Цаценкіна Олександра Володимирівна
Факультет обчислюванної техніки та інформатики
Спеціальність: програмне забезпечення автоматизованных систем
Тема магістерськой дисертації:
Інтелектуальні надбудови над проблемо–орієнтованим САПР, маючим формальні мови для представлення моделей об’єктів
Керівник: Григор'єв А.В., к.т.н
Email: san_ka_no_1@rambler.ru
Я народилась 26 січня 1985 року у Донецьку, в родині інженера-електронника Цаценкіна Володимира Кириловича и інженера-програміста Кушнарьової Галини Олександрівни (саме так, погане випромінювання комп’ютерної техніки я відчула ще до народження). Дитинство пройшло у цьому ж місті – в Донецьку, частіш в дитсадках, інколи просто вдома та у дворі, бо дитсадки зачинялися „на ремонт” з лякаючою постійністю (ні, зовсім не тому, що я там так бешкетувала :D). В дитинстві я мала такі несумісні риси, як незалежність характеру і мирний норов. Насправді це означало, що „мі, звісно, послухаємо, що там від нас бажають, але при найпершій можливості зробимо все так, як вважаємо за потрібне”. Це дуже нервувало нянечок та вихователів. Доречи, на відміну від багатьох інших дітей я не бажала швидше вирости, бо було зрозуміло, що це так і станеться. Великого бажання йти до школи в мене не було, але я знала, що не ходити навряд чи вийде.
Всі десять років з 1992 до 2002 я навчалась в ЗСФМШ №17, про яку, на мою думку, цього року буде написано багато теплих (або не дуже) слів на магістерських сторінках, бо сталося так, що навіть з одних магістрів спеціальності ПС сім – випускники цієї школи.Від себе можу додати, що нам взагалi дуже пощастило з вчителями, за що їм велике спасибі та низький поклін. Хоча і були різні ходячи нісенітниці на кшталт нашого директора з його супергеніальними ідеями на обнесення школи високим забором і розведення на цьому заборі колючої в’ючої троянди (спасибі на тому, ще не колючий дріт під напругою :D). Жили ми з моїм повсякчасно влипавши в незрозумілі історії класом і іншими мешканцями школи доволі мирно, керуючись принципом – я вас не чіпаю, ви мене також, хоча наша класна керівниця з 6 по 10 клас характеризувала мене, цитую „дівчинкою з цеглиною за пазухою”. :D. Це, звісно наклеп і провокація, нічого подібного в мене ніколи не було. Ну, може інколи. Невеличка. :D. У навчанні все було за принципом – „ти, робота, нас не бійся, ми тебе не чіпатимемо”, хочу була історія, вивчаючи яку мені дуже подобалося уявляти, якими людьми були ті чи інші історичні особистості, та й взагалі, як жили люди в інші часи. Била також і математика В.І. Лисова, яка примушувала не просто застосовувати до задачки відому формулку, а й думати головою; російська і іноземна література була любима, бо у вчительки вистачало терплячки читати мої величезні твори :D. Також ще була хімія, а точніше ії вчителька, яка незважаючи на наш та свій дурний характер, дала нам вичерпні знання зі свого предмету. І, трохи не забула, близько півроку в восьмому класі в нас була досить пристойна інформатика. Не можу сказати, що я мала в ній значний успіх, але тоді мені вперше стало зрозуміло, що я можу чогось досягти в цій області.
Здається, що десять років це багато, але вони пролетіли дуже швидко (що зайвий раз доводить, що вони були дуже і дуже несумними). Одинадцятий клас, як і будь-яка біленька пухнаста тваринка, підійшов непомітно, і довелося терміново вирішувати, куди, навіщо і чому вступати. Варіантів було декілька, але найбільш бажаними з тих, що були реалізуємим на практиці, бул піти материним шляхом і стати програмістом. Трошки повагавшись між сподобавшимся мені ПС і рідним материним АСУ, я все ж таки зупинилась на ПС (бо, по-перше, там було менше нелюбимою мною фізики, по-друге, туди вже вступили деякі мої товариші). Майже весь наступний навчальний рік був присвяченим „святій” меті вступу, затрачені зусилля (особливо на курсах С. В. Теплинського) виправдали себе – ще до закінчення школи в травні, якщо я не помиляюсь, мене по результатам рейтингів зачислили на бюджет за умови складання цільового контракту. Тепер можна було трошки розслабитися, що й було з задоволенням зроблено. До речі, найбільшим екстримом того літа були не випускні іспити і, навіть, не турпохід, в який ми пішли під скоріш активним, ніж розумним керівництвом нашого екс-класного керівника, а шиття випускної сукні за дві неповні доби, до того ж майже все це робилося на мені (навіть коли ми продиралися крізь єльник в Карпатах, я не була такою поколотою ).
Університет зустрів мене маленьким сюрпризом, а саме тим, що я виявилась профоргом групи і на другий чи третій день я вже збирала з одногрупників гроші на червоний хрест. Доречи й познайомились :D. Що до перших вражень, то – той самий чоловічий мурашник, що й школа, тiльки ще більше і дітки старші. Спільними зі школою були ще й численні однокласники і учні з паралельних класiв, що вступили до нашого славного вузу у великих кількостях, так що середовище було майже звичним. Навчання продовжувало даватися відносно легко, інтуїтивно-зрозумілі дисципліни легше, вимагавши системної логіки – важче, хоча тут багато залежало від викладачів. Непрофільні предмети за рідким виключенням розчарували, з профільними все було трошки краще, особливо з тими, що базувались на програмуванні, а не на техніці. „З відзнакою” бакалаврський диплом виявився приємним сюрпризом, бо у мене ніколи не доходили руки до підрахунку свого середнього балу, хоча й було зрозуміло, що він не найгірший. Під час навчання, тікання від нього, спілкування з друзями, походів і іншої праці і відпочинку пройшли чотири університетських роки, закінчившись незабутнім „святом знання” у вигляді бакалаврського іспиту. Але межа була щасливо пройдена, документи роздані (слава Богу, без власної такому випадку помпи), заява в магістратуру написано. Чому? Як казав Клайв Оуен з фільму “Inside man”, „тому що я можу це зробити”. Заява була успішно прийнята, форма навчання не змінилася, і зараз я сподіваюсь закінчити ДонНТУ с гордим званням магістра. Керiвником мого диплому призначили Григор’їва Олександра Володимировича. Знаючи сферу наукових інтересів цього викладача, я відразу здогадалася, що робота буде стосуватися САПРу, і передчуття мене не обманули. Мені була запропонована тема „Інтелектуальні надбудови над проблемо–орієнтованим САПР, маючим формальні мови для представлення моделей об’єктів”, над якою окрім мене будуть працювати (та і вже працюють) магістр Коварська і спеціалісти Сердюков, Дешкантюк і Семенюк. Тема ця не тільки цікава, але ще й достатньо актуальна, бо існуючи неінтелектуальні САПР вже не в змозі задовольнити збільшуючиєся запити користувачів.
До планів на майбутнє входять цікава юність, щаслива зрілість і забезпечена старість :))