Головна сторінка ДонНТУ
Сторінка магістрів ДонНТУ
Пошукова система ДонНТУ

Російська
Англійська

Кладченко І.С.

Кладченко Ірина Сергіївна

Магістр спеціальності: "Економіка підприємства"

Факультет економіки та менеджменту

E-mail:kladchenko@

Тема магістерської дисертації: "Формування інноваційного потенціалу"

науковий керівник: к.е.н. доцент кафедри "Економіка підприємства" Кравченко Сергій Іванович


Дисертація   Бібліотека  Посилання    Підсумки пошуку    Індивідуальне завдання
У кінець

З 21 березня 1983 року починається моє власне життя, найбільш вагомі та важливі епізоди якого я хочу розповісти в цій автобіографії. Я народилася в м. Донецьку - місті, в яке буду повертатися завжди. В ньому живуть близькі до мене люди - моя родина, родичі, друзі, тут відбувалися важливі події мого дитинства та юності. В мене є тато - Кладченко Сергій Васильович, 1959 р. народження, будівник за фахом та за покликанням; мама - Кладченко Алла Володимирівна, 1959 р. народження, вихователька дитячого садка, "знаток" дитячих сердець; молодший брат Сергійко, 1988 р. народження, старшокласник, самостійний, "романтик", а ще бабусі та дідусі.

Нажаль, в мене залишилися тільки уривкові спогади тієї чудової пори - мого дитинства. Це яскраві картинки, які пам'ять зберігає від неминучого ходу часу, від набираючого оберти життя. Я народилася допитливою дитиною, завжди у пошуках чогось цікавого, з жагою до пригод та мандрів. І часто пригоди траплялися (за розповіддю мами та власними спогадами) - чи то за власним бажанням, чи самі по собі: босоніж по снігу за любим дідусем, тривалі пошуки батьками дитини, яка знайшла "таємниче місце" у винограднику на городі, самостійне повернення з магазину: без покупок, а що набільш важливе - без тата, який навіть не міг собі уявити, що, залишаючи на хвилинку 3-х річну доньку почекати на санках, таке може статися. Але все ж таки за великим рахунком я росла спокійною й слухняною дитиною, яку завжди оточували тепло і турбота батьків та рідних. Одного разу мамою мені був відкритий дивний світ - Світ книг. Спочатку я була "вдячним слухачем" та вісім разів поспіль читання улюбленої пригоди мені зовсім не здавалися надмірними до великого подиву розповідача. Всі зітхнули з полегшенням, коли я навчилася читати сама. Героями мого дитинства залишилися Мумі-троль і Снунсмумрик із казки "Мумі-троль і комета", лисеня Людвиг Чотирнадцятий із однойменної казки, Нільс із "Пригод Нільса з дикими гусями", дівчина Еллі та її друзі з казки "Чарівник Діамантового Міста". Я згідна з англійським письменником-казкарем Дж. Р. Р. Толкином, що дорослим теж потрібно читати казки, що казка, особливо чарівна, не віддаляє нас від реальності, навпаки, дозволяє подивитися на дійсність з іншого боку, впевнитися, що добро завжди перемагає зло, що завжди є надія, вірний друг і стежка, що веде за обрій.

Після закінчення садика, як і кожна, тоді ще радянська, дитина в 1989 році пішла до школи (СОШ №8). Чомусь запам'яталася перша двійка за ведення щоденника, ігри в "наздогонялки" з хлопцями на перервах і дуже розбита тоді колінка, звісно прийняття до жовтенят і усвідомлення того, що я розумію, чому "двічі по два - чотири". Наступного року через збіг житєвих обставин я перейшла до іншої школи (СОШ №95), де провчилася 9 років та закінчила в 1999 році. Шкільні роки - вагома частина мого життя. Життєві уроки, отримані в школі - такі, що найбільш запам'ятовуються. Саме у школі виникли перші симпатії, зав'залася міцна дружба, були також сварки та розчарування, втрати. Нас навчали педагоги з великої літери, так званої "старої закалки". Особливо чітко це розумієш зараз, коли всі отримані тоді знання (у широкому розумінні цього слова) стали добрим прологом до подальших сторінок твого життя. Це був згуртований колектив, стрижнем якого був директор школи Матіящук Володимир Михайлович, справжня людина, люблячий дітей учитель. Він учив нас саме розумінню предмета замість зубріння, вчив мислити просторово, вчив нас життю. Дуже хочеться назвати пойменно всіх учителів, але це вже інша історія... Тільки школяр і трохи в меншому ступені студент може оцінити всю глибину сенсу слова "КАНИКУЛИ" - зимові, весняні й, особливо, літні. Шкільне життя складається з певних досягнень в навчальному процесі: оцінки, місця в олімпіадах, грамоти, медалі. Це достатньо діючий стимул щоб отримувати знання, займати певне положення поміж учнів. Але я вважаю, що школярів неможна ділити тільки на "відмінників" та "двієчників". Це, перш за все, люди з власними мріями й захопленнями, власним світосприйняттям і розумінням життя. Я брала участь в олімпіадах за різними предметами (біології, правоведнню), але призове перше (все ж таки заповітне) місце отримала на районній олімпіаді з географії в 10-му класі, школу закінчила, отримав золоту медаль. Була учасником змагань серед шкіл з історії й права, в одному з яких відкрила у себе приховані акторські здібності в ролі Дездемони. Також запам'ятався День іменинника, який проводився нашим класним керівником щомісяця, традиції святкування 23-го лютого та 8-го березня.

Одного дня й для мене 31 травня 1999 року задзвонив останній дзвоник, і на урочистій лінійці пролунала пісня "Коли підемо зі шкільного двору...". В той час ще зовсім не відчувався за плечима пройдений етап, сум розлучення змішувався з можливостями, що відкривалися, ніхто з нас - школярів, як на мене, не відчував тоді, що дитинство уходить усе далі й далі. Зі швидкістю світа поспішав новий етап у житті - вибір професії, вуза й, звісно, вступні іспити! В мене не було чіткого бажання щодо майбутньої спеціальності (однак мені здається, потрібно, щоб було, тому що потім легше зробити вибір). У дитинстві я хотіла бути лікарем-хірургом (хоча недовго), протягом навчання у школі жага мандрів схиляла мене до професії археолога, в якийсь період романтика професії охоронців порядку мала змогу визначити мій вибір. Але вирішальну роль зіграла "правда життя" - необхідна практичність майбутньої професії в умовах України й можливості моїх батьків. Але все ж таки я поступила у той вуз, до якого хотіла, на ту спеціальність, яка захопила мою увагу з самого початку. І ось чотири роки до отримання диплому бакалавра пролетіли, як одна мить, на одному диханні. Перша лекція у нас була в 3.444 з "Економічної історії", й перше враження від інституту - горячкові пошуки потрібної аудиторії. Тому першокурсників дуже легко визначити, виділити з студенської спільноти. Запам'яталося також знайомство перед першою сесією з нашою кафедрою (Економіки підприємства). Яким далеким здавався тоді п'ятий курс, як хотілося, щоб побажання викладачів, що тоді зібралися, здійснилися, й ми витримали друге (умовно) випробування студента - першу сесію. Тоді для мене це здавалося головним у навчанні. Однак після цього "головного" з'явилися не менш "головні речі". Розвінчалося студенське переконання, що перший курс - найважчий; протягом 4,5 років навчання було те, що доводилося долати. Велике значення мали знання й педагогічні здібності викладача. Запам'ятовувалося те, що було цікавим та пізнавальним. Кінець другого, третій та четвертий курси були насиченими як в навчальному, так і у позановчальному житті. В 2001 році отримую Сертифікат МОН україни ДонНТУ за успішно складений іспит з англійської мови за програмою "HEADWAY Intermediate". У 2002 році нагороджена Грамотою МОН України Технологічного універсітету Поділля м. Хмельницького як учасник 2-го туру Всеукраїнської студенської олімпіади зі спеціальності "Управління трудовими ресурсами" за оригінальність у вирішенні завдання в номінації "Лінійна оптимізація". В 2003 році отримую другий Сертифікат МОН України ДонНТУ за успішно складений іспит з англійської мови за програмою "HEADWAY Advanced". У липні 2003 року закінчую четвертий курс ДонНТУ й отримую Диплом бакалавра з відзнакою. Палітра студенського життя була б неповною без нашого оздоровлювального лагеря "Буревісник" (літо-2001), без поїздки у м. Хмельницький на західну Україну, без футбольного сезону 2000-2001 і поїздки до м. Києва на матч ФК "Шахтар" і ФК "Динамо" за кубок України, без моїх друзів.

З закінченням четвертого курсу прийшов час нового вибору: диплом спеціаліста чи магістра? З урахуванням майбутніх змін в освіті України в зв'язку з її інтеграцією до європейськоїх спільноти я поступила до магістратури. Мотиви вибору керівника і теми магістерської роботи пов'язані з періодом 6-го семестру навчання з предметом "Економіка і організація інноваційної діяльності", який викладав к.е.н. доцент кафедри "Економіка підприємтсва" Кравченко Сергій Іванович. У першу чергу сприяла специфіка предмету і те, як він викладався (особа викладача). "Інновації" асоціювалися з чимось новим, невивченим, недослідженим. Таким чином, тема майбутньої магістерської роботи звучить як "Формування інноваційного потенціалу". Також важливим мотивом, який обумовив вибір цього напрямку, стала його актуальність в умовах функціонування нашої держави, наявність великого простору для дослідження, а також безлічі невирішених проблем і перспектив. Підтвердженням цього став мій виступ з доповіддю за обраним напрямком на Четвертій міжнародній науковій конференції студентів та молодих вчених "УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ: ГЛОБАЛІЗАЦІЯ, ПІДПРИЄМНИЦТВО, СТАЛЕ ЕКОНОМІЧНЕ ЗРОСТАННЯ", що проводилася Донецьким національним університетом восени 2003 р. Ітогом початкових досліджень за темою магістерської роботи стало написання у соавторстві з науковим керівником статті "Дослідження сутності інноваційного потенціалу" й її публікація в збірці Наукових праць Донецького національного технічного універсітета (серія: економічна). Це лише перший крок, який вже зроблен, який примушує прямувати далі та не зупинятися на досягненому.

Осінь 2003 року залишилася в пам'яті не тільки як початок нового навчального року в магістратурі, але ще як здійснення мрії дитинства: я почала займатися танцями (европейськими та латиноамериканськими) в танцклубі "Браво", який був організований танцювальною парою Шаповаловим Романом Валентиновичем і Анною Валентинівною Я зрозуміла, що вчитися танцювати ніколи не пізно, але й необхідно. Атмосфера свята, море позитивних емоцій і відчуття самого танця - візитна картка занять у цьому танцклубі.

Говорячи про плани на майбутнє, я розумію, що все залежить, передусім, саме від мене. Не дивлячись ні на що я прагну прожити довге та цікаве життя, хочу радіти кожному його прояву й долати труднощі на шляху досягнення цілі. Я хочу бути справжньою людиною, хорошим фахівцем, люблячою мамою.

Дисертація     Бібліотека    Посилання      Підсумки пошуку    Індивідуальне завдання
У початок