Тупікова Катерина Геннадіївна

Тема магістерської роботи: "Нормативне й методичне забезпечення розроблення і впровадження систем управління якістю в ВНЗ "Донецький національний технічний університет"

Науковий керівник: Момот Олександр Іванович

Спеціальність: "Якість, стандартизація і сертифікація"

Кафедра: Управління якістю, факультет: Механічний, рік вступу: 2007р.

Тема автореферату:

"Нормативне й методичне забезпечення розроблення і впровадження систем управління якістю в ВНЗ "Донецький національний технічний університет"

Керівник: Момот Олександр Іванович

Актуальність дослідження

За оцінками фахівців у XXI ст. визначальною конкурентною перевагою підприємств і організацій буде компетентність їх персоналу.

У розвинених країнах добре розуміють зв'язок між конкурентоспроможністю економіки і рівнем національної системи освіти, тим самим спрямовуючи свої зусилля на розвиток цієї важливої галузі. Саме тому для багатьох країн світу ключовим питанням стало забезпечення високої якості вищої освіти.

Одним з найефективніших методів досягнення цієї мети є використання ідеології загального управління якістю (ТQМ) та заснованих на ній міжнародних стандартів ISO серії 9000 версії 2000 р. у галузі освіти. Майже 5 тис. навчальних закладів у всьому світі впровадили і сертифікували системи управління якістю (СУЯ) відповідно до цих стандартів.

Україна ставить на меті інтеграцію до світової та європейської економічної системи. Для цього вона повинна мати адекватну систему вищої освіти, здатну відповідати сучасним вимогам глобалізації, жорсткої конкуренції, інформатизації тощо.

Сучасна освіта має готувати фахівців, компетентність яких визнавалася б у світовому освітньому просторі. Стратегія розвитку вищої освіти в Україні як учасника Болонського процесу має увібрати у себе загальносвітові тенденції трансформації сутності і методів сучасної вищої освіти, яка у багатьох розвинутих країнах стала прискорювачем економічного зростання, сприяла задоволенню зростаючих потреб і розкриттю творчого потенціалу особистості, забезпечила впровадження нових інформаційних технологій На сьогодні українська освіта певною мірою відстає з питань впровадження передових принципів, які характеризують загальносвітовий освітній простір. Одним з пояснень цього факту може бути те, що процес реформування вітчизняної вищої школи стримується через застосування закладами освіти старих методів управління, недостатнє використання організаційних інновацій та прогресивних форм менеджменту, які ґрунтуються на принципах ТQМ. Це, в свою чергу, пояснюється недостатністю необхідних методичних рекомендацій і наукових розробок з впровадження систем управління якістю у вищій освіті, відсутністю спеціальних концептуальних моделей якості підготовки випускника ВНЗ, які враховують специфіку цієї галузі.

Саме зараз проблема підвищення якості стоїть на першому місті, бо випускники – це майбутнє нашої країни, тому розробка та впровадження СМЯ в ДонНТУ є одним з найбільш актуальних питань, і почати, на мій погляд, треба саме з нормативного та методичного забезпечення, бо це дозволить забезпечити стабільний випуск компетентних спеціалістів, свідомих членів суспільства, забезпечить поліпшення в структурі і управлінні, підвищить продуктивність, оптимізує витрати, укріпить імідж і підсилить позиції ДонНТУ на ринку освітніх послуг.

Світовий досвід

З початку 90-х років XX ст., в першу чергу в США і Японії [1], почала застосовуватись методологія ТQМ у галузі вищої освіти. Сотні університетів розвинутих країн світу — США, Канади, Італії, Франції, Великої Британії, Іспанії, Нідерландів, Австралії та багатьох інших, а також країн, що розвиваються, — Кореї, Малайзії, Тайваню, Польщі, Словенії тощо, почали активно впроваджувати принципи ТQМ у свою діяльність. Результатом цього стало підвищення успішності студентів, поліпшення якості навчальних програм, розширення залучення викладацького складу і персоналу ВНЗ до зростання попиту на випускників [2]. У 1990 р. 78 американських інститутів повідомили, що вони вивчають і намагаються впровадити принципи ТQМ. Через три роки їх вже було більше 180, а в 1994 р. понад 200 американських університетів у тій чи іншій формі використовували принципи підвищення якості ТQМ.

Серед американських університетів, які досягли суттєвого прогресу завдяки впровадженню принципів ТQМ, були такі ВНЗ, як Орегонський, Делаварський, Вірджинійський, Аризонський, Чиказький, Мерилендський, Рочестерський тощо. Аналіз аналогічної практики у Великій Британії в середині 90-х років XX ст. засвідчив, що її університети порівняно з американськими виявились більш гнучкими щодо впровадження інновацій. Найбільших успіхів щодо впровадження принципів ТОМ досягли університети Астона, Лідса, Уолверхемптона, Ольстера, Ньюкасла тощо.

Вартим уваги у галузі вищої освіти є досвід Російської Федерації, оскільки процеси, які відбувались в останні роки в російській вищій школі, значною мірою були притаманні й українській освітній галузі.

Як зазначено у праці [3], якість вищої освіти у РФ знижується. У той же час конкуренція на ринку освітніх послуг загострюється, і це може спонукати російські ВНЗ шукати шляхи для підвищення якості підготовки випускників. Проблема якості освіти знайшла відображення у "Концепции модернизации российского образования на период до 2010 года". Російські фахівці у галузі вищої освіти шукають шляхи її подальшого розвитку, уважно вивчають світовий досвід, зокрема, впровадження принципів ТQМ, стандартів ISO 9000 та моделей ділової досконалості. У праці [4] наведено приклад впровадження в 1999 р. системи менеджменту якості у Томському політехнічному університеті, яку в кінці 2001 р. було сертифіковано на відповідність стандарту ISO 9001. Запропоновано модель системи оцінювання якості освітнього процесу на основі системного і процесного підходів. Ще одним прикладом побудови системи якості ВНЗ є досвід Тульського державного університету [5, 6]. Система охоплює життєвий цикл підготовки спеціалістів, який складається з восьми стадій.

Станом на середину 2003 р. у РФ впроваджено і сертифіковано вісім систем якості, зокрема у Томському політехнічному університеті, Тульському державному університеті, Санкт-Петербурзькому університеті дизайну та технологій і Санкт-Петербурзькому фінансово-економічному університеті, Кубанському аграрному університеті, Сибірському університеті шляхів сполучення, Далекосхідній академії економіки та управління, у 10-ти впроваджуються, а у 18-ти знаходяться на стадії розроблення.

На сьогодні в Україні налічується 997 вищих навчальних закладів, серед яких 130 університетів, 63 академії, 137 інститутів, 169 коледжів, 301 технікум, 197 училищ усіх форм власності, які здійснюють підготовку за 76 напрямами та понад 700 спеціальностями.

У той же час зростання конкуренції на ринку послуг вищої освіти як між державними та комерційними ВНЗ, так і між українськими та іноземними закладами, а також ряд негативних чинників, пов'язаних зі скороченням кількості абітурієнтів (загальна кількість ліцензованого набору 502 тис. абітурієнтів, причому на сьогодні в Україні народжуваність не перевищує 400 тис. на рік), змушує ВНЗ шукати нові шляхи підвищення якості вищої освіти та підготовки випускників [7]. Станом на травень 2005 р. в Україні було зареєстровано 926 сертифікованих систем якості. А в галузі вищої освіти на сьогодні сертифіковано дві системи: Київського університету економіки та права "КРОК" та Інституту інвестиційного менеджменту.

Вимоги до нормативного забезпечення СМЯ

Відповідно до ст. 22 Закону України "Про вищу освіту" [8] основною метою діяльності ВНЗ є забезпечення умов, необхідних для отримання особою вищої освіти, підготовка фахівців для потреб України. Головні завдання ВНЗ — це здійснення освітньої діяльності, яка відповідає стандартам вищої освіти, наукової й науково-технічної, творчої, мистецької, культурно-виховної, спортивної та оздоровчої діяльності, підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів, а також забезпечення культурного і духовного розвитку особистості та виконання державного замовлення і угод на підготовку фахівців, вивчення попиту на окремі спеціальності на ринку праці й сприяння працевлаштуванню.

Держава організує і контролює процес якісної підготовки фахівців шляхом комплексного оцінювання ВНЗ, використовуючи процедури ліцензування освітньої діяльності, акредитації напрямів, спеціальностей та ВНЗ у цілому [9] та державної атестації випускників.

Аналіз і порівняння вимог, які має виконати ВНЗ у ході акредитації та ліцензування, свідчить про їх спорідненість. Загалом, ці вимоги, а також мета і завдання ВНЗ пов'язані з принципами ТQМ та стандартами ISO 9000, у першу чергу, орієнтацією на потреби суспільства та інших зацікавлених сторін, необхідністю підготовки висококваліфікованих кадрів, організацією процесу набору, працевлаштування студентів тощо.

У цьому сенсі система якості ВНЗ на основі принципів ТQМ є ефективним інструментом для досягнення мети і головних завдань діяльності ВНЗ, а також успішного проходження процедур ліцензування і акредитації. Таким чином, якщо ДонНТУ ставить на меті досягнення високого рівня якості підготовки випускників через розроблення, впровадження та сертифікацію власної системи якості, то вимоги до системи управління якістю, що встановлені у ДСТУ ISO 9001:2001 є обов'язковими до виконання. Це стосується, зокрема, й вимог до документації.

Так, пунктом 4.2 стандарту ДСТУ ISO 9001:2001 визначено обов'язковий обсяг такої документації, що необхідно розробити, упровадити і підтримувати в актуалізованому вигляді (рис.1).

Слід враховувати, що розроблення документації ВНЗ не самоціль, а засіб для досягнення основних цілей існування ВНЗ. На рисунку 2 зображена модель системи якості ДонНТУ на основі восьми ключових процесів, з яких складається його діяльність.

Відповідно до положень ISO 9000 кожна організація самостійно визначає обсяг необхідної документації. При цьому виходячи з великого загального обсягу необхідної документації та визначених ВНЗ пріоритетів, доцільно зосередити увагу на детальнішому розробленні окремих документів, які сприятимуть досягненню відповідності вимогам законодавства, задоволенню потреб усіх зацікавлених сторін, забезпеченню високої якості підготовки випускників.

Для цього необхідно визначити, які саме документи становитимуть інтерес для тих, хто їх буде використовувати у своїй роботі. До них можна віднести керівництво, персонал ВНЗ, представників органів державної і громадської акредитації, а також представників органів сертифікації систем якості. По суті, загальні вимоги до документації ВНЗ з боку її "споживачів" потрібно трансформувати у перелік конкретних документів ВНЗ, визначивши при цьому їх рейтинг, тобто важливість.

Наступною фазою роботи повинна стати розробка самих нормативних документів. Доцільно побудувати процес розробки документів системи якості відповідно до методики, викладеної в п. 7.3 Міжнародного стандарту ISO 9001:2000. Блок-схема приведена на рисунку 3.

Висновки

За наслідками проведених досліджень можна зробити певні висновки:

1.Рекомендувати до застосування у вищих учбових закладах, які ставлять за мету досягнення високого рівня якості своїх випускників за допомогою процедур акредитації і сертифікації, класичний метод менеджменту якості для створення ефективного нормативного забезпечення.

2.Використовувати в ДонНТУ запропонований в ISO 9001:2000 підхід щодо розробки нормативних документів з урахуванням відповідної специфіки.

3.Нормативне забезпечення ВНЗ повинне бути гнучким, адаптованим до потреб швидко змінюваної ситуації, а також таким, яке дозволить не тільки відповідати регуляторним вимогам, але і сприяти стійкому економічному розвитку організації.

Література

1. Джордж С, Ваймерскирх А. ТQМ Всеобщее управление качеством. — СПб., 2002. - 252 с.

2. Подсыпанина Т. Эффективность и качество бизнес-образования // Бизнес-образование. — 2003. — № 1(14). — С. 184-195.

3. Ильинский И. Качество — ядро образовательного процесса // Стандарты и качество. — 2002. — № 4. — С. 22—24.

4. Рузаев Е., Погребняк С, Клеников А. и др. Томский политехнический институт: система менеджмента качества // Стандарты и качество. — 2002. — № 4. – С. 61 - 63.

5. Фролов В., Протасьев В., Шильдин В. Принципы построения систем качества в образовательных процессах // Стандарты и качество. — 2002. — № 4. — С. 41, 42.

6. Спиридонов 9., Савина Е. Разработка модели системы качества ВУЗа // Стандарты и качество. — 2002. — № 4. — С. 46, 47.

7. Віткін Л. Візьміться за впровадження міжнародної системи якості стандарту 150 9000 // Синергия. — № 1(5). — С. 8 — 11.

8. Закон України "Про вищу освіту" від 17 січня 2002 року № 2984 — ІП.

9. Шадриков В., Геворкян Е., Калабин С. и др. О процедуре комплексной оценки ВУЗа// Высшее образование в России. — 2001. — № 1. — С. 29-38.