Наукова новизна дослідження полягає в тому, що:

Наукові положення і висновки роботи пояснюються:

1) представницьким обсягом підсумкової статистичної інформації, яка була отримана дослідником при встановленні програм розвитку і структурних змін гірничодобувних виробництв різного розмаху і ступеня ефективності;

2) чітким застосуванням вдосконалених вчених методів вивчення, включаючи методи системного аналізу, моделювання і техніко‑економічного моніторингу;

3) апробацією результатів досліджень в процесі дослідження моделей управління, бізнес‑планів, програм перетворення і вдосконалення виробництв, організацій та муніципальних утворень, і ще використанням теоретичних положень роботи при вивченні і перетворенні організаційно‑управлінських систем ланцюжка гірничодобувних підприємств.

Практична значимість роботи. Використання підсумків навчання в практиці менеджменту вугледобувними підприємствами дає:

1) проводити контроль системи інформаційної доступності на її відповідність етапу прогресу виробництва завданням управління в незвичних економічних реаліях;

2) бачити склад системи інформаційного забезпечення, яка відповідає цілям розвитку, і демонструє стан підприємства і зміна процесу перетворення в різних періодах;

3) уточнювати внутрішні резерви, які спрямовані на збільшення виробничої ефективності і моніторингу розвитку підприємства.

2. Основна частина

На базі перетворення ПЕК держави спочатку 1994 була закладена енергетична стратегія, яка зберігала позицію необхідної газифікації громадського господарства. Концепція «газової паузи», яка була орієнтована головним чином на перетворення соціальних і економічних ресурсів, в загальному і цілому не відповідала ідеї ринкових змін, що в результаті призвело до негативних результатів. Виходячи зі статистики, у світовій практиці на вугільній сировині в середньому проводиться 45% електроенергії, в Америці та Німеччині до 55%, в РФ частину газу в рівні електроенергії понад 55%, на вугілля припадає лише 14%, а в ряді вугледобувних країн – 96‑99% [1].

Згідно з аналізом Міжнародного енергетичного агентства в середині цього століття в світовому паливно‑енергетичному балансі почне переважати вугілля, резервів якого буде достатньо на сім століть, при цьому на частку вугілля припадає близько 85% енергетичного потенціалу корисних копалин органічного походження, які придатні для промислової розробки. Світове використання енергоресурсів збільшиться в 1,5 рази – до 18,2 млрд. т умовного палива, і вугілля до 6 млрд. т. (в 1,6 рази).

2.1 Огляд поточної ситуації галузі

При закладанні і формуванні особистого ПЕК кожна держава хоче втілити конкурентні переваги і забронювати першочергово місцеві джерела сировини. У країнах, що мають великі поклади місцевого вугілля, частенько переважає вугільна генерація, а в місцях, де локальні копалини ресурси чітко обмежені, ретельно активуються атомні технології. Згідно з даними Світового інституту вугілля (World Coal Institute), на сьогодні в світі вугілля знаходить все більше застосування. Використовуваний в енергетиці іноземних держав газ зовсім не дешевий (газ, що поставляється ВАТ «Газпром» в 2008 році країни СНД і Балтії, а також в країни Західної Європи, дорожче внутріросійського газу в 2,3 і 4,8 рази відповідно). Тому в Європі газ використовується найчастіше на найбільш передових напрямах. Вугілля ж істотно дешевше, і це веде до більш суттєвого поширення передових вугільних технологій для виробництва електроенергії. Структура виробництва електроенергії в світі за 2007 рік демонструє, що вугільна генерація в світі використовується досить активно (рис. 1).

Рисунок 1 – Структура світового виробництва електроенергії

В цілому, за даними International Energy Agency, частка вугільної генерації становить понад 40% всієї світової вироблення електроенергії. Завдання найширшої реалізації вугілля в енергетичних і технологічних реакціях стає найбільш актуальною. В епізодах вдосконалення господарського комплексу потрібно орієнтуватися на задоволеність попиту енергетики та економіки, в загальному, за рахунок збільшення кількості вугілля в паливно‑енергетичному балансі країни, достатньої надійності якого реально досягти при варіанті, що вугілля буде ключовим паливним ресурсом в місцях його улюбленого використання.

Стратегічною метою політики нашої країни в області підвищення енергоефективності економіки вважається максимально доступне володіння енергетичними ресурсами на базі забезпечення задоволення виробників і споживачів енергії в енергозбереженні, а також вливання інвестицій в дану галузь.

Дана галузь, протягом багатьох років вважалася споконвічно фінансується галуззю, до того ж цифра оптових величин протягом тривалого часу залишалася константою, а собівартість постійно росла разом зі збільшенням цін використовуваних матеріалів і устаткування, з поганими гірничо‑геологічними параметрами експлуатації і постійним дефіцитом праць з відновлення та технічного перегляду виробничого потенціалу, діючих вугледобувних виробництв. До середині 1996 року частина оптової вартості на вугілля в цілих витратах на його видобуток впала до 24%, а інша частина – близько 76% – фінансувалася країною, за підсумком чого виділення країни перетворилися на головне джерело фінансування вугільної промисловості. Специфічність вугледобувної промисловості говорить про створення спеціалізованих методичних підходів до створення механізму стратегічного управління, який на базі багатоваріантних обчислень здатний забезпечити врахування інтересів ключових гравців і невизначеність зовнішнього і внутрішнього середовища функціонування виробництв в довгостроковому відношенні.

В нашій державі терміни «менеджмент» і «управління» в загальному, зовсім не відрізняються в розумінні, тому в тексті конкретної роботи приймаємо однозначність даних визначень. Будемо вважати що, менеджмент є якоюсь системою управління, яка особистими функціями здатна відтворювати на широкій основі керовану організацію, забезпечуючи в ній відомі якісні та кількісні ознаки. Проведена робота про теоретико‑методологічних підходах до менеджменту свідчить, про те, що до цього моменту за відсутності загальної дослідницької бази, до сих пір не встановлена доступна кон'юнктура процесу стратегічного менеджменту, а асортимент стратегічних альтернатив, який висувається в основному європейськими дослідниками‑економістами, які не виправдав поки себе по відношенню до нашої економічної науки. Саме тому потрібен пошук відмінних від усього варіантів стратегічного вдосконалення промислових компаній, який дозволить їм стати на шлях швидкого сталого прогресу. В рамках даної мною проблематики увага спрямована на виробництва вугледобувного сектора економіки.

2.2 Пошук проблем і виявлення методів їх вирішення

Абсолютно кожен об'єкт управління можна описати наявними особливостями, але дослідні методи управління дають загальні закони і способи впливу на будь‑який керований суб'єкт. Теоретичні знання, практичні вміння та мистецтво управління використовуються начальником для задоволення від своєї діяльності і дозволяють відпрацювати теорію, комплекс засобів і методів для уточнення конкретних завдань. Класифікація цілей, стратегії управління та вироблення прийнятих рішень за допомогою виробничого колективу утворюють єдиний комплекс обов'язків глави будь‑якої корпорації. Його ідейної філософією є розуміння підприємства, як доступної системи, активність дій якої обчислюється, як взаємодія відмінних структурних частин, так і обсягом параметрів впливу зовнішніх сил на неї. Дана націленість стратегічного управління пояснює його внутрішній зміст.

Багатогранність визначень терміна «стратегія» і «стратегічне управління» трактує складність формулювання його загального універсального терміна. Будемо вважати, що найбільш ємним і відповідним напрямку цього дослідження, є наступне визначення: стратегія – це базова програма дій на тривалу перспективу, яка закладає важливі цілі і завдання виробництва, встановлює при всьому пріоритети в розподілі ресурсів і послідовності виконуваних дій в межах конкретних цілей. Стратегічне управління – здійснення базової програми дій на тривалу перспективу (стратегії) в змінюваних умовах середовища. У підсумку, стратегія здатна дати сконцентруватися на основних проблемах і проігнорувати другорядні; збагнути дії компанії по встановленню місії і значущих цілей; дати стійкі конкурентні переваги компанії на світових і внутрішніх ринках. За допомогою стратегії йде творення стратегічного потенціалу компанії. В цілому, вона представлена фундаментом практики фірми і регламент адаптації до зовнішніх обставин.

Вибір використовуваної лінії – найважливіше завдання стратегічного управління, що вимагає застосування неординарних організаційних і кадрових рішень. Інша, навіть найефективніша стратегія не зможе принести результат, якщо вона буде наочною і розв'язуваної конкурентами. Тому, потрібно обміркувати стратегію, яка б найефективнішим чином сприяла досягненню поставлених перед компанією цілей і завдань, і також давала конкурентоспроможність фірмі і допомагала застовпити її місце на ринку послуг. Підсумки проведених випробувань продемонстрували, що при відмові від державної підтримки вугледобувних підприємств, через найближчі 5 років, мало не всі вони будуть здатні зупинити особисте існування. Тому вугледобувним підприємствам потрібно обміркувати систему заходів, стратегій їх подальшого буття.

2.3 Стратегічний менеджмент як основа прогресу

Рисунок 2 – Модель стратегічного управління вугледобувними підприємствами

Як помітно з рис. 2, для досягнення інтересів виробництва і стійкого прогресу фірми на мій розсуд вирішальним дією буде перепланування організаційної методики регуляції, для чого необхідне буде введення технічних і технологічних нововведень для збільшення якості продукції, зміцнення ринкових позицій і збільшення конкурентоспроможного потенціалу. Дотримання даних позицій зобов'язане відповідно посприяти приходу до підсумкової мети будь‑якої фінансової фірми – збільшення доходу [3].

Рисунок 3 – Схема реалізації стратегії підприємства
(розмір: 144Кб; кадрів 7; повторів: необмежено; затримка: 1.0 сек)

У наші дні маніпуляція знаннями встає особняком суспільно‑економічного прогресу. Притому вирішальну роль в новій економіці вже грають інформаційні перетворення. Необхідними складовими формування доданої вартості є телекомунікації, інтелектуальний ресурс, відділи НДДКР і т.д., так як значна частина вартості багатьох об'єктів виникає не на стадії матеріального виробництва, а в ході дизайну, маркетингу, обслуговування та спостереження якості. Вдосконалений тип стратегічного менеджменту зобов'язаний стояти на різних складових менеджерського впливу. До числа найбільш знаменитих з них варто віднести матрицю можливостей А. Ансоффа [4], матрицю «ринок‑продукт» А. Стейнера [7], модель конкурентоспроможних стратегій М. Портера [6], модель вибору конкурентних стратегій Ф. Котлера [5] , модель стратегічного вибору на базі циклу розвитку підприємства. Ну а я в свою чергу вважаю за можливе сортувати стратегії прогресу вугледобувних компаній в важких, змінюються якостях зовнішнього середовища:

1. Стратегії пасивного існування. Бачать забезпечення функціонування підприємства в умовах самих позитивних для його функціонування, вже наявних позитивних сторінок в сформованих умовах зовнішнього середовища.

2. Стратегії активного існування. Спрямовані на активне використання значущих чинників зовнішнього середовища, вже існуючих технологій, всіляку адаптацію і пошук більш сприятливих шляхів трансформації на оновлені ринкові позиції. Це має показати себе в умінні компанії до різкого перетворенню внутрішніх структур і залученні найбільш значних форм стратегічного поведінки.

3. Стратегії розвитку, тобто стратегії здійснення впливу на зовнішнє середовище. Створюють функціонування підприємств з використанням інновацій та сприяють конкретному впливу безпосередньо виробництва на навколишнє середовище.

В рамках командної економіки диверсифікація передбачалася, зазвичай, з чималими витратами і не мала можливості забезпечити позитивний прогрес вугільного виробництва. В подальшому до значних мінусів диверсифікації коштувало було віднести збитковість значної частки непрофільних підприємств і їх нездатність продовжувати роботу в умовах трансформації до ринку цільного спаду виробництва, і крім цього відсутність платоспроможності у потенційних споживачів оновленої непрофільної продукції, поява на ринку іноземних конкурентів і т.д. Зараз існує система державної підтримки вугледобувних підприємств, і вона не дає бачити диверсифікацію виробництва як шлях збільшення економічної стійкості розглянутих підприємств і пов'язаних з цим позитивних зрушень в суспільному середовищі. Тому диверсифікація в даний момент відрізняється виключно малими розмірами на виробництвах вугільної галузі, що не задіють її потенційні можливості.

У найближчому майбутньому явним недоліком диверсифікації здатне стати формування нових непрофільних робочих місць в складі акціонерного товариства і бажання компанії до можливості прибуткового функціонування, паралельно з фундаментальним, що не вугільного виробництва. Це здатне мати особливе значення в ситуації економічного дефолту, в загальному, і погіршення економічної нестабільності виробництв сфери зокрема [8]. Реалізацію інноваційних стратегій вугільними компаніями для того щоб збільшити економічну ефективність і конкурентоспроможність підприємств на мою думку доцільно проводити на базі:

– трансформації стійкою структури підприємства;

– вибору проектних рішень вугледобувних підприємств на базі використання високих технологій і досягнень науково‑технічного прогресу в будівництві підприємств;

– дослідження інвестиційних проектів реалізації технічних нововведень на вугледобувних підприємствах;

– формування сценаріїв стратегії реалізації інновацій на базі моделювання, використання прогресивних організаційно‑технологічних схем будівництва вугледобувних підприємств, ефективних схем планування гірничих робіт і використання технологій розробки вугільних пластів і переробки вугілля;

– розробки прогнозу перманентного розвитку вугільної галузі з урахуванням важливих тенденцій трансформації технологій видобутку і переробки вугілля, і ще стратегії управління інноваціями;

– найвищого ступеня кваліфікації персоналу за рахунок цілеспрямованої підготовки працівників для оволодіння необхідними знаннями в сфері експлуатації шахти;

– зупинки на потрібній схемі ведення очисних робіт спільно з геологічними умовами та характеристиками обладнання для очисних робіт.

Висновки

Якщо підприємство може реалізувати нововведення і диверсифікації, то вони вважаються важливими частинами встановлення їх конкурентоспроможності та стратегічної позиції в паливно‑енергетичній галузі. Нинішній прототип стратегічного управління має споруджуватися на різних складових управлінського впливу. Йому необхідно задіяти не тільки типові способи контролю, якими вважаються особиста залежність, авторитет, мотивація, а й зовсім інноваційні методи, які можна порівняти з використанням нововведень, креативну роботу учасників, участь в групі, маніпуляції навичками. Саме при досягненні даних кондицій, реально досягти потрібної мети в менеджменті промисловими установами, а так само вугледобувними підприємствами.

Список джерел

1. Автоматизированные системы управления в угольной промышленности /Мелькумов Л.Г., Климов Л.М., Мигачев Р.Д., Антонов В.А. – М.: Недра, 1980. – 278 с.
2. Аганбегян А.Г. Управление социалистическими предприятиями: вопросы теории и практики. М.: Экономика, 1979. – 438 с.
3. Адаптивные системы управления. М, 1977. – 224 с.
4. Акофф Р., Эмери Ф. О целеустремленных системах. М.: Советское радио, 1974. – 273 с.
5. Алексеев Н. Эволюция систем и организационное проектирование //Проблемы теории и практики управления. 1998. – № 4. – С. 64‑67.
6. Алиев Р.А. Управление производством при нечеткой исходной информации. М.: Энергоиздат, 1991. – 240 с.
7. Анализ и обоснование хозяйственных решений /Б.И. Майданчик, М.Г. Карпушин, Я.Г. Любинецкий и др. М.: Финансы и статистика, 1991. – 137 с.
8. Ансофф И. Стратегическое управление. М.: Экономика, 1989. – 519 с.
9. Астахов А.С. Динамические методы оценки эффективности горного производства. М.: Недра, 1973. – 277 с.
10. Баев И.А., Каплан А.В. Совершенствование управления развитием горнодобывающего предприятия //Научные сообщения НТЦ‑НИИОГР. Вып.1. Екатеринбург: 1999. – С.79‑80