Прагнення суб'ектів господарювання до економічного розвитку завжди наштовхуеться на необхідність розв'язання інноваційних завдань. I цілком очевидно, що у найближчій i довгостроковій перспективі максимізація саме інноваційного фактору стане вирішальною умовою стійкого розвитку економіки України. Цим шляхом ідуть розвинуті країни, i у нашого суспільства є вci передумови орієнтуватися на нього.

Але незважаючи на досить високий рівень науки, відомі в світі наукові школи, наявність значної кількості фахівців iз вищою освітою у народному господарстві, запас нереалізованих винаходів, в Україні спостерігаеться суттєва інноваційна криза промислового виробництва. Так, аналіз iнноваційної діяльності в Харківській області за перший квартал 2002 року засвідчив, шо лише 8 підприємств упровадили нові технологічні процеси, на 4 підприемствах освоїли виробництво нових видів машин, устаткування, апаратів i приладів, на 33 — матеріалів, виробів, продуктів, на 25 — товарів народного споживання. Сумарна кількість підприємств, які займалися зазначеними видами інноваційної діяльності, зросла з 31 до 42. Це становить лише 6,6% організацій, що перебували у колі спостережень [1].

Taкi невтішні результати потребують розв'язання проблем активізації інноваційної діяльності підприємств. Запорукою цього можуть стати науково обгрунтовані й розроблені питання стосовно спроможності суб'єктів господарювання до інноваційної діяльності, наявності у них необхідних першочергових передумов. Слід зазначити, що головна увага має приділятися їх вивченню на piвнi підприемства як генератора новаторських процесів. Для того, щоб підриемство вважалося зорієнтованим на інноваційну діяльність, воно має відповідати низці критеріїв інноваційності. Дехто з авторів пропонує різний нa6ip таких параметpiв, але, на нашу думку, найповніший їx перелік дав О. Длугопольський [2]. Представимо запропоновані ним параметри у вигляді таблиці, доповнивши її деякими показниками.

Комплексною характеристикою спроможності підприємства до інноваційноТ діяльності є його інноваційний потенціал. Це поняття є концептуальним відображенням феномену інновацій. Зосім недавно воно ввійшло до числа термінів економічної науки як економічна категорія, але в сучасній економічній літературі, у тому числі и українській, відсутнє однозначне його визначення. У наукових працях цей термін вживаеться, як правило, операційно при розв'язанні інших науково-пізнавальних завдань. У багатьох дослідженнях автори концентрують свої зусилля на вивченні окремих сторін інноваційного потенціалу, тому в літературі представлені специфічні визначення, які мало співвідносяться між собою. Іноді поняття "інноваційний потенціал" ототожнюеться з науковим, інтелектуальним, творчим та науково-технічним потенціалом.

Спробуємо розглянути визначення цього поняття з точки зору онтології.

У широкому розумінні поняття "потенціал" (лат. "potentia" — сила) — це засоби, запаси, джерела, що є в наявності и можуть бути використані, приведені в дію для досягнення певної мети, виконання плану, розв'язання завдань, можливості якої-небудь соціальної системи у певній області.

Сучасна економка запозичила термін "потенціал" iз фізики, де він означає кількість енергії, яку накопичила система i яку вона спроможна реалізувати в роботі. Визначення промислового потенціалу підприємства можна сформулювати як сукупність засобів i предметів npaцi, po6iників, їxнix навичок, мотивів, стимулів, виробничих відносин, що склалася за багато poкiв i пepeбуває у системній єдності. Потенціал — це прихована можливість використання виробничої сили ресурсу, він у самому наявному pecypci.

Таблиця. Комплекс параметрів інноваційності підприємства

№ п/п	Вид параметру	Показники, що характеризують (входять у) параметр
1	Параметри наукомісткості виробництва	чисельність науково-технічних кадрів у загальній кількості зайнятих (не менш як 15%); річний приріст витрат на НДДКР; обсяг фактично проведених i нормативних витрат на НДДКР (не менш як 5% обсягу продукції); обсяг витрат на оплату праці, послуг суб'єктів інноваційної інфраструктури щодо маркетингу, реклами, підготовки кадрів; частка прибутку, спрямована на НДДКР (не менш як 5%).
2	Параметри якості й конкурентоспроможності продукції	якість i диференціація продукту; чисельність каналів постачання й збуту готової продукції; частка ринку, його структура; обсяг витрат на проведения випробувань, сертифікацію продукції, строк чинності дії сертифікатів.
3	Параметри техніко-економічного рівня продукції	відповідність товарів національним i світовим стандартам; фондоозброєність; середній життєвий цикл інновацій (не більш як 3 роки); наявнють у складі промислової продукції принципово нових товарів, які не випускаються іншими підприємствами.
4	Параметри оновлення продукції (технології)	частка принципово нової продукції у загальному обсязі виробництва (не менш як 10%); частка науково-технічних витрат у собівартості виробів (не менш як 30%); коефіціент оновлення продукції (не менш як 5% на piк); наявність технологічних інновацій (нових технологічних процесів); співвідношення інновацій-продуктів та інновацій-процесів (не менш ніж 2:1).
5	Параметри експортоспроможності продукії, виробництва	питома вага виробів, що знаходять збут за кордоном; обсяги зарубіжних ринків, їх сегментація; частка виробів, реалізованих за ВКВ.

Аналіз економічних аспектів поняття "інноваційний потенціал" виявляє широкий спектр підходів до його вивчення. Розглянемо деякі з них:

1. інноваційний потенціал — це одна з трьох складових інноваційного простору, яка включає в себе "особисті ділові якості керівників, професійну й економічну підготовку, професійні досягнення (авторські посвідчення, винаходи тощо), матеріально-технічне i фінансове забезпечення"[4]; I там само: "інноваційний потенціал визначається набором здійснюваних нововведень";

2. "інноваційний потенціал — сукупність piзних видів pecypciB, включаючи матеріальні, фінансові, інтелектуальні, інформаційні та інші ресурси, необxiднi для здійснення iнноваційної діяльності"[5];

3. "інноваційний потенціал містить невикористані, приховані можливостi накопичених pecypciв, що можуть бути задіяні для досягнення цілей економічних суб'ектів"[6];

4. "інноваційний потенціал регіону являє собою категоріб особливого змісту, що включає не лише інноваційні ресурси й механізм їх використання в організаційно-господарській системі, а й активність інноваційних npoцeciв у регіональній економіці"[7].

Як бачимо, існують різні підходи до тлумачення цього поняття. Одні автори роблять наголос на наявності pecypciв, інші на можливості ix використання. Але більшість керується так званим ресурсним підходом, тобто уявляє інноваційний потенціал як сукупність ресурсів, виділяючи найчастіше такі її елементи, як кадрова, інформаційно-методологічна, організаційна й матеріально-технічні складові. Окремо можна виділити фінансові ресурси, які забезпечують умови реалізації інших елементів і виконують роль їх кількісної оцінки. Усі складові частини мають бути узгоджені між собою і виконувати певні функції згідно з механізмом їх використанн, який розробляється у надрах інноваційного менеджменту підприємства. Фінансова складова інноваційного потенціалу, наприклад, забезпечує надходження коштів для виконання інноваційних процессів, створює стимули і умови для розробки інновацій, впливає на вибір тематики інноваційних проеків відповідно до потреб функціонування і розвитку самої інноваційної сфери, сприяє ефективному формуванню витрат на інновації, реалізує необхідну еластичність надходжень вінансових ресурсів відповідно ддо протікання етапів інноваційного процесу. Вітчизняна модель фінансування інноваційної діяльності передбачаєх такі джерела:

• власні кошти підприємтсв (амортизаційні відрахування, мобілізація внутрішніх активів, виручка від реалізації окремих видів майна, неросподілений прибуток й інші грошові накопичення;
• кредитні ресурси (кредити банків, фінансовий лізінг, кошти ДІФ та Фонду фундаментальних досліджень);
• бюджетні кошти (державного і місцевого рівня);
• вітчизняні та іноземні інвестиції (гранти, міжнародні програми, пайові внески іноземних інвесторів, кошти іноземних наукових фондів).

Аналіз джерел фінансування інноваційних заходів підприємств України за останні роки заасвідчив, що із загальної суми використаних на інноваційні цілі фінансових ресурсів майже 60-70% становили власні кошти підприємств, фінансування з державного бюджету дорівнювало приблизно 2-4%, кредитні ресурси становили 2-3%, кошти інвесторів - 1-2%. Як видно з наведених даних, основним таким джерелом є власні кошти суб'єктів господарювання, і стає очевидним, що у майбутньому слід спиратися саме на них. Висока ризикованість інноваційних проектів зумовлює низьку частоту коштів інвесторів і кредитних ресурсів.

Матеріально-ттехнічні ресурси є речовинною основою інноваційного потенціалу, визначають його техніко-технологічну базу, впливають на масштаби й темпи інноваційної діяльності. Формування інноваційного потенціалу може бути ускладнено труднощами їх одержання. Тому дуже актуально, особливо в наших умовах, орієнтувати його на створення нематеріаломістких нововведень, що дсть змогу максимально комплексно використовувати наявну сировинну базу, нові види матеріалів, утилізацію відходів вілповілно до екологічних вимог, що висуває суспільство до виробників.

Кадрова складова інноваційного потенціалу може характеризуватися такими показниками, як загальна чисельність працевників, зайнятих у НДДКР, структурний розподіл чисельності персоналу за видами діяльності, за кваліфікаційними групами. Особливо важливим фактором є ставлення робітників до інноваійних процесів, розвиток їх свідомого бажання вкладати свої знання й навички в інноваційну сферу. Дослідження, проведені на вітчизняних промислових підприємствах із цього питання, виявили те, що серед керівників вищого й середнього рівня підтримують і беруть участь в інноваційних процесах в середньому 70% респондентів, 8% ставляться до них пасивно, 10% опитаних чинять опір, 12% взагалі не визначилися. Серед інженерно-технічних працівників і робітників ці показники становлять вілповідно 55%, 17%, 12%, і 16%[8]. Такі дані свідчать про середній рівень зацікавленності працівників українських підприємств у розвитку інновацій. На вагому роль інтелектуального потенцвалу робвтників вказують закордонні автори. Наприклад, працівники Національного французького агенства з енергозбереження нетрадиційно перефразували відомий закон Архімеда, заявляючи, що "будь-яка компанія, яка "занурена" в економічну кризу, може досягти стімкого інноваційного зростання, яке прямо пропоційно масі мозку працівників підприємства, що перебуває в цьому стані"[9]. Як бачимо, саме здатність працівників до інноваційної діяльності може розв'язати проблему еконномічних негараздів. Тому не викликає сумніву, що розвиток кадрової складової має стати одним з пріорітетних напрямів у процесі формування й розвитку інноваційного потенціалу підприємства.

Повернемося до питання щодо визначення поняття "інновційнийй потенціал", враховуючи вище викладений матеріал. На нашу думку, підхід до розгляду потенціалу лише як сукупності ресурсів і можливостей їх віикористання обмежений. Таке уявлення про нього не враховує цільової характеристики цієї категорії. Використання ресурсів завжди цілеспряиоване й певним чино організоване для реалізації потреб суспільства й суб'єктів господарювання. Цілями інноваційноїдіяльності можуть бути виживання підприємства й збереження ніші на ринку, збільшення конкурентоспроможності продукції, експансія, збільшення прибутку, тощо. До інноваційного потенціалу также має належати поняття, яке характеризує внутрішню можливість самого інноваційного середовища, у котрому перебуває підприємство, здійснювати цілеспрямовану діяльність із залучення конкретних господарських ресурсів, з їхньої раціональної переробки для формування інноваційного продукту. Слі ураховувати й зовнішні економічні фактори, що впливають на інноваційний потенціал, такі, як державна інноваційна політика, політика кредитних установ, конкурентні стратегії споживачів, тощо.

Отже, ресурсний підхід не достатній для визначення поняття "інноваційний потенціал", саме це і стало поштовхо до вдосконалення визначення цієї категорії.

На нашу думку, слід прислухатися до точки зору Д.І. Кокуріна, який відзначає, що до розгляду сутності інноваційного потенціалу слід підходити як до економічної категорії, котра є ієрархічно організованою системою понять, що знаходяться на різному рівні наближення до сутності потенціалу. При цьому в понятті, яке розглядається, розкривається сукупність не первинних категорій, а таких, що логічно випливають, тобто субординованих і координованих між собою залежно від економічних .відносин, які вони відображають. Саме це і характеризує багаторівневу сутність інноваційного потенціалу [6].

Враховуючи викладене, вважаємо за доцільне подати таке визначення інноваційного потенціалу підприємства, як сукупність організованих у певних соціачьно-економічних формах ресурсів, що можуть за певних діючих внутрішніх і зовнішніх чинників інноваційного середовища бути спрямовані на реалізацію інноваційної діяльності, метою якої є задоволення нових потреб суспільства.

У цьому визначенні сконцентровано сукупність інноваційних ресурсів, їх цільову спрямованість (задоволення потреб), а також враховано фактор інноваційного середовища. Тому вважаємо його таким, що повніше розкриває сутність цієї економічної категорії.

В сучасних умовах відбувається багато змін, які впливають на.інноваційний потенціал і які слід ураховувати при управлінні його розвитком. Це і розширення варіантів використання ресурсів для досягнення цілей інноваційної діяльності, і посилення функцій держави з мобілізації й ефективного використання інноваційних ресурсів, і підвищення ролі ймовірнісних факторів, пов'язаних із визначенням напряму інноваційного потенціалу, і ускладнення змісту, структури й динаміки ресурсної бази інноваційного розвитку економічних суб'єктів. Також слід ураховувати, що інноваційний потенціал має свої обмеження: функціональне (визначає якісний зміст потенціалу) й відтворювальне (вказує на межі його існування, поза ними потенціал втрачає свої властивості й особливості).

Підбиваючи підсумок у розгляді зазначеного питання, наголосимо, що розв'язання проблеми інноваційного розвитку може значно вплинути иа подолання негативних явищ перехідного періоду. Передумовою й важливою складовою будь-якої інновації є інноваційний потенціал, тому кожному суб'єкту господарювання необхідно знати й розуміти теоретичні основи, закономірності процесу формування, структуру, джерела зростання, методи оцінки й напрями ефективного використання такого потенціалу. Вільне володіння цими питаннями дасть змогу їм об'єктивно оцінювати свої можливості, розробляти нові напрями інноваційної діяльності, сформовувати ефективну стратегію інноваційного розвитку.

1. Чмихайло М. Динаміка стабільного розвитку (економічне та соціальне становище Харківської області за перший квартал 2002 року) // Слобідський край. — 2002. — № 47. — с. 2.

2. Длугопольський О. Інноваційна діяльність як невід'ємна складова політики структурних перетворень в індустріальному виробництві: світовий досвід та українська специфіка // Biсник Тернопільської академії народного господарства. — 2001. — № 6. — с. 75.

3. Большая Советская Энциклопедия. — М. — 1967. — Т. 20. — с. 428.

4. Захарченко В.И. Экономический механизм процесса нововведений / Под ред. И.П. Продиуса; Всеукраинская академия экономической кибернетики. — Одесса: АОЗТ "ИРЭНТиТ". — с. 149.

5. Балабанов И.Т. Инновационный менеджмент: Уч. пособие. — СПб.: Питер. — 2000. — с. 208

6. Кокурин Д.И. Инновационная деятельность. — М. — 2001. — с. 111.

7. Масалов А. Инновационный тип развития // Журнал для акционеров. — 1999. — № 9. — с. 12.

8. Кравченко М.О. Кадрова складова інноваційного потенціалу // маркетинг в Україні. - 2001. - №1. с. - 36.

9. Darbelet M., Lauginie J.M. Economie de'entrtprise. Les Editions FOUKER. - Paris. 1993/ - p. 36.

У початок