Народилася я 20 серпня 1983 року в місті Макіївка Донецької області. Гадаю, що цій події дуже зраділи мої батьки, тому що я була першою дитиною у родині. Через 3 роки моя мати Ткач Любов Михайлівна і мій батько Ткач Олександр Євгенович подарували мені сестричку Катерину, для якої я стала опорою і першим вчителем у житті. Ми з нею дуже дружні і не можемо жити одна без одної.
У дитинстві, поки батьки працювали, за мною і моєю сестрою наглядала бабуся Шура, яка і досі живе з нами. Я дуже вдячна моїй бабусі за те, що я вирісла саме такою людиною, яка я є. У віці трьох років батьки віддали мене до дитячого садку „Троянда”. Там я вперше зрозуміла як цікаво спілкуватися зі своїми однолітками. У дошкольному віці я займалася бальними танцями, але, нажаль, відмовилася від них у подальшому. Ще я дуже полюбляла малювати. Ці роки запам’яталися, як одні з найяскравіших у моєму житті.
У вересні 1990 року у віці семи років я пішла до першого класу загальноосвітньої школи №93 м. Макіївки. Для мене відкрився новий світ – світ повний нового і непізнаного. Але труднощі навчання не подолали мене. Завдяки свойому странню і бажанню бути не гірше інших, у школі я зразу стала відмінницею. Моїми улюбленими дисциплінами у шкільні роки були математика, фізика, хімія і біологія. Я завжди активно приймала участь у шкільних олімпіадах. Брала участь у районних олімпіадах з математики, географії і української мови.
Батьки бачили мої успіхи у навчанні і передбачали, що по закінченні школи я вирішу вступити до вищого навчального закладу. Вони вирішили перевести мене до іншої школи, де до учнів ставляться більші вимоги і надається краща підготовка. Зараз я дуже вдячнаїм за це рішення. Так у 1997 році я склала вступні іспити і вступила до ліцею №1 із ЗШ №61 м. Макіївки. Тут було профільне розділення за класами. Так як мені завжди не дуже добре давалися гуманітарні дисципліни, я віддала перевагу класу з технічним профілем. Тут, у ліцею, я опинилася зовсім в іншій обстановці і в іншому оточенні. Усі мої нові однокласники були людями, які мали у житті мету – отримати у подальшому вищу освіту. На вступ до вищого навчального закладу нас налагоджували й усі вчителя ліцею. Навчатися тут було складніше, але набагато цікавіше, ніж у моїй попередній школі. Я легко прийняла новий колектив. Мій новий клас виявився дуже дружним. Цікаво було і те, що дещо про студентське життя я дізналася ще під час навчання у ліцеї. У 10-11 класі один день на тиждень заняття у нас проходили у Донбаській державній академії будівництва і архітектури (ДонДАБА), де їх викладачі читали нам фізику і математику. Річ у тім, що передбачалося, що випускники нашого ліцею у подальшому поповнять ряди студентів ДонДАБА. Іншою перспективою у майбутньому був вступ до Донецького державного технічного університету (ДонДТУ). Більша частина нашого класу готувалася до вступу саме сюди.
Я завжди хотіла навчатися у місті Донецьку і тому твердо вирішила вступити до ДонДТУ (зараз Донецький національний технічний університет (ДонНТУ)), проте дуже довго не могла визначитися з вибором факультету і спеціальності. Раніше я ніколи серйозно не замислювалася ким стану у житті. І до цього часу не знаю, що штовхнуло мене вибрати саме механічний факультет і спеціальність „Технологія машинобудування”, напевно це був випадковий вибір, доля. Крім того, на моє рішення мало вплив і те, що сюди можна було вступити на бюджетну форму навчання. Ще я мріяла у процесі навчання одержати яку-небудь другу спеціальність, але доки так і не зробила цього. Взагалі, коли я закінчувала 11-ий клас я вже визначилася з вибором університету і спеціальності. Вступати я вирішила, як і більшість моїх однокласників, за допомогою рейтингових випробувань. Рейтингові випробування я успішно пройшла і була рекомендована до зарахування до університету. Випускні іспити у ліцеї я вже складала з легким серцем, знаючи, що моя подальша доля вже визначена.
У 2000 році настав новий етап мого життя. Я закінчила ліцей зі срібною медаллю і стала студенткою ДонНТУ. На першому курсі я ще практично не уявляла яку спеціальність я вибрала і це мене трохи лякало. Однак мені подобалося навчатися в університеті і добиватися успіхів у навчанні. Я була впевнена, що студентські роки будуть одними з найкращих у моєму житті. Тут я теж намагалась вчитися добре і мені це вдавалося. Крім того додатковим стимулом у навчанні була стипендія. В університеті я брала участь в олімпіадах з опору матеріалів і деталей машин. На протязі навчальних семестрів я вчилася, а на канікулах користувалася путівками, які надавав профком університету і відпочивала влітку на Азовському морі у спортивно-оздоровчому таборі „Буревісник”, а взимку у м. Святогірську у таборі „Червона гвоздика”. Там я знайшла багато нових друзів серед студентів нашого університету.
У 2004 році я закінчила 4-ий курс, отримавши червоний диплом бакалавра з інженерної механіки. Мені запропонували продовжити навчання у магістратурі і я охоче погодилась. На початку вересня 2004 року за пропозицією кафедри я і ще кілька наших магістрантів відвідали м. Севастопіль у складі оргкомітету, де проходила міжнародна науково-технічна конференція „Машинобудування і техносфера XXI сторіччя”, яку щорічно організовує наша кафедра „Технологія машинобудування”. Було дуже цікаво побувати там, послухати доповіді, поспілкуватися з іноземцями.
Зараз я активно збираю матеріали до моєї магістерської роботи "Дослідження оброблюваності різанням нержавіючих та жароміцних сталей і сплавів". Цю тему мені запропонував мій керівник доцент кафедри „Технологія машинобудування” Богуславський Вадим Олександрович. Над дослідженням цього питання він частково працював у своїй кандидатській дисертації. Ця тема зацікавила мене. Обробка важкообрноблюваних матеріалів дійсно є великою проблемою і тому важливо шукати нові шляхи підвищення оброблюваності цих матеріалів.
У найближчому майбутньому я хочу успішно закінчити магістратуру і отримати диплом. Що чекає у житті потім не знаю. Хотілося б знайти гарну роботу за фахом і застосувати отриманні знання на виробництві, а можливо присвятити своє життя науці, вступити до аспірантури, потім захистити кандидатську роботу і викладати в університеті. Головне, щоб те, чим я буду займатися у житті приносило користь людям і було мені до душі.