Русский   English
ДонНТУ   Портал магістрів

Реферат за темою магістерської роботи

Зміст

Вступ

В останній чверті XX ст. багато розвинені країни перейшли на інноваційну модель розвитку на шляху до постіндустріальної економіки. Запорукою комерційного успіху стали ефективні інвестиції у людський капітал, продукування нових знань, впровадження ресурсозберігаючих технологій і ін. В таких умовах основним джерелом вартості є раціональне використання інтелектуального ресурсу, або інтелектуального капитала.Управление інтелектуальним капіталом (нематеріальними активами) – задача більш складна, ніж управління матеріальними і фінансовими ресурсами, адже методичний інструментарій для обліку та оцінки таких активів ще знаходиться в стадії становлення. У буденній мові під інтелектуальним капіталом зазвичай розуміються особливі знання і здібності людей. Інтелектуальний капітал як економічна категорія – набагато більш складне і комплексне поняття. «Складне» означає, що він складається з ряду пов’язаних між собою частин: інтелектуальної власності, технологічного та організаційного ноу-хау, мережевого капіталу, людського капіталу, репутації. «Комплексний» означає, що всі ці частини взаємозалежні, відрізняються неоднорідністю (порівняйте, наприклад, технологічні знання і репутацію компанії), а точно передбачити результат управлінського впливу на такий об’єкт неможливо. Між тим інтелектуальний капітал являє собою головний ресурс для інноваційної діяльності підприємства, і управляти їм необхідно.

Неписана мудрість менеджменту свідчить: управляти можна тільки тим, що можна измерить.В сучасних умовах глобальної конкуренції по всіх напрямах суспільної життєдіяльності, гострої потреби в модернізації економіки вирішальним фактором забезпечення соціально-економічного зростання є динамізм, стійкість і масштабність інноваційного розвитку. Життєздатність держави багато в чому визначається науково-технічним прогресом та інтелектуалізацією основних факторів виробництва. Інновація не виникає спонтанно, вона з’являється в результаті цілеспрямованої дії досить великої кількості людей в умовах досить сприятливого середовища. Інтелектуальний капітал – це капітал, що постійно генерує інновації, тобто забезпечує безперервний процес перетворення нового знання в нові товари і послуги. Відбуваються сьогодні в економіці зміни дозволяють говорити не тільки про інноваційної спрямованості економічного зростання, але і про значній трансформації факторів, його визначальних. Фундаментальним критерієм економічного зростання все більше стає розуміння людських та інтелектуальних ресурсів і використання їх на практиці.

1. Актуальність теми

У сучасній ринковій економіці знання, інформація і творчий потенціал підприємців і залучених ними працівників виступають тими ресурсами, без яких неможливо створити дійсно комерційно вдалий і вигідний продукт.Уровень залучення та ефективність використання знань та інформації у виробничому процесі визначають не тільки обсяг та якість вироблюваної продукції і надаваних послуг усіх галузей народного господарства держави. Від нього залежить і конкурентоспроможність, і самодостатність економіки країни, її місце і роль в світовому економічному просторі. Починаючи з кінця 70-х років XX століття роль цих ресурсів дедалі зростає, оскільки вони зумовлюють вектор розвитку всієї глобальної світової економіки.

Оновлення виробництва об’єктивно зумовлює збільшення попиту на кваліфіковану робочу силу, що володіє знаннями, творчим потенціалом і здатністю його реалізовувати в організації відтворювального процесу. Сьогодні знання, інформація та комерційна ідея поряд з іншими ресурсами, виступають чинниками зростання доданої вартості будь-якого створюваного продукту. Інтелектуальні ресурси, забезпечуючи необхідну конкурентоспроможність і прибуток, стають інтелектуальним капіталом сучасного производства.Осмысливание закономірностей процесу залучення інтелектуального капіталу в господарський оборот і створення необхідних умов, на сьогоднішній день є найбільш актуальними проблемами економічної теорії і господарської практики. Вони особливо актуальні для сучасної України, як для країни з величезним науково-технічним, культурним і творчим потенціалом. Україна в період переходу до ринку не змогла помножити цей потенціал і використовувати його повною мірою у підвищенні ефективності виробництва. За цей період позначилися тенденції деградації наукомісткого сектора національної економіки та скорочення фахівців високої кваліфікації. Україна повинна використовувати ресурси так званої економіки знань. Це забезпечить їй ефективний економічне зростання і його стійкість. Цієї мети повинні сприяти теоретичні дослідження особливостей включення інтелектуального капіталу в господарський оборот.

2. Мета і задачі дослідження та заплановані результати

Метою дослідження є дослідження економічної ролі інтелектуального капіталу, що функціонує в умовах сучасного суспільства, особливостей механізму його відтворення та залучення в господарський оборот.

Основні задачі дослідження:

  1. Розглянути поняття інтелектуального капіталу, а також його роль і структуру.
  2. Назвати проблеми формування та управління інтелектуальним капіталом.
  3. Розкрити зміни господарського механізму сучасного суспільства під впливом інформації і знань.
  4. Визначити ефективні механізми відтворення і обігу інтелектуального капіталу.
  5. Показати перспективи використання інтелектуального капіталу в умовах сучасної України.

Об’єкт дослідження: інтелектуальний капітал та умови його ефективного використання в економічній діяльності.

Предмет дослідження: новые аспекты хозяйствования, возникающие при использовании интеллектуального капитала.

В рамках магістерської роботи планується отримання актуальних наукових результатів по наступним напрямкам:

  1. Показати процес переходу знань від потенційного елемента суспільного виробництва (ресурсу) до реально використовується (фактора виробництва), участь цього ресурсу в процесі формування вартості та капиталообращения.
  2. Обґрунтувати значення умов ефективного відтворення та обігу інтелектуального капіталу, його економічного захисту. Позначені проблеми організації захисту на різних рівнях економічної системи. Показано, що економічна захист не просто закріплює конкурентна перевага власника інтелектуального капіталу. Вона дозволяє визначити об’єкт захисту, а також регламентує процес привласнення вигоди від використання інтелектуального капіталу.
  3. Автором запропонувати використання єдиного економічного підходу у визначенні реальної вартості інтелектуального капіталу. Суть підходу полягає в вартісному відображенні різних аспектів функціонування інтелектуального капіталу. Такий метод дозволяє визначити: скільки було витрачено коштів на створення об’єкта інтелектуального капіталу; яку вигоду ці витрати можуть принести, і яка ринкова вартість аналогічних об’єктів.
Основні задачі дослідження в рамках магістерської роботи (анімація: 5 кадрів, 6 циклів повторення, 136 кілобайт)

Основні задачі дослідження в рамках магістерської роботи
(анімація: 5 кадрів, 6 циклів повторення, 148 кілобайт)

3. Огляд досліджень та розробок

Теоретичну базу дослідження склали сучасні напрямки економічної теорії, фундаментальні праці та наукові статті вітчизняних і зарубіжних вчених, прямо або побічно відносяться до досліджуваної проблеми. Методологічною основою дослідження стали принципи системного підходу та системний аналіз; принципи історичного і логічного підходу до аналізу соціально-економічних явищ. В якості методів дослідження в роботі використані як якісні: абстракції, дедукції і індукції, порівняльні зіставлення, статистичні методи. Інформаційною основою дослідження і обґрунтування основних положень роботи стали нормативно-правові документи органів влади, а також положення, опубліковані в монографіях і періодичних виданнях.

Зараз дослідженню інтелектуального капіталу приділяється значна увага як у вітчизняній, так і зарубіжній економічній науці. Серед зарубіжних вчених, які займаються дослідженням проблеми інтелектуального капіталу, слід виділити роботи таких визнаних фахівців у цій галузі як П. Дракер, Тоффлер О., Т. Стюарт, М.Портер, Л. Эдвинссон, М. Мелоун, К. Свейбі, В. Шеффлер, Т. Сакайа, Ф. Фукуяма, Ч. Хенді, X. Такиучи, М. Сакакібара, X. Донован, К. Ідріс [1–6].

Теоретичних ж робіт вітчизняних науковців, присвячених питанням інтелектуального капіталу, не так багато. Тим не менш, заслуговують особливої уваги наукові розробки Ст. Гойло, присвячені проблемі інтелектуального капіталу та опубліковані в економічних журналах починаючи з 1997 р. і по теперішній час. Також необхідно відзначити публікації В, Супрун, М. Бендикова, Тобто Джамал, Н. Матвєєвої, Б. Леонтьєва присвячені оцінці і ролі інтелектуального капіталу [2–11]. Істотний внесок у розробку проблеми інтелектуального капіталу вніс В.Иноземцев, який серією своїх монографічних публікацій, починаючи з 1999 року, показав особливості його розвитку в постіндустріальному суспільстві. Деякі аспекти включення інтелектуального капіталу у відтворювальний процес порушені в публікаціях Ст. Єфремова, Л.Абалкина, Ст. Автономова, С. Глазьєва, Ст. Горлопанова, Ст. Бєлова, Ст. Кудрова, Ст. Куликова, С. Меньшикова, Р. Цвылева, К. Леонтьєва, Н. Фигурновой, Н. Бузова [3–5].

Незважаючи на велику кількість публікацій з проблеми інтелектуального капіталу, багато аспектів його відтворення залишаються мало раз работанными. На окремі вельми актуальні питання даються спрощені відповіді, існує маса дискусійних і суперечливих думок на один і той же питання. Більшість робіт, предметом дослідження яких є інтелектуальний капітал, зв’язані з його юридичними або морально-психологічними аспектами. Відсутній єдиний економічний розуміння ролі інтелектуального капіталу в сучасній економіці, що і робить дослідження актуальним [6].

4. Сутність та структура інтелектуального капіталу

В умовах інформаційного суспільства інтелектуальний капітал визнається провідним ресурсом, наявність і використання якого є основою діяльності будь-якого індивіда, будь-якого економічного суб’єкта і впливає на його ефективне функціонування. Значущість цього фактора виробництва зростає з кожним днем, оскільки в сучасному світі пріоритет віддається інтелектуальної (творчої) діяльності індивідів. Основою суспільного розвитку людства визнаний «розумовий запас», тому проблема впливу інтелектуального капіталу на результати діяльності суб’єктів є досить актуальною в даний час [7].

Складовими частинами інтелектуального капіталу є: людські активи, інтелектуальна власність, інфраструктурні й ринкові активи. Під людськими активами мається на увазі сукупність колективних знань співробітників підприємства, їх творчих здібностей, уміння вирішувати проблеми, лідерських якостей, підприємницьких і управлінських якостей». Автор відзначає, суть так і структуру даної категорії, вказує управління оцінки управління інтелектуальним капіталом.

На думку професора школи бізнесу Відкритого університету К. Брадли «інтелектуальний капітал – це перетворення знань і нематеріальних активів у корисні ресурси, які дають конкурентні переваги індивідуумам, фірмам і націй». Автор вірно помітив, що інтелектуальний капітал, як корисний ресурс, може стати потужним конкурентним перевагою об’єкта.

За Іноземцеву В.Л. «інтелектуальний капітал – це інформація і знання, специфічні по своїй природі і формам участі у виробничому процесі фактори, у рамках фірм приймають вигляд інтелектуального капіталу». Складові частини інтелектуального капіталу, відповідно до точки зору Іноземцеву В.Л.: перше – людський капітал, втілений у працівниках компанії у вигляді їхнього досвіду, знань навичок, здібностей до нововведень, а так само до загальній культурі, філософії фірми, її внутрішнім цінностям; по-друге – структурний капітал, що включає патенти, ліцензії, торговельні марки, організаційну структуру, бази даних, електронні мережі [8–13].

Під інтелектуальним капіталом того чи іншого суб’єкта Б.Б. Леонтьєв розуміє вартість сукупності наявних у нього інтелектуальних активів, включаючи інтелектуальну власність, його природні та набуті інтелектуальні здібності та навички, а так само накопичені їм бази знань і корисні відносини з іншими суб’єктами. Цінність суб’єкта інтелектуального капіталу завжди повинна розглядатися в співвідношенні з реально очікуваними результатами його інтелектуальної діяльності і на цій підставі повинна виражатися відповідною вартістю [9].

По А. Стюарду «інтелектуальний капітал – це сума знань усіх працівників компанії, що забезпечує її конкурентоспроможність. Патенти, процеси, управлінські навички, технології, досвід та інформація про споживачів і постачальників, об’єднані разом, ці знання складають інтелектуальний капітал [3–5, 10].

Під інтелектуальним капіталом того чи іншого суб’єкта Б. Б. Леонтьєв розуміє вартість сукупності наявних у нього інтелектуальних активів, включаючи інтелектуальну власність, його природні та набуті інтелектуальні здібності та навички, а також накопичені їм бази знань і корисні відносини з іншими суб’єктами. Цінність суб’єкта інтелектуального капіталу завжди повинна розглядатися в співвідношенні з реально очікуваними результатами його інтелектуальної діяльності і на цій підставі повинна виражатися відповідною вартістю. Інтелектуальний капітал є провідним капіталом і складає основу будь-якого підприємства на сучасному етапі розвитку ринкової економіки. Саме інтелектуальний капітал задає темп і характер оновлення технології виробництва і його продукції, які потім стають головною конкурентною перевагою на ринку. Б. Б. Леонтьєв дотримується визначення інтелектуального капіталу, даного Л. Эдвинсоном, згідно з яким інтелектуальний капітал складається з трьох складових: людського капіталу, організаційного (або структурного) капіталу та клієнтського капіталу, кожен з яких може бути і позикових або власних.

Висновки

В умовах постіндустріальної економіки головним джерелом позитивної динаміки зростання вартості компаній є підвищення вартості інтелектуального капіталу, який формується на базі комерціалізації об’єктів інтелектуальної власності та інших нематеріальних активів. Інтелектуальний капітал стає ключовим фактором максимізації вартості компанії. Така стратегія повинна враховувати необхідність в простому і розширеному відтворенні інтелектуального капіталу. Для управління в контексті максимізації вартості компаній велике значення має система комерційного використання результатів інтелектуальної праці.

Державна підтримка інноваційної діяльності, включаючи формування і використання інтелектуального капіталу, повинна передбачати можливість застосовувати різні важелі стимулювання (фіскальні і нефискальные), здатні компенсувати інвестору додаткові втрати, пов’язані з довгостроковістю реалізації інноваційних проектів і високою невизначеністю їх результатів.

В майбутньому слід суттєво удосконалити методики визначення справедливої вартості інтелектуального капіталу в ситуації нестабільності.

При написанні даного реферату магістерська робота ще не завершена. Остаточне завершення: грудень 2014 року. Повний текст роботи і матеріали по темі можуть бути отримані у автора або його керівника після зазначеної дати.

Перелік посилань

  1. Зозулев А., Нестерова Ю. Брэнд как нематериальный актив в постиндустриальном обществе. Экономика Украины № 3, 2008, C. 4–11.
  2. Тарнавская H. Новейшие проявления конкуренции в обществе, основанном на знаниях. Экономика Украины № 2, 2008, C. 4–16.
  3. Соціогуманітарний аспект інноваційно-технологічного розвитку економіки України. К., Ін-т економіки та прогнозування, 2007, 472 с.
  4. Гава Ю. В. Інтелектуальний капітал – шлях до економічного зростання України. Актуальні проблеми економіки № 4, 2006, C. 129–134.
  5. Городянська Л. В. Управління інтелектуальним капіталом і забезпечення підприємств інтелектуальними ресурсами. Актуальні проблеми економіки № 1, 2008, C. 127–132.
  6. Мовсесян А. Г. Интеллектуальный ресурс и инновации. Экономика XXI века № 12, 2000, C. 3–15.
  7. Барышева Г. А. Инновационный фактор и интеллектуальный ресурс в динамизации экономики России. – Томск, 2001, – 245 c.
  8. 3ахарин С. Сбережения и инвестиции в корпоративном секторе Украины в контексте макроэкономического развития. Экономика Украины № 5, 2009, C. 36–42.
  9. Корпоративні структури в національній інноваційній системі України. К., УкрІНТЕЛ, 2007, C. 45–59.
  10. Демин В. А., Лешенко М. И., Марущак И. И. Инновационно-инвестиционная стратегия промышленности. – М., МГИУ, 2007, 340 с.
  11. Мильнер Б. Управление интеллектуальными ресурсами. "Вопросы экономики» № 7, 2008, C. 129–141.
  12. Корпоративні структури в національній інноваційній системі України, С. 219–226.
  13. Теесе D. J. Profiting from Technological Innovation: Implication for Integration, Collaboration, Licensing and Public Policy. Research Policy № 15, 1986, p. 285–305.