Біографія
Особистісне становлення
Меня звати Ілля Олексійович Зеркаль, я народився 4 серпня 2000 року в місті Вугледар, Донецької області, Україна.
У дитинстві я багато хворів, через що не ходив до дитячого садка. Замість дитячого садка, оскільки мама багато працювала, моїм вихованням займалися мої дідусь із бабусею - Зеркаль Олександр Валентинович і Зеркаль Тетяна Олександрівна. Я ріс дуже допитливою дитиною, і бабуся намагалася завжди знаходити відповідь на мої "чому", від того до школи я вже йшов, знаючи багато про навколишній світ.
У 2006 році я переїхав до Донецька і пішов у перший клас Школи №78 м.Донецька. Тут уже моїм вихованням цілком і повністю зайнялася моя мама - Шрамко Ольга Олександрівна. Я вчився на "відмінно" і не відчував особливих проблем із навчанням. У вільний же час моїм головним захопленням був конструктор Лего. Універсальна іграшка для маленького інженера, з нього я міг побудувати, що завгодно, і мені шалено подобався цей процес. Уже тоді я розумів, що хотів би стати інженером і проєктувати пристрої, але вже реальні, не з конструктора.
У 2014 році довелося переїхати і в 9 клас я пішов у Новоселівську школу. У цій школі я відучився лише один рік, але тим не менш дуже вдячний за цей рік Юрію Петровичу Пчеленку, моєму викладачеві фізики. Він не тільки відкрив для мене фізику по-новому і навчив усіх тонкощів, а й просто став на той момент мені наставником.
У 2015 році я повернувся до рідної школи в Донецьку, де й провчився до кінця. У 10 класі я визначився, що хочу вступати до ДонНТУ, а трохи згодом, що спеціальність "Електроніка та наноелектроніка" саме та, яку я хотів отримати змалечку. Наприкінці 11-го класу я пішов на курси підготовки при ДонНТУ з фізики та математики, для того щоб познайомитися з університетом ближче.
Професійне становлення
У 2017 році після успішного складання випускних іспитів я подав документи і на рейтинговій основі вступив на свою спеціальність. Тут знайшов багато нових товаришів і знайомих з якими досі підтримуємо спілкування. З першого курсу я поринув у навчання з головою і з задоволенням вивчав усі запропоновані дисципліни. Після першої закритої на відмінно сесії я продовжив у тому ж темпі і не зупинявся на досягнутому
У 2019 році весь світ накрила епідемія коронавірусу через що ми всі змушені були сісти на так звану "дистанційку". Відучившись так пів року, я зрозумів, що так я не отримаю повного обсягу практичних умінь за своєю спеціальністю, і задумався про пошук роботи.
Влітку 2020 року, один з моїх одногрупників проходив практику на підприємстві ДУ "Автоматгірмаш ім. В. А. Антіпова" і з його розповідей я зрозумів, що це буде чудовим місцем, де я зможу набратися досвіду. У липні я приїхав на співбесіду до майбутнього начальника Вустяка Миколи Пилиповича - завідувача відділу систем управління (НІОСУ), як виявилося, моїх умінь було достатньо, для того щоб розпочати роботу, за підсумками співбесіди, вже в серпні я вийшов на роботу на посаді інженера-конструктора 1 категорії, хоч і на тимчасовій основі. Спочатку мені давали нескладні завдання, щоб перевірити на що я здатний і навчити азам. Я швидко засвоював аспекти виробничого процесу і вже після нового року був зарахований до штату, як рядовий співробітник.
Я швидко засвоював аспекти виробничого процесу і вже після нового року був зарахований до штату, як рядовий співробітник.
Робота за фахом, це те, до чого я прагнув з моменту вступу до ВНЗ. У дружному колективі я придбав безліч корисних навичок і практичних умінь. Я пройшов усе: від розробки технічного завдання, до випуску дослідного зразка виробу. Навчання в університеті я не кидав, продовжуючи виконувати завдання дистанційно, тільки тепер знання за фахом я міг одразу застосувати практично, що допомогло закінчити бакалаврат і отримати червоний диплом.
У листопаді 2022 року, за досягнуті трудові успіхи мене підвищили на посаді до провідного інженера. Наразі я виступаю керівником двох робіт з розроблення пристроїв, що входять до комплексу пристроїв ліфтового господарства, який розробляє наш відділ. Частина пристроїв цього комплексу, у розробці яких я брав участь ще на посаді інженера 1 категорії, вже пройшли випробування і готуються до серійного випуску.
Плани на майбутнє і можливі шляхи їх реалізації
Моєю основною метою на момент вступу до ВНЗ було здобути вищу освіту та працювати за фахом. Роботу за фахом я вже знайшов, повну вищу освіту від мене відділяє тільки захист магістерської дисертації. Наразі ж я хочу не зупинятися на досягнутому та рухатися лише вперед, підвищуючи свою кваліфікацію як фахівець, та робити комфортнішим життя моєї родини.