ДонНТУ   Портал магістрів

Біографія

Особистісне становлення

Я, Іващенко Олександр Павлович, народився 23 березня 1992 року в невеликому містечку Антрацит, що на Луганщині. У сім’ї я – єдина дитина. Мама  – Іващенко Лариса Володимирівна  – інженер за освітою, працює начальником відділу кадрів на одному з підрозділів підприємства ДП Антрацит ВАТ ЦЗФ Нагольчанська мого рідного міста.

Дитинство

У ранньому дитинстві в дитячий садок я не ходив. Вірніше, тиждень-два я походив туди, зрозумів, що не моє, і що залишилося це саме дитинство припало мене виховувати бабусі. Бабуся – Романова Марія Савеліївна, вона зіграла велику роль у становленні мого характеру, моєї вихованості. В силу того, що мама довгий час проводила на роботі, саме нерви її (бабусі) відчував я і моє бешкетне дитинство. Що ще можна виділити в моєму дитинстві, так це те, що я навчився читати, ледве навчившись розмовляти. Як наслідок, любив читати ну якщо не все, то в усякому разі, те, що було біля яскравих малюнків.

Школа

Воно ж пізніше дитинство і раннє юнацтво. У школу я пішов з 7 років 1-го вересня 1999 року. Школа знаходилася на моєму рідному селищі в Антрацитівському районі, звичайна середня загальноосвітня під № 10. Відразу скажу, що затія ця для мене спочатку здавалася ну принаймні дивною, і я cпочатку не відчував якогось потягу. Але, прийшовши вперше раз в перший клас, а потім і вдруге, і втретє – втягнувся, і школа почала займати певне місце в моєму житті. Перша вчителька – Близнякова Тетяна Анатоліївна. Саме вона дала поштовх моєму шкільному розвитку. 1,2,3 клас – і вже переді мною відкриваються двері середньої школи. Я до сих пір не можу усвідомити сенс відсутності 4-го класу, але в підсумку відразу я опинився в класі 5-му. Там відбулося моє перше потрясіння. Замість тих 15 осіб яких я бачив у 3-му класі прийшло 40 осіб у 5-й. У підсумку нас поділили на два класи. Я опинився в класі А. Новим класним керівником стала Мягких Раїса Василівна. Варто відзначити, що з усіх педагогів, з якими мені доводилося стикатися, вона була якщо не найкращою, то в трійці таких. Середня школа характеризується насамперед всілякими виїзними змаганнями: олімпіади, конференції, спортивні змагання (зарниця, футбол, пожежна підготовка, санпости), інтелектуальні ігри (брейн-ринги, Що? Де? Коли? ). Багато було приємних моментів, бували неприємні, але в загалом приємні. Ще кого хотів виділити з вчителів, воістину педагогів з великої літери Пастух Тетяну Єгорівну і Печенєга Людмилу Миколаївну. Перша дала мені основи і зумовила мені любов до світу математики, алгебри та геометрії, а друга всупереч моєму небажанню читати товстелезні книжки – нав’язала любов до літератури та російської літератури, зокрема. Так все йшло до 9–го класу, я здав на відмінно всі іспити і перейшов в клас 10. Там, за підсумком, частина однокласників відсіялась, хтось пішов у ПТУ, хтось в технічні коледжі, але найвідчайдушніші (на чолі зі мною) залишилися добивати школу. Ну це скоріше в хорошому сенсі слова, якщо такий є. 10 клас – це своєрідна перезавантаження. З одного боку, яка то нова навантаження, новий матеріал, а з іншого боку – за підсумком немає ніяких іспитів і за кінець року можна було не переживати. Можливо саме ці речі змусили мене розслабитися, і за підсумком у річному табелі почали з'являтися перші четвірки, які звели нанівець отримання золотої медалі в кінці навчання. Варто відзначити, що не дуже то я і засмутився через це, така собі затія оцінювання успішності медалями. Отже, 2008 рік – фінішна пряма мого шкільного життя. Знову ті ж хлопці, та ж 10-та школа. Тепер вже останній перший дзвоник (який, до речі, нічим особливим не відрізнявся від усіх попередніх), останній раз беру підручники в бібліотеці – а за підсумком – останній поштовх. Нічого нового і особливого в моїй випускному класі не відбувалося, і фіналом шкільного життя стала здача державних іспитів і зовнішнього незалежного оцінювання. Далі був вже добряче набридлий останній останній дзвоник , був випускний, був яскравий костюм з яскравою сорочкою, ну, і останні яскраві емоції шкільного юнацтва.

Університет

1 вересня 2009 року. ДонНТУ. Донецький національний технічний університет. Чому саме він? Ну тому що для себе я вирішив, що хочу технічну спеціальність, і вибір випав на цей університет. Скажу прямо – не прогадав. Хоча і є якісь претензії на рахунок викладу окремих предметів, в цілому нормально. Суть моєї спеціальності – це проектування шахт, підрахунок запасів корисних копалин і вирішення пов'язаних з цим задач. Не буду заглиблюватися більш, скажу лише, що професія затребувана. Що стосується студентського життя, то звичайно це новий етап у моєму житті. Навіть якийсь стрибок, бо після промислового селища переступити у велике місто – воно багато коштує. Це в першу чергу велика можливість для самореалізації, для трампліна у доросле життя. Так, вступивши до університету, я намагався вбирати якомога більше інформації і схоплюються за будь-які можливості для самореалізації. Тут з’явилося поняття самостійності, поняття відповідальності. Разом з тим, я почав приймати активну участь у житті факультету та університету. З 3-го по 5-й курс був головою спортивно-масової комісії факультету, займався організацією заходів, сам брав участь. Тут перш за все хочеться відзначити туристичні зльоти, які стали родзинкою студентського життя – 4 дні на природі, перед багаттям, з друзями, загалом маса захоплюючих емоцій. Удвічі приємно, коли закономірним підсумком цих змагань були перші місця, які ми займали на них. Ще хотілося б відзначити період студентства – навчання військової кафедри. 2010–2013 роки. Довгі нудні пари після пар на фініші замінили військові збори. Місяць військових навчань – і я офіцер запасу, даю присягу своєму народу. Десь так. Кінець 4-го курсу також знаменується отриманням диплома бакалавра і складанням державних іспитів. Далі – перепоступленіе – і ось вона магістратура. 5-й курс – це аналог того 10 класу, про який я писав раніше, можливість дати слабину, а краще зайняти і направити себе ще в якесь русло. Так варто відзначити, що паралельно з навчанням я намагаюся займати себе роботою, тут і виробнича практика, далі у мене з'явилася можливість свою посаду на факультеті об'єднати з реалізацією квитків на матчі ФК Шахтар Донецьк. Наступний етап мого життя - це робота в мережі MEGASPORT.
Не буду заглиблюватися, просто зазначу що по життю необхідно намагатися максимально себе реалізовувати, намагатися добиватися максимального можливого результату, і досягаючи якоїсь мети – ставити перед собою нову, більш високу, і так досягати свого піку...


Плани на майбутнє

Ну перш за все, отримання диплома магістра Донецького національного технічного університету з можливістю застосування його в своєму житті. Але ще в моїх планах – одержання іншого утворення, можливо двох. Які хочу сфери осягнути? Мені цікава журналістика та історія. Історія в принципі початку бути мені цікава в останні 2–3 роки. Є речі які необхідно знати і які не можна забувати.
Природно, що хочу створити міцну сильну родину, опору для суспільства. Хочу зміцнити зв'язки зі своїми нинішніми друзями, по можливості, обзавестися новими. Хочу ставити перед собою нові завдання і досягати нових і нових вершин.