Русский   English
ДонНТУ   Портал магістрів

Реферат за темою випускної роботи

Зміст

Вступ

Управління системами в стані нерівноваги і дисбалансу вимагає засвоєння певних навичок передбачення і розпізнавання криз. Антикризове управління включає комплекс методів, які застосовуються в різних функціональних підсистемах менеджменту. Соціальні технології, методи економічного аналізу, прогнозування, розробка антикризових програм, планів реструктуризації та реорганізації застосовуються в комплексі для своєчасного попередження і подолання криз.

Проблема виникнення економічних криз і циклічності розвитку економічних систем на макрорівні глибоко досліджена в економічній теорії. Проблемам економічних криз на макорорiвнi присвятили праці такі вчені та економісти як: Ж. Лескюр, К. Родбертус, У. Мітчелл, Ст. Зомбарт, А. Шпитгоф, С. Де Сісмонді, К. Жюгляр, К. Маркс, Ж. Б., Сей, Дж.Ст. Мілль, Р. Кассель, Дж. Кейнс, М. Фрідмен, П. Самуельсон, М.Д., Кондратьєв, М. І. Туган–Барановський, A. A. Богданов.

Проблема виникнення кризових ситуацій на мікрорівні є більш новою. Різним аспектам проблем кризи організації та антикризового менеджменту присвятили праці такі вчені як: JI.Грейнер, В. Адізес, Ст. Мюллер, Р. Крістек, С. Фінк, Тобто Альтман, Е. М. Короткий, A. A., Бєляєв, А.с Т. Зуб, В. Я. Захаров, В. І. Кошкін, В. Р. Садков, Б. Е. Бродський, Е. П., Жарковская, Е. А. Уткін, В. Р. Крижанівський, А. Р. Грязнова, А. П. Градів.

В їх роботах антикризове управління розглядається для підприємств, що здійснюють свою діяльність у сформованому середовищі.

1. Актуальність теми

Актуальність проблеми полягає в об'єктивній потребі пошуку принципово нової концепції керування в умовах турбулентності зовнішнього середовища, що включає в себе елементи антикризового управління, що дозволить формувати стратегію антикризового розвитку соціально–економічних систем з урахуванням законів і закономірностей їх формування.

Дослідження даної проблеми потребує розробки теоретико–методологічних основ формування стратегії антикризового розвитку. Вдосконалення категоріального апарату, формування визначень і усунення невизначеності використання на практиці термінології, що забезпечує необхідну наукову базу для продовження подальшого дослідження теорії і практики антикризового розвитку.

2. Мета і задачі дослідження та заплановані результати

Метою роботи є необхідність використання системи антикризового развитку соціально–економічних систем в сучасних умовах.

Основні задачі дослідження:

  1. Розглянути концептуальні підходи до визначення поняття криза;
  2. Дослідити закономірності і закони розвитку;
  3. Розглянути сучасні концепції антикризового розвитку;
  4. Виконати аналіз макроекономічного і мікроекономічного середовища.
  5. Оцінити потенціал регіону з метою формування стратегії розвитку.
  6. Вивчити питання та проблеми охорони праці в галузі
  7. На основі аналізу сформувати стратегію антикризового розвитку в сучасних умовах.

Об'єкт дослідження: процеси формування стратегії розвитку соціально–економічних систем в умовах кризи.

Предмет дослідження:методологічне, інформаційне, організаційно–економічне забезпечення стратегії антикризового розвитку соціально-економічних систем

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в концептуальному обґрунтуванні переходу від антикризового управління до антикризового розвитку та у формуванні практичних рекомендацій щодо стратегічного розвитку регіону в умовах, що склалися.

3. Огляд досліджень та розробок

3.1 Сутність кризи, види, форми, класифікація

Криза — це загострення численних протиріч, які загрожують функціонуванню будь–якої суспільної формації навколишнього середовища. Соціально–економічна система характеризується взаємопов'язаними процесами виробництва, обміну, розподілу і споживання різних благ.

Причини кризи можуть бути різними. Вони поділяються на об'єктивні, пов'язані з циклічними потребами модернізації і реструктуризації, і суб'єктивні, відбивають помилки і волюнтаризм в управлінні, а також природні, що характеризують явища клімату, землетрусу. Причини кризи можуть бути зовнішніми і внутрішніми. Перші пов'язані з тенденціями і стратегією макроекономічного розвитку чи навіть розвитку світової економіки, конкуренцією, політичною ситуацією в країні, другі — з ризикованою стратегією маркетингу, внутрішніми конфліктами, недоліками в організації виробництва, недосконалістю управління, інноваційною й інвестиційною політикою.

Все різноманіття криз можна класифікувати за різними критеріями. Види криз ми можемо спостерігати на рисунку 1.

Классифікація видов кризи

Рисунок 1 – Классифікація видов кризи

У розумінні кризи вагоме значення мають його причини і певні наслідки: можливі оновлення організації або її руйнування, оздоровлення або виникнення нової кризи. Наслідки кризи можуть привести до різких змін чи м'якого тривалого і послідовного виходу. Різні наслідки кризи визначаються не тільки її характером, але й антикризовим управлінням, що може пом'якшувати кризу, чи загострювати її. Вплив на економічні результати виражається в зниженні всіх показників економічної ефективності, зростанні витрат, необхідних для функціонування всіх суб'єктів ринкової економіки. Впливи на соціально–економічні результати діяльності фірми виражаються в протиріччі інтересів і ступеня їх задоволеності окремої людини, соціальних груп або класів суспільства.

Структурно кризи можуть бути підрозділені на п'ять рівнів:

1) Криза окремого підприємства, групи підприємств, підгалузі або невеликого регіону;

2) Локальна криза, що охоплює регіон або групу підприємств, взаємопов'язані галузі;

3) Кризи, які охоплюють окремі етапи єдиного відтворювального циклу, до криз цього рівня відносяться і кризи надвиробництва;

4) Загальні кризи продуктивних сил;

5) Загальні кризи виробничих відносин, які неминуче включають в себе і кризи четвертого рівня.

3.2 Сутність і циклічні фактори економічного розвитку

Вивчення механізму циклічності як властивості суспільно– економічного розвитку дозволяє провести комплексний аналіз поточних подій і господарської кон'юнктури країни в цілому в історичній динаміці, що дозволяє по–новому поглянути на процеси, що відбуваються в економічній системі. Розвиток економіки країни в регіональному аспекті відбувається нерівномірно. Безперервність відбуваються коливань, яка виражається в зміні періодів росту з періодами депресії, є невід'ємною рисою соціально–економічного розвитку країни. Становлення ринкових відносин в російській економіці зумовило підвищений інтерес до проблем циклічності у вітчизняній економічній науці.

Економічний цикл — періодичні коливання економічної активності, чергування спадів і підйомів в економіці; період від однієї кризи до іншої. Циклічність розглядається як один із способів і форм саморегулювання економіки, а також зміни її галузевої структури. Вона описується рухом по спіралі, тому циклічність є формою прогресивного розвитку.

Розвиток — це рух вперед, формування нових цілей, становлення нових системних, структурних характеристик. Розвиток означає зростання, розширення, поліпшення, удосконалення. Розвиваються всі соціально–економічні об'єкти: комерційні фірми, некомерційні організації, органи державного управління, асоціації, регіони, міста, держави, території, галузі, сфери діяльності. Переважна частина всіх соціально– економічних об'єктів розвивається у часі.

Розвиток — це зміна, пов'язана з виникненням якісно нового стану. Будь– який об'єкт може придбати нові риси в технічному, економічному, соціальному, фізіологічному, функціональному, естетичному, екологічному або будь– якому іншому сенсі. Нове може проявлятися в посиленні наявних або в побудові нових структурних зв'язків. Структурна перебудова, обнаруживающая нове властивість, часто стає провідним критерієм розвитку об'єкта управління.

Розвиток завжди має спрямованість, обумовлену метою або системою цілей. Якщо ця позитивна спрямованість, соціально корисна, то говорять про прогрес; якщо вона негативна, то це регрес або деградація. Розвиток фірм, організацій, країн і регіонів завжди передбачає певну мету або кілька цілей.

Циклічність — це загальна форма руху національних господарств і світового господарства як єдиного цілого. Вона виражає нерівномірність функціонування різних елементів національного господарства, зміну революційних і еволюційних стадій його розвитку, економічного прогресу. Нарешті, циклічність — найважливіший фактор економічної динаміки, один з детермінантів макроекономічної рівноваги. З–за складних, перехресних трендів різних компонентів циклічності найчастіше вкрай важко виділити окремі цикли. Найбільш характерна риса циклічності — рух, який відбувається не по колу, а по спіралі. Тому циклічність — форма прогресивного розвитку. Економічна наука розробила цілий ряд різних теорій, що пояснюють причини економічних циклів і криз.

Найбільш важливі теорії циклів і криз (П. Самуельсон):

1)Грошова теорія, яка пояснює цикл експансією (стиском) банківського кредиту (Хоутрі та ін);

2)Теорія нововведень, що пояснює цикл використанням у виробництві важливих нововведень (Шумпетер, Хансен);

3)Психологічна теорія, що трактує цикл як наслідок хвиль песимістичного і оптимістичного настрою населення (Пігу, Беджгот та ін);

4)Теорія недоспоживання, усматривающая причину циклу в занадто великій частці доходу, яку отримують багаті і бережливі люди, порівняно з тим, що може бути інвестоване (Гобсон, Фостер, Катчингс та ін);

5)Теорія надмірного інвестування (Хайек, Мізес та ін);

З урахуванням різноманіття причин (збудників) циклічного відтворення і частих порушень традиційних фаз криз вчені різних напрямків пропонують різновиди циклів:

1)Цикли Кондратьєва, або довгохвильові цикли, які продовжуються 40– 60 років. Їх головною рушійною силою є радикальні зміни в технологічній базі суспільного виробництва, його структурна перебудова;

2)Цикли Коваля. Їх тривалість обмежується приблизно 20 років, а рушійними силами є зрушення у воспро виробничого структурі виробництва (часто ці цикли називають відтворювальними або будівельними);

3)Цикли Джаглера з періодичністю 7 – 11 років, є підсумком взаємодії різноманітних грошово– кредитних факторів;

4)Цикли Кітчина тривалістю 3– 5 років, породжувані динамікою відносної величини запасів товарно– матеріальних цінностей на підприємствах;

5)Приватні господарські цикли, що охоплюють період від 1 до 12 років та існують у зв'язку з коливаннями інвестиційної активності.

3.3 Сучасні концепції антикризового управління

Концепція антикризового управління — система методологічних поглядів на розуміння сутності, цілей, завдань, критеріїв, принципом і методів управління кризовими процесами, а також організаційно-практичних підходів до формування механізму її (концепції) реалізації в конкретних умовах функціонування організацій.

Концепція антикризового управління включає розробку методології, системи та технології управління кризами. Методологія антикризового управління передбачає розгляд сутності криз як об'єкта управління, процесу формування поведінки організації, відповідного меті виживання, методів і принципом управління кризами.

Концепції кризи можна поділити на три групи:

1) Початок xx ст. І до середини 1970 рр.— з'явилася формулювання концепцій кризи як соціального явища, авторами якої були А. А. Богданов, П. А. Сорокін, В. А. Томас;

2)З середини 1970 і до кінця XX в — застосування поняття «кризове управління» в рамках теорії лих;

3)Кінець xx ст. по даний час— створення інтегральної концепції кризи та кризового управління.

На сьогоднішній день найпопулярнішою і найбільш ефективною концепцією є концепція активного антикризового управління. Ця концепція заснована на тому, що з допомогою активних антикризових заходів потрібно відновити докризовий стан і попередити банкрутство. Основними інструментами такої концепції є: реорганізація, санація і ліквідація. Всі три інструменту спрямовано на поліпшення ефективності підприємства, збільшення обсягів випуску конкурентоспроможної продукції, підвищення ефективності виробництва, відновлення ліквідності і платоспроможності.

Отже, незважаючи на розбіжності в трактуванні поняття, на нашу думку, антикризове управління слід розглядати як комплекс заходів спрямованих на випередження або пом'якшення наслідків кризи, забезпечення функціонування підприємства у кризовий період, а також виходу з кризи з мінімальними втратами. Антикризовий менеджмент є важливим компонентом стратегії фінансово– економічної безпеки підприємства.

Антикризове управління має певні базові положення, але в залежності від області застосування має певні специфічні властивості, які слід враховувати для ефективного застосування антикризових заходів.

Ретроспективний розгляд концепцій економічних криз в світлі світового економічного розвитку, дозволяє говорить про безперервної еволюції теорії криз, синхронізованої з певними змінами факторів, що визначають стабільність структури економічної системи.

Висновки

Концептуальні засади антикризового управління включають в себе такі складові. Вони ґрунтуються на теорії економічної динаміки і циклічності криз. В їх основі закладені фундаментальні праці провідних представників світової економічної науки, що розкривають глибоке системне бачення генезису кризи і супутніх проблем. Наступна концептуальна складова антикризового управління базується на більш вузьких, але більш предметних уявленнях. Вона пов'язує антикризове управління безпосередньо з діяльністю підприємств. Даний концептуальний підхід виділяє наступні особливості антикризового управління: зміна в пріоритетах розвитку, підвищення оперативності прийняття та реалізації управлінських рішень. Особливості підкреслюють тактичний характер антикризового управління. У них відображена ідея раптовості та випадковості криз, яка має певні підстави, але суперечить концептуальним положенням теорії циклічності криз і економічної динаміці взагалі.

Всі розглянуті раніше методи, принципи, функції будуть служить основою подальших аналітичних досліджень з антикризового управління соціально– економічними системами.

Перелік посилань

  1. Короткова Е. М. Антикризове управління: підручник / під ред. проф. Е. М. Короткова — 2–е вид., доп і перероб. — М: ИНФРА–М, 2005. — С. 620.
  2. Шумпетер Й.А. Теория зкономического розвитку / Ю. Шумпетер; [пер. з нім. В. С. Автономова, М. С. Любского, А. Ю. Чепуренко]. М.: Вид&тdash;во Прогрес, 1982. 455 с.
  3. Ігельник, М. Еволюційний погляд на антикризове управління / М. Ігельник // Ефективне антикризове управління. — 2001. — № 64 (спецвипуск). —С. 28–37.
  4. Кац, И. Антикризове управління підприємством /И. Кац //Проблеми теорії і практики управління. — 2003. — № 2. — С. 82–85.
  5. Шарнопольская О. Н. Методологічні підходи до дослідження анти кризового розвитку соціально-економічних систем // Науково-освітній та прикладний журнал Друкеровський вестник ЮГРТУ (НПІ), Новочеркаськ, 2017, №2. — 187 С.—198
  6. Глазьєв С. Криза, антикризові заходи і стратегія інноваційного народногосподарського розвитку в дзеркалі теорії довгостроковій мегатехнологической динаміки / С. Глазьєв // Російський економічний журнал. 2008. №12. С. 3–9.
  7. Ряховська А. Н. Трансформація антикризового управління в сучасних економічних умовах / А. Н. Ряховська, С. Е. Кован // Ефективне антикризове управління. 2013. №5(80). С. 62–73.
  8. Данилов–Данільян Ст. Глобальна криза як наслідок структурних зрушень в економіці / В. Данилов-Данільян // Питання економіки. —2009.—№ 7.—С. 31–41.
  9. Казанчева Г. К. Методологічні основи формування механізму соціально-економічного розвитку депресивного регіону: управління, імперативи, напрями //Автореферат дис. док.екон. наук. — Нальчик, 2008.
  10. Юсім Ст. Першопричина світових криз / В. Юсім // Питання економіки. — 2009. №1. С. 28–39.
  11. Шелегеда Б. Р., Корнєв М. Н. Сучасні тенденції циклічного розвитку економіки в кризових умовах:Наукові праці Донецького національного технічного університету. Серія: Економічна. Випуск 39–1. — Донецьк,ДонНТУ,2012.— С. 184–191