню цієї теми присвячені праці таких відомих українських вчених: Антонюк Л.Л., Корнєва О.В., Кравченко С.І., Майорова Т.В., Тараненко О.М., Фіщенко О.М., Хобта В.М. [1, 3-4, 6-7]. Ці вчені зробили значний внесок у розробку цієї теми, однак мало хто з них розглядає інноваційну складову економіки у розрізі персоналу, як основного носія інноваційної активності та умови функціонування інноваційного підприємства.

Метою роботи є розгляд форм і механізмів функціонування інноваційних підприємств та вирішення проблем в інноваційній сфері.

Згідно зі Законом України «Про інноваційну діяльність» інновації -новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери. Освоєння, контроль, підготовка та обґрунтування за впровадженням інновацій є інноваційною діяльністю [2].

Однак, підходи до визначення інноваційної діяльності не розглядаються у розрізі управління персоналом інноваційного підприємства, хоча саме кадри визначають ефективність діяльності такого підприємства. Таким чином, інноваційна діяльність – це діяльність підприємства спрямована на використання та мотивування до інновацій інтелектуальних ресурсів співробітників, для подальшої комерціалізації (або впровадження у виробничий процес) результатів їхньої інтелектуальної праці, та створення на базі цієї праці нових нематеріальних активів.

Інноваційна діяльність включає в себе процес доведення наукової ідеї або технічного винаходу до стадії практичного використання, що приносить дохід, а також пов'язані з цим процесом техніко-економічні та інші зміни у соціальному середовищі. Інноваційним підприємством визнається підприємство (об'єднання підприємств) будь-якої форми власності, якщо більше ніж 70 відсотків обсягу його продукції (у грошовому вимірі) за звітний податковий період є інноваційні продукти і (або) інноваційна продукція [4 с. 241].

Інноваційне підприємство може функціонувати у вигляді інноваційного центру, бізнес-інкубатора, технополісу, технопарку тощо.

Європейські технопарки, як правило, спираються на великі дослідницькі центри і являють собою свого роду місток для трансферу технологій між науковою сферою і промисловістю. Клієнтами технопарків у Європі є велика кількість підприємств як державної, так і приватної форми власності [5].

Прикладом європейської моделі технопарку може слугувати «Chateou Bombert Technopole» (м. Марсель, Франція), що займає площу 180 га, об’єднує 50 підприємств, на яких зайнято 1100 співробітників. До послуг фірм – інфраструктура технопарку, бізнес-інкубатор, конференц-зали, виставкові зали, технологічний інститут з 230 науковими співробітниками і 1200 студентами, центр розвитку промисловості. Крім того, діє міжнародний центр роботизації і штучного інтелекту [1 с.63].

Станом на початок 2012 р., відповідно до Закону України ,,Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків”, в Україні діє 16 технопарків. Проте нестабільність державної політики з підтримки технопарків позначилася на їхній ефективній діяльності. Недосконалість правової бази інноваційної діяльності на сьогодні посилює практика призупинення окремих статей чинних законів законодавчими або підзаконними актами. Так, статтями 21 і 22 Закону України «Про інноваційну діяльність» передбачалося стимулювання інноваційної діяльності шляхом встановлення податкових пільг [2]. Проте чинність цих статей була призупинена спочатку в 2003 р., а потім і в 2004 р., у 2005 р. – повністю скасована. За сучасних умов, при відсутності бюджетної підтримки інноваційної діяльності, цей закон є просто деклараційним [ 6].

Для вирішення проблем в інноваційній сфері нами запропоновано комплекс заходів, направлених на урахування особливостей функціонування інноваційних підприємств в Україні, таких як:

- відновлення чинності скасованих статей Закону України «Про інноваційну діяльність»;

- створення центрів розвитку промисловості;

- спрощення процесу трансферу технологій між науковою сферою та промисловістю;

- залучення НДІ до тісної співпраці з бізнесом.

Таким чином, інноваційним підприємством визнається підприємство будь-якої форми власності, якщо більше ніж 70 відсотків обсягу його продукції за звітний податковий період є інноваційні продукти і інноваційна продукція воно може функціонувати у вигляді інноваційного центру, бізнес-інкубатора, технополісу, технопарку тощо. В Україні існують номінально діючи 16 технопарків, але відсутність державного фінансування та ефективної системи податкових пільг впливає на їх ефективність. Необхідним є впровадження запропонованих заходів направлених на вирішення проблем у інноваційній сфері, що обумовлює доцільність здійснення подальших досліджень у напрямках державного регулювання інноваційної сфери економіки України.

Література

1. Антонюк Л.Л. Інновації: теорія, механізм розробки та комерціалізації: Монографія. // Антонюк Л.Л, Поручник А.М., Савчук В.С. – К.:КНЕУ, 2003. – с.118.
2. Закон України "Про Інноваційну діяльність"// Голос України. - 2002. - 9 серп. - 10 с.
3. Кравченко С.І., Корнєва О.В. Оцінка достатності інноваційного потенціалу підприємства // Наукові праці Донецького національного технічного університету. Серія: економічна. Випуск 36-1. – Донецьк, ДонНТУ, 2009. – С. 125-132
4. Майорова Т.В. Інвестиційна діяльність: Навчальний посібник. – К.: „Центр навчальної літератури”, - 2004 – с. 358
5. Системы Технопарков в Европе [Електронний ресурс].– Режим доступу: http://www.nsc.ru/
6. Тараненко О. М. Історія та проблеми становлення технопарків в Україні [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://intellect21.cdu.edu.ua/?p=243
7. Фіщенко О.М. Проблеми фінансового забезпечення інноваційних процесів// Наукові праці ДонНТУ. Серія: економічна. — Випуск 76 — Режим доступу до журналу: http://www.library.donntu.ru