Де все починалося
У ста кілометрах північніше Донецька розкинулося невелике шахтарське містечко Соледар. Тут я і народився 15 лютого 1983 року.
Трохи про дитинство і родину
Коли я був ще зовсім маленький, якийсь час ми жили з бабусею і дідусем, а потім переїхали у свій будинок. Не можу сказати, що це було гарне житло, але, коли тобі усього чотири роки, тобі немає ні якої справи до сирих стель, турбот із грубним опаленням, незручностей, пов'язаних із відсутністю водопроводу в будинку. Та й сидіти вдома я не любив. До цього часу вже навчився досить упевнено пересуватися самостійно і зайнявся дослідженням диких незаселених просторів, яких у нашому у місті вистачає (звісно, під доглядом дорослих). У той час я не знав нічого цікавішого, ніж прогулянки в тих місцях, де до цього не був жодного разу. Згодом знаходилося усе більше занять, так що нудьгувати не доводилося. Влітку ганяв із сусідськими хлопцями на велосипедах, взимку – катався на санках, ковзанах, лижах. А як багато ми знали ігор!.. Загалом, дитинство удалося. Коли наближався до кінця п'ятий рік мого життя, ми знову перемінили місце проживання. Квартиру, у якій ми живемо і донині, батько практично заново відбудував своїми руками. Про батька я без перебільшення можу сказати, що він може усі. Йому приходилося будувати, ремонтувати автомобілі і мотоцикли, доглядати за садом і городом. Йому під силу вирішити будь-яку проблему. Він відкрита і чуйна людина. Напевно, тому в нього так багато друзів. Мама просто невтомний працівник. Я не знаю іншої такої ж роботящої людини. На ній тримається практично все домашнє господарство. Вона людина широкої душі. До неї я приходжу зі своїми проблемами за радою, їй розповідаю про свої радощі та турботи. Наймолодший член нашої родини – моя сестра, цілеспрямована й амбіційна дівчина. Вона навчається професії перукаря, займається модельним бізнесом.
Школа
Пам'ятаю, з яким нетерпінням чекав того дня, коли, нарешті, піду до школи. Думав, що навчатися там буде весело, цікаво... і, як виявилося, не помилявся. Звісно, найяскравіший, найповніший спогад шкільних років – це перший день у школі. Мені було шість років коли я вперше переступив поріг загальноосвітньої школи із "щасливим номером" 13. Тоді мене переповнювали радісні почуття.
Сказати які предмети в школі були моїми улюбленими дуже складно, адже мої інтереси змінювалися щорічно. У дитинстві я більш за все полюбляв дивитися дві телепередачі: "У світі тварин" і "Клуб мандрівників", тому в школі я відразу ж захопився біологією і географією. Пройшло небагато часу і я залишив ідею про географічні відкриття і біологічні дослідження заради таємничих зниклих цивілізацій, до яких кликала мене історія древнього світу. Потім з інтересом вивчав англійську мову. У сьомому – восьмому класах став більше цікавитися літературою. Читав багато, намагався навіть сам щось писати. Однак незабаром стало очевидно, що, незважаючи на всі мої старання, гуманітарні науки залишалися до мене байдужі. Зовсім інша ситуація склалася з точними науками, що давалися особливо легко. Певно, до них у мене є якась схильність. Математика, фізика, хімія – от де я став шукати вихід своїм творчим починанням і інженерним ідеям. З математикою я довгий час пов'язував свою майбутню професійну діяльність, доки під руку не потрапила стара подерта книжка з радіоелектроніки. З того часу я з головою занурився у фізику, електротехніку, електроніку. Читав усе, що міг знайти. Питання про вибір майбутньої професії було вирішено. Коли ж на уроці інформатики побачив можливості ПЕОМ, якщо і були якісь сумніви з приводу перспективності вивчення електроніки, вони відразу ж зникли.
Прийшов час обирати напрямок подальшого навчання. Через те що я твердо вирішив вивчати електроніку мені залишалося визначитися лише з вузом, і спеціальністю. Над вибором вузу думав не довго. Якось відразу вирішилось, що це буде ДонДТУ – Донецький державний технічний університет (нині ДонНТУ – Донецький національний технічний університет). Значну роль відіграло те, що у цьому університеті збиралася навчатися далі переважна більшість однокласників. Ознайомивши з переліком спеціальностей, зупинив свій вибір на спеціальності "Електронні системи" факультету Комп'ютерних інформаційних технологій і автоматики (КІТА).
Щоб вступити до університету вирішив прийняти участь у рейтингових змаганнях. Готувався самостійно – розв'язував задачі з математики. Процес змагань виявився досить цікавим. Пройшов усі три етапи і мої зусилля не виявилися марними.
От так і став студентом одного з кращих вузів Донецька, та, мабуть, і всієї України. У той час ще смутно уявляв собі, що чекає мене попереду, а що стану магістром не міг і припустити. У школі я завжди вчився на четвірки. Я звик до цьому і не думав, що в університеті що-небудь зміниться. Просто регулярно відвідував лекції, старанно виконував завдання, серйозно готувався до іспитів. Тільки наприкінці другого курсу раптом зрозумів, що в моїх силах вчиться на "5". У 2004 році одержав диплом бакалавра з відзнакою. Зараз продовжую навчання в магістратурі. Можливо, це буде здаватися не оригінальним, але я таки відзначу, що студентські роки – кращі роки в моєму житті. За ці п'ять років багато чого змінилося навколо мене, змінився я. Став дорослішим, мудрішим, тепер я знаю та вмію значно більше, ніж раніше. І що, ще дуже важливо, я знайшов справжніх друзів, яких поважаю за відкритість, чуйність, відповідальність, розум, і яким безмежно довіряю.
Щодо моєї магістерської роботи
Вона полягає у дослідженні вимірювального перетворювача швидкості потоку газу відомого компонентного складу на базі імпульсного термоанемометра. До основних мотивів вибору цієї теми я б відніс її наукову новизну і можливість проведення стендового експерименту в умовах СКТБ "Турбулентність". Виконанню експерименту й обробці отриманих результатів виділяється ключова роль у моїх дослідженнях. За допомогу в пошуку і виборі теми магістерської роботи я б хотів подякувати своєму науковому керівникові, Кузнєцову Дмитру Миколайовичу.
Що далі
Найближча моя ціль на майбутнє – виконання і захист магістерської роботи. Тому наступних кілька місяців для мене будуть насичені найцікавішими науковими дослідженнями.
Нещодавно я і ще кілька моїх товаришів по навчанню одержали запрошення на роботу на посади інженерів по конструюванню радіоелектронної апаратури від Петрівського машинобудівного заводу (ПМЗ). ПМЗ відомий, як розроблювач телекомунікаційної автоматизованої системи керування гірськими машинами і навколишнім середовищем – УТАС. УТАС довела свою ефективність на шахтах "Щегловськая-Глубока" (Макіївка) і "Трудовська" (Донецьк). Як повідомляє газета "Україна Промислова", у перспективі подібні системи безпеки передбачається впровадити на 10 шахтах України. Збільшенням обсягів виробництва й обумовлена потреба заводу у фахівцях в галузі електроніки. Мені ця робота здається саме такою, яка буде сприяти моєму професійному зростанню і розвитку як фахівця електронних систем.
|
