Напевно, всім, що я маю, зобов'язаний батькам. Мій батько – Пушин Микола Костянтинович, родом з м. Новоазовська Донецької області. Закінчив ДПІ за фахом МХП на хімічному факультеті. Це дуже спямована і товариська людина, і він дотепер є для мене недосяжним ідеалом. Моя мама – Пушина Надія Олександрівна родом з Антрацита Луганської області. Закінчила ДПІ по економічній спеціальності. Дотепер не можу представити, як вона керувалася з двома синами.
Про моє народження особливо ніхто не розповідав, але можна припустити яка була радість з появою мене на світ. Відбулося це в саму жарку погоду – 10 липня 1983 року в місті Донецьку, де я і проживаю на даний момент. Так уже відбулося, що буквально за кілька днів до мого народження мої батьки одержали квартиру. Мій старший брат Андрій виховував мене при відсутності батьків. Це в нього добре виходило.
Із самого раннього дитинства я зростав хворобливою дитиною, вічні застуди і походи до лікарів, тому до уколів я швидко звик, і зараз сам навчився непогано їх робити. У 1,5 років я з черговою болячкою зліг у лікарню, цього разу вже серйозно. Не будемо згадувати медичних подробиць, але я вдячний лікарям, що витягли мене буквально з того світла.
Після хвороби я переїхав у Новоазовськ. Моя бабуся, будучи вчителем молодших класів, прищеплювала мені грамотність. У п'ять я вже читав, а у шість років непогано почав писати під диктування.
У 1990 я пішов у 1А клас школи №37 міста Донецька, на той час це був експериментальний клас з поглибленим вивчанням інформатики і математики. З 1991 року захопившись музикою, я добровільно записався в музичну школу. Довелося вмовляти батьків – адже тепер їм потрібно було після уроків у школі відвозити мене в музшколу. Навчання я вибрав за фахом фортепіано, був великий конкурс на цю спеціальність, але я пройшов. Дотепер маю гарні і теплі відносини з вчителями музичної школи і багато друзів.
У 1992 році записався в хор, це було просто супер, але не для батьків і сусідів - уявляєте собі постійне розучування партій? І не потрібно, моторошне видовище! Але не все так класно, тому що кожну чверть потрібно було здавати напам'ять 2 музичні твори (щось начебто сесії). З кожною чвертю твори ставали усе більше і більше. Не доставляло це приємних відчуттів сусідам – іноді хотілося пограти й у десять вечора. Щоб я перестав грати, вони стукали по батареї, але тому що я вперта людина, вони, напевно, відбили собі усю фарбу від батареї.
У п'ятому класі моєї загальноосвітньої школи я перейшов у клас з поглибленим вивчанням народних танців. Ми постійно виступали, а сцени я не боявся (уже звик за час навчання в музичній школі). У сьомому класі я знову перейшов у математичний клас. Почав захоплюватися хімією, і зрештою потрапивши на міську олімпіаду по хімії зайняв друге місце. Завдяки гарному вчителю по математиці брав участь в олімпіадах по математиці, але призових місць не займав.
У 1998 році закінчив музичну школу. Багато приємних спогадів залишилось про ту пору. Але мені одного музичного інструмента виявилося мало, і я почав захоплюватись гітарою. Мені потрапилась дуже стара і розбита гітара, але це була не проблема (як мої друзі жартують, моє друге прізвище "Кулибин") я її полагодив, і зараз вона грає краще деяких дорогих гітар. За рік я освоїв гітару, причому непогано, і почав задумуватися про створення власної музичної групи. Я маю дуже багато друзів, і тому знайти людей зацікавлених у музиці мені не складало праці. Інша проблема стала перед мною в тім, що я єдиний, хто знав нотну грамоту, а тим більше аранжування.
Я освоював всі інструменти, але мені не скорилися тільки барабани (напевно не моя стихія), усі партії я показував особисто. Виступаючи з концертами, ми домоглися поваги у своїй школі, але підвів нас вокаліст.
У 2000 році закінчив школу. Мій клас є для мене другою родиною. І ми постійно зустрічаємося по можливості кілька разів у рік. Так, це сама весела і гарна родина. При чому кожний знає один одного до мозку кіст. І це просто здорово.
У цьому ж році я поступив у Донецький державний технічний університет на спеціальність "Технологія машинобудування".З першого ж курсу мені дуже сподобалося учитися. Я швидко знайшов спільну мову як з товаришами, так і з викладачами. Особливий вибір спеціальності переді мною не стояв, але я однозначно знав, що піду на істинно технічну спеціальність. Довго не думаючи, вибрав технологію машинобудування, тому що батько мене кілька разів брав на машинобудівний завод, і мене не раз дивували залізні гіганти. З першого ж курсу вирішив взяти з життя усе - пробував брати участь у дебюті першокурсника (сцена мене не страшила, але я боявся нових глядачів, адже в КВВ я не разу не брав участь), спочатку на факультетському потім на університетському. З другого курсу я став старостою групи. Як старосту мене поважали і зверталися до мене за всілякими радами. На це ж курсі я потрапив на університетську олімпіаду по опору матеріалів. Зайняв друге місце. Потім на регіональної – друге, на всеукраїнської 8. Міжнародна олімпіада проходила в Санкт-Петербурзі, і ми змогли не тільки позмагатися в олімпіаді, але і подивитися чудове місто. Я зайняв 12 місце з 78.
З третього курсу став профоргом факультету. Ким і є до дійсного моменту. У мене склалися гарні відносини і з викладачами, і з деканом. Будучи главою профбюро, і не забуваючи про навчання, я в 2003 році одержав нагороду від глави нашого міста за відмінні знання і суспільну діяльність. Постійна зайнятість не залишає мені вільного часу, але я на це не скаржуся, я навіть радий. Я потрапив у дуже дружну і тісну родину профоргів і працівників профкому. Наші дні народження відзначаємо по можливості разом. Відносини, що склалися в мене з групою, можна назвати дуже тісні – кожна людина з моєї групи і не тільки, може одержати будь-яку мою консультацію, будь те по навчанню чи по суспільних питаннях. Тому у мене в будинку часто бувають товариші. На третьому курсі я знайшов свою любов, ким стала моя одногрупниця Лена. Прекрасна людина у всіх проявах. Упевнений на 150 відсотків, що це взаємно.
Закінчивши 4-ий курс із червоним дипломом, і одержавши кваліфікацію бакалавра, я одержав пропозицію від кафедри вчитися в магістратурі, на що охоче погодився. До того ж, мені треба було працювати над таким напрямком науки, як "Автоматизація складальних процесів на базі роторних і роторно-конвеєрних лініях". Моїм керівником став завідувач кафедрою професор Міхайлов Олександр Миколайович. Ця людина воістину вміє заражати своїм оптимізмом, і працьовитістю. Я його вважаю найбільшим конструктором - уміння розбиратися у всіх тонкостях, терпіння у всіх роботах, чітка позиція в усьому, красива і грамотна мова. Він створив гарну наукову школу по напрямку автоматизації на роторних лініях. На нього варто дорівнювати.
Шлях автоматизації виробництва, яким я займаюся, дуже перспективний і я сподіваюся, що зроблю посильний внесок у розвиток цього напрямку. Даний напрямок тільки розвивається, зі своїми розробками в даному напрямку науки, я неодноразово виступав на кафедральних "Днях науки" і конференціях.
Плани я не строю, але після закінчення університету продовжу займатися цим напрямком, можливо, надійду в аспірантуру, а можливо буду впроваджувати ці технології на виробництві. Я думаю, щастя кожного дослідника полягає в тому, щоб його розробки не тільки знайшли застосування на виробництві, але і заснували якісно нову ступінь у науці, як основу для нових розробок.
Важко планувати життя, адже багато її моментів залежить від випадку, але я точно упевнений, що послужу прикладом своїм майбутнім дітям, і не розчарую своїх батьків.
geiby@mail.ru