|
Про себе (головне):
Середній бал за чотири роки навчання в університеті склав 4,92, що дозволило мені без зусиль поступити в
магістратуру. Отримав червоний диплом бакалавра. Вільно володію російською, українською, але вивчення іноземних
мов і гуманітарні науки не сильно мене привертають. У мене більш математичний склад розуму, завжди подобалися
точні дисципліни. Захоплююся такими видами спорту, як футбол, баскетбол, важка атлетика.
Коротка біографія:
Я,Кривобоков Андрій Володимирович, народився 27 лютого 1987 року у місті Єнакієве. Мої батьки:
батько - Кривобоков Володимир Сергійович - машиніст крану ЦПС на ВАТ "ЄМЗ"; мати – Кривобокова Наталя
Яківна – інженер цеху АЗТ.
У півтора роки мене віддали до дитсадка. Із самого раннього віку зростав жахливо допитливим, мене цікавило абсолютно
все. Усіх своїх близьких і рідних замучував постійними питаннями «Чому...?» та «Навіщо...?». Ріс дуже моторним, справжнім
шибеником. Вихователі завжди лаяли мене за поведінку. Добре запам'яталися різні ранки, виступи, в яких я завжди брав
участь. Хоч і пройшло дуже багато часу з тієї миті, я пам'ятаю всіх вихователів і хлоп'ят. З деякими спілкуюся і до цих пір.
У семирічному віці я пішов до першого класу. З самого початку свого навчання моя перша вчителька прищепила мені
любов до навчання, що надалі мені дуже допомогло. З першого по одинадцятий клас був відмінником. Щороку мене нагороджували
похвальними листами за відмінне навчання. У молодших класах, коли нас ще розсаджувала вчителька, я сидів сам на останній
парті, тому що завжди любив поговорити на уроці. Поведінка моя була незадовільна. Улюбленим предметом моїм була математика,
іноді за один урок я встигав отримати дві п'ятірки. У другому класі перший раз у своєму житті я закохався в дівчинку,
яка сиділа попереду мене. У третьому класі до нас додалися учні з інших класів. Дуже багато було початкових класів і деякі
розформували. У цей час я почав відвідувати секцію плавання. У п'ятому класі у нас з'явився новий класний керівник, який
довчив нас до 11 класу і випустив зі школи. У сьомому класі пішов в гурток різьби по дереву. Мої роботи виставлялися на
виставах, але через рік гурток розпався. Приблизно у цьому віці я записався на секцію баскетболу і не пошкодував. Аж до
закінчення школи займався баскетболом. Завжди грав за збірну школи, але максимум чого добився - 4 місце по місту. Також
завжди грав за збірну школи по футболу, на кубку міського голови займав 3 місце. Мій класний керівник був вчителем хімії.
Завдяки додатковим заняттям з нею я добився чималих знань в області хімії. У восьмому і дев'ятому класах брав участь на
міській олімпіаді по хімії, займав третє і четверте місця. У дев'ятому класі до нас ще додалися учні з інших класів.
Після дев'ятого класу багато хлопців пішли у технікуми. У нас вийшов клас, в якому на одного хлопця доводилося три дівчинки.
Саме останні два роки наш клас став якось більш згуртованим, дружнім. На кожне свято ми збиралися, разом відпочивали. Кожне
літо, аж до університету я дуже любив їздити відпочивати в піонерський табір. У мене там була безліч друзів. Час пролітав
непомітно. У одинадцятому класі я по-справжньому закохався в дівчинку зі своєї школи. Багато вчителів боялися що я стану
погано вчитися, але все було нормально. Школу я закінчив із золотою медаллю.
Ще навчавшись у школі я знав, що вже є студентом Донецького Національного Технічного Університету. Я поступав по рейтингах
на спеціальність, на якій в даний момент вчуся. Чому пішов вчитися саме в ДонНТУ? Я вважаю, що це дуже сильний по рівню освіти
і підготовці фахівців Вуз. На час закінчення школи всім медалістам приходила пропозиція на навчання на технічній спеціальності
в Донбасівській державній машинобудівній академії. Тим більше на бюджетне місце. Треба було тільки документи подати, але все ж
я вибрав ДонНТУ. Спочатку я хотів поступати на яку-небудь спеціальність пов'язану з комп'ютерами, але вирішальним словом було
слово батька. Саме він, пропрацювавший все життя на заводі, наполіг на металургії. І почалися учбові дні. Щоб по справжньому
відчути родзинку студентського життя і спробувати самостійність, я поселився у гуртожиток. Нашому факультету відповідав
гуртожиток 4. Найвеселіше студентське життя кипить, напевно, саме тут! Я дізнався, що мій знайомий теж поступив на мою
спеціальність. Недовго думаючи ми поселилися разом. В порівнянні зі школою, в університеті нам почали пред'являти набагато
більше вимог. З початку було складно перебудуватися, але потім, здавши першу сесію, утягнувся. Життя, здавалося, кипіло.
Рік пролетів непомітно. Перший курс це самий яскравий у студентському житті. У навчальному процесі проблем не спостерігалось.
Приймав участь у ряді студентських конференцій. Але на перших курсах ніколи не виходило скласти все на відмінно. То екзамен,
то курсова – взагалі, виходила хоч одна «четвірка». Кожен день пари – завдання – бібліотека – реферати – курсові... Незабаром
я був винагороджений! Уже II – IV курси я закінчив на «відмінно». Склавши ще державний іспит на «п'ять» отримав червоний диплом
бакалавра. Цих зусиль вистачило для того, щоб вступити до магістратури, де зараз і навчаюсь.
Для мене період навчання в університеті дуже цінний час, змінивший мене: час, навчивший приймати самостійні рішення
і відповідати за них. З'явились друзі, нові захоплення і плани на найближче та далеке майбутнє.
Мої найближчі плани – успішне закінчення магістратури. Надалі, я хочу реалізувати себе в роботі, не зупинятися на
досягнутому і кожного разу підкоряти нові цілі.
| |
