Біографія
Особистісне становлення
Мене звуть Марія, і я проста дівчина з міста Донецька. А може, і не проста. Я народилася 31 жовтня 1997 року, в ніч на Хелловін і більшість знайомих цей факт дуже забавляє. Можливо, містична ніч 31 жовтня дійсно вплинула на моє подальше світосприйняття.
Мої батьки – Ольга Іванівна і Микола Борисович, а ще в мене є приголомшлива старша сестра – Ганна Миколаївна. Безумовно всі члени моєї сім'ї дуже впливають на становлення мене як особистості, але я ніколи не втомлюся говорити окреме спасибі моїй мамі, адже саме вона щодня грає найбільшу роль в моєму житті!
Коли мені було 4 роки, мама віддала мене на танці в колектив сучасної хореографії Горошини
і перший час мене доводилося вмовляти, а іноді навіть з істериками відводити на заняття за руку. Але незабаром, я так сильно полюбила свій колектив, ту робочу атмосферу репетицій, командний дух і ті неймовірні емоції на сцені, що любов до танців назавжди залишилася в моєму серці. І незважаючи на те, що після 10 років занять мені довелося залишити велику сцену через травму коліна, до сих пір хореографія є для мене одним з джерел позитивних емоцій, від якого я не в силах відмовитися повністю.
Ці 10 років мого життя подарували мені стільки спогадів, що вистачило б на кілька дуже товстих книг. Я навчилася бути сильною, працювати незважаючи на біль і досягати поставлених цілей, але головне те, що колектив вчить працювати тебе не просто в команді, а дає зрозуміти, що в цьому ланцюжку кожна ланка – головна! З такими правилами я і живу.
Я не була однією з тих дітей, яких записують на всі існуючі гуртки, щоб зайняти весь вільний час. Крім школу і танців, які займали більшу частину мого часу, я завжди самостійно знаходила собі заняття: почала захоплюватися мистецтвом фотографії, освоїла програми по обробці фото, пізніше мене стала захоплювати не тільки статична картинка, а й динамічна, я почала вивчати відеомонтаж. Зараз, серед знайомих, я зарекомендувала себе як гідний фотограф і відеограф. Якийсь час, я навіть думала зробити це своєю професією. Крім фотографії, я розвивалася у всіх творчих напрямках, які тільки могла собі придумати: я навчилася в'язати гачком і спицями (знову ж, спасибі мамі) і навіть займала перші місця в школі на конкурсах в'язаних ляльок; я вишивала, робила всілякі вироби, займалася орігамі, макраме та малюванням.
На даному етапі я не уявляю своє життя без творчості. Мені подобається створювати речі своїми руками, створювати правильний настрій в кімнаті і наповнювати її чарами.
Ще одне заняття, яке завжди піднімає мені настрій – кулінарія! Моя мама дуже смачно готує і було б дивно, якби ми з сестрою не вміли цього робити. Маму, звичайно, мені ні за що не переготувати, але порадувати смачними стравами я теж можу. Десерти – моя слабкість! Що може краще заспокоювати, ніж робота з тістом? Причому з будь–яким.
Приготування їжі зачіпає для мене відразу два важливих аспекти – смачно і затишно! Погодьтеся, коли в будинку приємно пахне їжею, стає відразу якось по–домашньому
.
Професійне становлення
Думаю, почати слід з того, що мій дідусь Ваня, мамин тато, був енергетиком! Чоловік, який міг полагодити абсолютно все в нашому домі, змайструвати будь-яку річ, зі старого зробити нове. Він знаходив деталі там, де інші навіть не думали шукати. На жаль, його життя завершилося, коли мені було всього тиждень від народження ... але незважаючи на це, в моєму серці живе така сильна любов до цієї людини, ніби я знала його сто років! А все завдяки моїй мамі, яка з самого дитинства ставила мені дідуся в приклад і говорила, що я обов'язково повинна зв'язати свою професію з енергетикою.
Коли я була в 7–му класі, вона вже точно знала, що я буду навчатися у Донецькому національному технічному університеті на електротехнічному факультеті. Але до 9–го класу, як і більшість дітей, я серйозно не замислювалася про те, що буде після школи. А з 9–го по 10–й клас почалося протистояння: мене – яка мріє танцювати і займатися творчістю, проти мами – яка твердо наполягає на кар'єрі енергетика.
Поступово моє невдоволення стало стихати. Чи тому, що до вмовлянь підключилися майже всі знайомі і родичі, чи тому, що якась частина мене розуміла, що з дипломом енергетика я точно знайду своє місце в житті.
Одинадцятий клас. Випускний. Все вирішено. Ми прийшли подавати документи на ЕТФ . Все як завжди: натовп студентів, всі посміхаються і дають тобі свої листівки, навіть хапають за руки, щоб поцупити на свій факультет. Але ми йдемо цілеспрямовано. Зробила фото, далі до приймального кабінету. І тут мій перший яскравий спогад – привітне обличчя Олега В'ячеславовича Пенькова, який допоміг нам не заблукати в переході з першого в другий корпус. Ось вона, аудиторія 2.234 – кімната прийому заяв та оформлення документів на електротехнічний факультет. Пам'ятаю Сергія Олександровича Гришанова, який сидів за комп'ютером, поруч з ним Сергій Вікторович Щербина, але під своє крило мене взяв той, хто став у той день моїм кумиром, Дмитро Вікторович Полковниченко.
Навчальні будні. Фізика, яка мені зовсім не подобалася в школі. Складно, незрозуміло і не можна спізнюватися ні на хвилину, бо Тетяна Іванівна Малашенко не любить тих, хто запізнився. Вища математика, інженерна графіка та програмування. Багато цифр і лабораторних. Але, на мій подив, все це давалося мені легко. Якщо чесно, я до сих пір не можу зрозуміти гуманітарій я або технар. Адже любов до творчості і мистецтва нітрохи не менше, ніж моя любов до складних предметів. Інженерна графіка та програмування незабаром стали моїми фаворитами. І з фізикою я подружилася, а з Тетяною Іванівною досі рада зустрічі. Багатьом викладачам хочеться сказати спасибі за те, що на 6–му курсі більшість з нас все ще пам'ятають те, що вивчили за перший рік навчання в університеті. Всі ці курсові, конференції, складні іспити – не пройшли задарма.
На 2–му курсі був розподіл по кафедрам. Я, не роздумуючи, пішла на ЭСІМ і нітрохи не пошкодувала! За 6 років навчання мені не раз доводилося переконуватися в правильному виборі своєї спеціальності: мені зрозуміло і, головне, цікаво те, чим я займаюся. До того ж, фахівці з проектування електроенергетичних систем і мереж, на даний момент, мають найбільший попит серед енергетиків.
Питання Чи вчитися на магістра?
навіть не виникало в моїй голові. Я відразу знала, що буду вчитися 6 років. У мене була мета отримати диплом про вищу професійну освіту і ось вже через півроку я її досягну. Своїм дипломним керівником я вибрала доцента кафедри ЕСІМ – Інну Іванівну Ларіну. Для написання магістерської роботи була взята тема: Зниження втрат потужності в замкнутих електричних мережах 110 кВ за рахунок оптимізації потоків потужності
.
Плани на майбутнє і можливі шляхи їх реалізації
В майбутньому я бачу себе керівником великого енергетичного підприємства і першокласним фахівцем у своїй сфері. Але незважаючи на те, що у мене буде чудова репутація дівчини-енергетика, в першу чергу, я буду приголомшливою мамою і люблячою дружиною.