Народився я у 1981 році від Різдва Христова у граді Донецьку.

Про буття моє до 1986 року в мене залишилися самі неясні спогади, і те, з кожним прожитим роком вони стають усе мутніше й мутніше. Одже, почну своє оповідання з 1987 року. Цього року я був записаний у 1-й клас школи №12. Напроти нашого класу була оранжерея кактусів. На моє, цілком логічне запитання: "Навіщо вони тут?", батько з задоволенням роз'яснив: "На них саджають дітей, що погано вчаться". Чи то кактуси були настільки застрашливого виду, чи та моя безмежна довіра до батька зіграла свою роль, але, так чи інакше, вчився я на одні п'ятірки.

У школі в нас функціонувало безліч кружків і секцій куди можна було ходити, підвищуючи своє інтелектуальне, фізичне і естетичне розвинення. Не знаю, яка, рідина стукнула мені в голову, але я пішов і записався в музичну школу. Щаслива мама відразу ж узялася за моє музичне виховання (сама вона закінчила музичну школу). Цілий місяць я ретельно відвідував заняття. Коли ж мій запал затих і бажання длубатися над клавішами відійшло, чорне, як квадрат Малевича, піаніно "Україна" внесли в мою кімнату. Після цього зворотної дороги вже не було.

З цього моменту, щодня, я не давав спокійно жити сусідям, граючи гами, прелюдії й етюди під невсипущим наглядом моєї мами. "Так йому ведмідь на вухо наступив ! Він далі 3го класи не піде !", - кричали вчителя... Чи вухо зажило, чи на тлі інших я був не так вуж поганий, але музичну школу я закінчив. Навчання в школі не викликало проблем ні в мене ні в моїх батьків. З предметів дуже любив історію, хоча усі, чомусь, вважали що я, таки, без розуму від математики.

Не знаю, відкіля в мене було стільки часу, але я умудрявся ходити в шахову школу, займатися баскетболом і просто бігати з друзями в дворі. Коли я вперше приніс додому з тренування вибиті пальці, мама відразу вирішила, що баскетбол не для мене, і що більше я в руки м'яч не візьму. Ще б! 1 вибитий палець звільняв мене від нудотних етюдів і гам на цілий тиждень! Але отут батько сказав своє вагоме слово і мої тренування продовжились.

У 8 класі моя школа одержала статус гуманітарного коледжу. На сімейній раді було вирішено що я по натурі технарь і з гуманітарної школи треба "робити ноги", щоб не загубити молодий талант. Так і вийшло, що на наступний, 1997 рік, я спробував здати іспити в Донецький Технічний Коллеж. Тому що проблем з математикою і фізикою (саме ці іспити я здавав) у мене не було, спроба увенчалась успіхом.

Як, напевно, будь-яке дитя, я з ранніх років мріяв про собаку. Але, мій головний супротивник такого придбання, мама, залишалася непохитна аж до 7 класу. Один раз, теплим літнім ранком, заручившись підтримкою батька і несучи перед собою диплом про закінчення музичної школи, я пішов на приступ. Після декількох годин домовленостей стіни здригнулися, і я дістав згоду на придбання щеняти з умовою, що це буде "щось начебто пуделя". Ну, пудель, пуделем, а взяв я ротвейлера. Пес став великий і відданий, але це вже зовсім інша історія.

Отже, коллеж. У ті дні життя вирувало в стінах цього навчального закладу. Нескінченні конференції, олімпіади, конкурси, ігри, бридж клуб - усе це було так незвичайно і цікаво, що 3 роки мого навчання пролетіли як мить. Брав участь у різних олімпіадах, чогось там завойовував, але все це вже минуле. Від нього залишилися одні спогади та стопка дипломів, що зберігаються під наглядом моєї матінки.

За 2 тижні до закінчення 11 класу, умудрився впасти на тренеровці, да так невдало, що вивернув собі коліно... Отже, випускний вечір з випускними іспитами пройшли повз мене, як власне і золота медалька - за правилами (не знаю ким написаними) вона видається тільки тим, у кого пропусків менше 2 тижнів.

Вибір спеціальності і ВНЗа дався легко: однозначно технічна й однозначно ДПІ. Як і багато хто з моїх однокласників, я набрав потрібну кількість балів на зимових рейтингах і був зарахований на перший курс факультету ФКІТа на спеціальність ТКС.

Моїм науковим керівником є Володимир Іванович Бессараб, завідувач кафедрою АТ. Наприкінці 5-го курсу мій друг Михайло Котков і я почали працювати над створенням програмного продукту для автоматизації обліку трафика для ВАТ "Промтелеком" на базі ОС UNIX. Саме ця робота і стала основою для моєї наукової праці: "Автоматизація й облік загального трафику на мережах електрозв'язку". Сподіваюся, ця робота принесе користь не тільки мені.

Плани на майбутнє: вступити до аспірантури, але, повністю присвятити своє життя науці я не буду. Разом з навчанням в аспірантурі, маю намір працювати на підприємстві.