Біографія
Особистісне становлення
Я, Герасимова Юлія Володимирівна, народилася 17 жовтня 1993 в нашому чудовому місті. Про своє дитинство розповідати я люблю, адже дитинство – безліч радісних, світлих та безтурботних днів, які подарували мені мої батьки – улюблені тато і мама. Але не буду нестися в спогади – лише скажу, що була щасливою, і цю частинку щастя я пронесу в серці крізь життя, щоб передати своїм дітям.
Ходила в дитячий садок, точніше в Центр дитячого розвитку Гармонія
– там вчилася читати, рахувати, писати, готувати, займалася танцями, акробатикою, англійською мовою, так всього й не перерахувати. З цікавого – нас також водили в басейн і сауну, після чого проводилося чаювання. До слова, і зараз спільне чаювання з близькими людьми – одне з найулюбленіших моїх занять, це дарує спокій та гармонію.
Крім садка батьки примудрялися водити мене в ДК ім. Горького на малювання і музику, намагаючись залучити до мистецтва (із здриганням згадую уроки по фортепіано). На їх жаль (а для мене – на щастя), спроби виявилися безуспішними – ну не далися моєму холодному розуму піднесені пориви Шумана і Шопена, та в швидкості інструмент, що стояв у нас вдома, покрився солідним шаром пилу.
У 2001 році поступила до школи – склала іспити та за експериментальною програмою пройшла відразу ж до другого класу. Не скажу, що була однією з кращих учениць, але навчання давалося мені легко. Від тата передалися мені кмітливість і логічне мислення, а також цілеспрямованість, що допомагало розбиратися і підкорювати найважчі предмети. Пам'ятаю, взимку, в холод і мороз, коли всі школи закривалися на карантин, а мої однокласники сиділи вдома, я всупереч усьому йшла до свого репетитора з математики. Дуже багато дали мені ті уроки, а отримані знання стали в нагоді ще не раз.
Але головне, чому, на мою думку, я навчилася за ті роки – дружити. Можливо, в цьому і є призначення школи. Крізь усі шкільні труднощі, непорозуміння, образи, радощі та розчарування ми з моєю найкращою подругою Анею, пронесли нашу дружбу, і я з гордістю розповідаю всім про її успіхи, її навчанні і роботу в Німеччині. Зараз, крізь рока та відстані, потрапивши у вир життя, я знаю – варто нам зустрітися, і ми продовжимо з того ж місця, на якому зупинилися.
Професійне становлення
У 2011 році продзвенів мій останній шкільний дзвінок, і я постала перед важким вибором. Не можу сказати, що у мене була якась мрія і мета стати кимось – адже не професія визначає особистість. Один мій знайомий якось відповів на питання ким ти хочеш стати
дуже ємко – я хочу стати людиною.
Звісно, моя цілеспрямованість та амбіції підказали мені, як потім виявилося, найкращий варіант з наявних – ДонНТУ. Між точними технарськими
, і гуманітарними напрямами я обрала професію маркетолога, яка, мені здається, поєднує в собі і те, і інше. Потрапивши на бюджет, у мене з'явився додатковий стимул до старанного навчання у вигляді стипендії. Але не це було головним, а студентська атмосфера, нові знайомства, нові люди, перші емоції дорослого життя, та й до того ж по-справжньому захоплюючі лекції та семінари – чого варте лише проведення маркетингових досліджень, розробка рекламних кампаній, всілякі творчі презентації з маркетингу , складання анкет... Одним словом, я жодного разу не пошкодувала про обраний фах, і, мені здається, багато хто хотів би опинитися на моєму місці. Яскравою подією для мене став, звичайно, Дебют першокурсника
, де я брала участь в хореографічному жанрі. Просто-таки вибух емоцій, позитиву, гарного настрою, море посмішок і радості – це потрібно відчути, це потрібно бачити.
Власне, цими словами можна описати і все моє навчання в університеті – було весело, було цікаво, були труднощі, були перемоги, якими я пишаюся і які стануть мені відмінним трампліном до наступних досягнень і звершень.
Плани на майбутнє і можливі шляхи їх реалізації
Скажу чесно, не в моїх правилах будувати плани, адже, як відомо, вони мають властивість не збуватися. Але одна близька людина вчить мене – плани обов'язково збуваються, якщо в них вірити, якщо по-справжньому хотіти і докладати всіх зусиль для їх реалізації. Все можливо, все реально і все в наших руках. І, дивлячись на його прагнення та рух вперед, до цілей і мрій, я розумію – він має рацію.
Найближчим часом планую успішно захистити магістерську дисертацію і закінчити улюблений ДонНТУ з високо піднятою головою.
Усе найкраще – попереду, і я знаю – мене чекає життя, повне чудес, адже вони всюди, і ми самі пишемо нашу історію, а моя історія буде казкою – доброю, світлою, радісною та щасливою.