Сухоруков Дмитро Вікторович

Про мене (головне):

   Школу я закінчив із срібною медаллю. За термін навчання в Університеті мій середній бал склав 4.79. Я вільно володію російською та українською мовами. В обсязі, достатньому для читання та листування, володію англійською мовою. Маю досвід розробки автоматизованих систем управління на базі використання Builder C++ 6.0, Delphi 7.0, VBA, SQL Server, FoxPro. Також маю досвід роботи з Adobe Photoshop 7, CorelDRAW 10, Flash MX, BPwin 4, ERwin 4, NetCracker 3.1, MathCAD 2000, Delphi 7.0, VBA, FoxPro 7.0. Постійно намагаюсь розширювати свої знання. Цікавлюсь такими видами спорту як плавання, футбол, баскетбол.

Стисла біографія:

  Початок

    Я, Сухоруков Дмитро Вікторович, народився 14 лютого 1984р. Батько, кандидат технічних наук, працював у той час у якомусь НДІ (НИИ) та постійно займався розробкою всякої всячини, у той час, як мама займалась вихованням дітлахів у школі, за фахом вона хімік-біолог.

  Моє дитинство

   Моє дитинство проходило досить мирно. Кожен день я ходив до дитячого садку із дивною назвою „Маринка”, а потім мирно прибував додому у встановлений час. В цілому життя у той час було безтурботним та наповненим усякими розважальними заходами. Але вже у той час почали проявлятись деякі схильності, такі як читання книжок та зацікавленість шашками. В останній рік безтурботного дитинства я вже ходив до шашечно-шахового клубу, де брав участь у різних змаганнях.

  Школа

   Шкільні роки почалися з того, що мені прийшлося закінчити займатися шашками, бо заняття у клубі співпадали із уроками. Але батьки віддали мене на бальні танці (спочатку радів, що не на курси крою та вишивання, але потім мені дуже сподобалось). Пізніше з’явилось серйозне бажання займатися баскетболом. Був час, коли я їздив на спортивні змагання. Тут найсерйозніше досягнення - це друге місце на чемпіонаті області. Як пам’ять за ті часи мені залишився документ, що посвідчує наявність у мене спортивного розряду із баскетболу. В цілому у шкільні роки я не проявляв бажання стати відмінником, з дитинства вважаючи, що оцінки за своєю сутністю не відображують реальних знань учня, а є лише проявом ставлення вчителя до учня. Але, як там не було, школу я закінчив із срібною медаллю. В останні шкільні роки (10-11 класи) на перший план виходять два предмети – математика та англійська мова. При цьому інші предмети настільки відходять на другий план, що сьогодні я не можу згадати нічого, що б я вчив із таким же запалом у той час. Питання вибору місця подальшого навчання не поставало. Одразу було зрозуміло, що я повинен йти кроками батька. А це значило, що ДонНТУ чекав мого вступу. Отже, для цього мені потрібно було бути у лідерах. Поступати хотілося за рейтингами. Чіткого вибору спеціальності не було, але було рішення, що мені необхідні математика та іноземна мова. Вибір спеціальності прийшов раптово. Одного дня батько, повернувшись з роботи, сказав, що краще, ніж АСУ, не знайти. Вступ був „гарячим”. За рейтингами я не пройшов, не вистачило декількох балів, але тут мені допомогла моя срібна медаль, і за співбесідою я пройшов без проблем. Було навіть якось дивно, що такі легкі задачі (порівняно із рейтингами) були винесені на співбесіду.

  Університет

    Відразу після вступу я потрапив до групи АСУ-01а. Я вважаю, що мені пощастило, група дуже сильна, я навчався у дусі суперництва, що, звичайно, не могло не позначитися на якості. Хоча, знову ж, за оцінками я не гнався, вважаючи, що навчаюся я для себе. Цьому дуже сприяло не дуже об’єктивне ставлення до студентів з боку деяких індивідуумів, що звуться викладачами. Та все ж, за всі п’ять курсів я отримав лише одну двійку за іспит (за найперший). Її я дуже вдало пересклав протягом сесії. В цілому найскладніші курси для мене – це перший та другий, коли тобі ще не відомі усі нюанси студентського життя. Поступово я втягнувся та, закінчуючи четвертий курс, я вже йшов на червоний диплом, якого я ніколи не прагнув. Інститутське життя дуже відрізняється від шкільного. Це полягає в тому, що, відчувши свободу на першому курсі, я вже не відчував у собі тяжкості відповідальності, яка лежала на мені у школі (мама – вчителька тієї ж школи, більш того – мій класний керівник :( ), це не могло не вплинути на мій спосіб життя. Замість відповідальності за репутацію іншої людини прийшло почуття осмислення того, що я роблю і до чого це може призвести. Після отримання ступеню бакалавра я вступив до магістратури на бюджет. В той час я ще не дуже розумів, чим відрізняється диплом спеціаліста від диплома магістра. Але втрачати такої нагоди я не став. Тема магістерської роботи виникла сама собою, коли визначився викладач, що відповідає за мою магістерську душу. Але сумувати не доводиться, я задоволений тим, що потрапив до керівника, якому не байдужа доля його студентів. Тема досить актуальна – оптимізація різних процесів методами генетичних алгоритмів – це досить нове віяння сьогодні.

  Плани на майбутнє ...

   Робота, сім’я? Робота, сім’я? Мабуть так... Але чи тільки це? Ні. А от що конкретно... Навчаючись на четвертому курсі, я почав працювати за фахом. Роботою я задоволений, але сказати, що вона займає мене цілком, я не можу. Хотілося б, щоб робота не полягала тільки в сидінні за комп’ютером, але й дозволяла би якось реалізовувати свої внутрішні пориви. Мабуть тому, що вона є для мене засобом для досягнення більш важливої мети.Але в майбутньому я твердо намагатимуся досягнути успіхів у своєї кар'єрі.