Автобіографія

Дитинство

Офіційно я народився 11 вересня 1984 р. в 1:30 у м. Донецьку, третім по рахунку в родині молодих викладачів - Бубліченко Володимира Івановича й Бубліченко Світлани Костянтинівни. За словами мами, мої пологи проходили довго й дуже болісно. Я ввійшов у цей мир, просто трясучи його своєю появою. Я був (і є) дуже особливою дитиною в різних змістах цього слова. Лікарі говорили моїм батькам, що я ніколи не зможу ходити. Але зрештою, я зважився ощасливити своїх батьків, зробивши перші кроки, потім ще й ще... й от я вже спокійно пробігаю 10 кілометрів. Ця подія впливає на все моє наступне життя у всіх відносинах.

Насправді, моментом свого народження я вважаю той день коли я почав усвідомлювати себе. Пам'ятаю це як зараз - як раптовий спалах почуттів охопив мене в яскравий сонячний день, і як ошелешено я почав усвідомлювати одну свою думку за іншою, і був просто безмірно радий тому, як гуляю у дворику, торкаючи всяку рослинність.

Родина

Мій батько, Бубліченко Володимир Іванович (1949 р.н.), присвячував багато часу нам, дітям, граючи з нами й розважаючи нас. На цей час займається керівництвом дитячої освітньої позашкільної організації.

Моя мама, Бубліченко Світлана Костянтинівна (1952 р.н.), сформувала в мені почуття глибокої персональної відповідальності й привчила до мудрості. На цей час працює викладачем філософії.

Мій брат, Бубліченко Олексій Володимирович (1979 р.н.), прилучив мене в дитинстві до кубику-рубику, комп'ютеру й, згодом, до інформатики, за що йому, звичайно, спасибі.

Моя сестра, Бубліченко Юлія Володимирівна (1982 р.н.), — мій кращий друг дитинства, присвятила мені багато часу й сил, намагаючись вкласти в мене максимум того, що знала й уміла сама, і навчила мене читати до того, як я пішов у школу. Спасибі тобі, Юля!

Дитячий сад

Дитячий сад мені запам'ятався першими друзями, веселими іграми й цікавими іграшками. Пам'ятаю як я тоді багато разів намагався зрозуміти як улаштоване маленьке електронне фортепіано. Але в силу своєї культури мені так і не вистачило тоді нахабності розібрати його.

Школа

Навчання в школі №8 для мене пройшло практично непомітно. Так склалося, що саме цікаве в шкільні роки в мене відбувалося не в школі, а в різних кружках :-).

У третьому класі я й мій друг записалися в кружок "Клуб інтернаціональної дружби" в обласному Палаці піонерів, де ми в основному вивчали англійську мову. Крім англійської мови, час від часу, ми ще вивчали правила етикету, акторську майстерність, танці, психологію, брали участь у різних заходах. Цей кружок став нашою другою школою й другим будинком. Найбільше мені подобалися заняття з англійської мови, яка мені відразу прийшлася до смаку своєю граматикою й вимовою. Кружок вела Гарда Алла Анатоліївна — дуже творча особистість, що вклала в нас дуже багато сил й енергії, щоб зробити нас найкращими. За що ми їй дуже вдячні. Ходили ми в цей кружок щораз із задоволенням, як на свято, до восьмого класу включно.

У тому ж третьому класі відбулося моє перше повноцінне знайомство з комп'ютером — у нас вдома з'явився комп'ютер. Ура! Награвшись в ігри протягом року, я перейшов до довідника по Basic'у, набирав відтіля різні приклади найпростіших програм і запускав їх, потім змінював їх і знову запускав, і так багато разів. Я був надзвичайно охоплений цим процесом. Нажаль, недолік теоретичних знань сильно обмежував мене в цій справі. Але я надолужив це пізніше.

У п'ятому класі я вирішив спробувати себе в технічних кружках в обласному Центрі технічної творчості дітей й юнацтва. У ході екскурсії туди, я вибрав авіа-, ракетомоделювальний і радіо-кружки. На жодному з них я не затримався довго, тому що вони виявилися нудними для мене.

У сьомому й восьмому класах я відвідував кружок з інформатики. Ми вивчали теорію й програмували на Pascal'і, вирішуючи різні нескладні завдання по роботі з масивами, матрицями, рядками, а також вирішували різні логічні головоломки.

У дев'ятому класі мене й деяких моїх однокласників запросили грати в гру "Дебати" разом з іншими командами нашої школи. Два рази за рік наші команди встигли взяти участь у міських змаганнях, яким передували довгі тренування після уроків. У всіх іграх я грав третім гравцем, що повинен був підводити заключну аргументацію за темою й грою в цілому, остаточно розбиваючи аргументи опонентів. Призового місця моя команда так жодного разу й не зайняла. Але, як говориться, головне участь, а не перемога. Граючи в цю гру, я виявив свої слабкості, і зрозумів що потрібно в собі міняти, щоб бути впевненіше й уміти успішно переконувати людей, не тільки граючи в "Дебати", але й у житті.

Технікум

Мої батьки уявляли собі мою кар'єру як інженера зв'язку. Я до цієї ідеї ставився тоді нейтрально, тому що сам тоді не знав, чого саме хочу в житті, то довірився їхньому баченню. Тому після дев'ятого класу в 1999 році я вступив до Донецького технікуму промавтоматики на спеціальність "Ремонт й обслуговування засобів зв'язку й оргтехніки" із запланованим наступним вступом до Одеської академії зв'язку. Головне, чому я навчився в технікумі — це цінувати свій час й ефективно використати його. Навчаючись на третьому курсі, я повністю переосмислив своє життя, і зрозумів, чого я насправді хочу у своєму житті й чим я хочу професійно займатися — розробкою програмного забезпечення. Тому на четвертому курсі технікуму я почав посилено готуватися до вступу до Донецького національного технічного університету. Мій вибір був зроблений на користь факультету обчислювальної техніки й інформатики та спеціальності "Комп'ютерний еколого-економічний моніторинг" (КЕМ), що була єдиною спеціальністю напрямку "Комп'ютерні науки". Інші цікаві спеціальності готували фахівців з напрямків "Програмна інженерія" та "Комп'ютерна інженерія", які здавалися мені не кращим вибором. Успішно пройшовши співбесіду влітку 2003 року, я вступив до університету на обрану спеціальність.

Університет

Навчання в університеті виявилося набагато цікавіше, ніж я припускав. У перший день я одержав своє перше враження про дійсну лекцію. Це була лекція по вищій математиці, що проводив Бєловодський Валерій Миколайович — мій теперішній керівник по моїй магістерській роботі. Я був дуже вражений тим, наскільки чітко, лаконічно та гранично ясно Валерій Миколайович пояснював нам вищу математику. На його практичних роботах я зрозумів, що якщо щось робиш, то вже краще робити це повільно, але впевнено й правильно, повністю розуміючи й усвідомлюючи те, що робиш. Це відкриття допомогло мені не тільки успішно вчитися в університеті, але й дуже успішно розвиватися професійно.

Завдяки вільному володінню англійською мовою, під час літніх канікул я встиг два рази пройти стажування в датській промисловій компанії у відділі розробки програмного забезпечення в місті Århus. Це був мій перший професійний досвід, що виявився для мене просто безцінним. Програмний продукт, що я розробив і досконально протестував, дотепер надійно виконує свої завдання й приносить користь компанії.

Магістратура

Відмінно здавши державний бакалаврський іспит, і пройшовши конкурс, я був зарахований у магістратуру по тій же спеціальності.

Вибір керівника й теми своєї магістерської роботи я зробив ще навчаючись на четвертому курсі. Свою магістерську роботу я розглядаю як цікаве завдання для розвитку своїх аналітичних здатностей і досвіду нетривіального програмування, які обов'язково придадуться мені в моїй майбутній успішній роботі.

Стратегія на майбутнє

Найважливіше — це майбутнє. Як його сплануєш, таким воно й буде. Моя стратегія на майбутнє гранично проста — змінювати цей мир і привносити в нього щось нове й корисне тим способом, яким я зможу це зробити найкраще. Таким способом я вважаю свою майбутню успішну роботу у великій міжнародній компанії по розробці програмного забезпечення разом із творчими людьми — професіоналами своєї справи.

В особистому плані моє основне завдання — підготуватися та виховати своїх майбутніх дітей так, щоб вони досягли набагато більшого, ніж досягну я.

26.02.2008