Автобіографія
Народилася 23 січня 1983 року в місті Донецьку, де мешкаю до цього дня. Мої батьки (мама – Машиністова Віра Олександрівна, тато – Машиністов Миколай Іванович), на час мого народження, вже мали одну дитину – мого старшого брата Машиністова Романа Миколайовича. Наша різниця у віці з ним складає два роки. Спільні друзі-хлопці та безпосереднє спілкування з братом, мабуть, і обумовило мій бойовий та цілеспрямований характер.
Перший дитячий садок, в який я пішла у три роки, знаходився поряд з нашим домом. Звідти почалась моя спортивна кар'єра. Мені запропонували зайнятися спортивною гімнастикою. Я погодилася. Однак перша ж спроба залізти на канат скінчилася моїми горючими сльозами та вигуками про допомогу. Виявилось, що крім сили та гнучкості необхідна ще відсутність страху височини. Так зруйнувалися мої мрії про олімпійське золото у цьому виді спорту.
Через три роки, з причини зміни місця проживання, я почала відвідувати інший дитячий садок. Там брала участь у дитячому драматичному театрі. Треба визнати, що це виходило в мене краще, ніж спортивна гімнастика. Але прагнення займатися спортом, все рівно, не залишало мене, і я почала займатися художньою гімнастикою. Нажаль, через травму коліна її також довелось покинути.
1 вересня 1990 року я пішла у перший клас школи № 12. Через декілька років захопилась фотографією. Це моє дитяче захоплення перетворилось у велику любов, яка триває досі. В старших класах я почала займатися вокалом: спочатку співала у складі вокального ансамблю, потім у шкільному вокально-інструментальному гурті. Пізніше пробувала себе в академічному вокалі – не захопило. Продовжувала займатися спортом. Тепер були бадмінтон і бальні танці.
У 1998 році я на відмінно закінчила дев'ять класів. Через те, що 12 школу перевели на українську мову навчання, а наш клас розформували, 1 вересня я пішла вже у школу № 20. Відразу з'явилося багато нових друзів і особливих хвилювань з приводу зміни місця навчання не відчувалося. У новій школі я була фотокореспондентом, таким чином, моє захоплення фотографією стало у пригоді. У 11 класі я почала займатися спортивною аеробікою, що продовжую робити до сих пір.
Закінчивши у 2000 році школу, я не хвилювалася з приводу вступу до ВНЗ, тому що була вже зарахована у Донецький Державний Технічний Університет на спеціальність “Комп'ютерні системи діагностики у медицині та техніці” за результатами рейтингових іспитів. Свій вибір я зробила ще у дев'ятому класі, коли мій брат збирався вступати у цей же ВНЗ на спеціальність ТКС. Наші батьки теж закінчували ДПІ і це, мабуть, також зіграло свою роль.
Бурхливе студентське життя швидко захопило мене. Участь у КВК, подорожі з групою до лісу та студентські табори, спільне святкування Нових років та інших свят дозволило часу пролетіти непомітно. Прийшов четвертий курс, потрібно було обирати свою подальшу долю. Мій вибір зупинився на магістратурі. Приводом цьому було моє успішне навчання, яке дозволило мені вступити на безкоштовну форму навчання, і знання того, що у недалекому майбутньому такої категорії як “спеціаліст” не буде.
Вибір теми моєї магістерської роботи був не випадковим для мого наукового керівника Герасимова Ігоря Григоровича. Автоматизація процесу оцінки функціонального стану клітин дуже полегшує працю лаборантів та розширює можливості лікаря-дослідника. Тема “Створення комп'ютерної системи для оцінки функціонального стану клітини на прикладі нейтрофілів” і стала темою моєї магістерської роботи.
Спеціальність, на якій я навчаюсь, є дуже перспективна та затребувана, тому, я вважаю, що знання, які я отримала під час навчання, стануть мені у нагоді, де б я не працювала у майбутньому.