Інноваційна діяльність підприємств Донецької області
Автор: Коршикова И. А.
Джерело: Економічний вісник Донбасу № 4 (18), 2009
Автор перекладу: Богданов Олексій Юрійович
Посилання на оригінал статті: Інноваційна діяльність підприємств Донецької області
У сучасних умовах глобальної конкуренції, розвитку технологій, збільшуються і прискорюваних потоків інформації, зростання складності бізнесу і різкого скорочення життєвого циклу інноваційних товарів потрібна розробка і реалізація організаційних заходів щодо забезпечення безперервності інноваційного циклу та постійного вдосконалення організації.
Вивченню проблем, пов'язаних з інноваційною діяльністю, присвячені праці багатьох зарубіжних та вітчизняних вчених. Теоретичні основи економічної політики та інновацій розробляли такі відомі зарубіжні вчені та практики, як Г. Александер, Р. Брейлі, А. Вебер, Дж. Кейнс, А. Леш, С. Майерс, П. Самуельсон, У. Шарп, Й. Шумпетер [1]. Величезний внесок у дослідження питань інноваційної діяльності внесений такими вітчизняними вченими, як В. Амітан, А. Гальчинський, Н. Герасимчук, А. Голіков, М. Долішній, С. Дорогунцов, О. Кухленко, В. Лушкін, В. Симоненко, Л. . Шутенко та інші.
За Й. Шумпетера, інновація - це, по суті, якісно нова комбінація використання економічних ресурсів. «Виробляти - значить комбінувати наявні в нашій сфері речі і сили. Виробляти щось інше або інакше - означає створювати інші комбінації з цих речей і сил» [1, с. 132]. І хоча останнім часом вийшло кілька присвячених інноваціям праць становище з однозначністю розуміння і тлумачення терміну «інновація» залишається абсолютно незадовільним. Зокрема, цей термін тлумачиться як 1) переклад з англійської «innovation» (нововведення), 2) таке нововведення, яке пов'язане з новою технікою чи технологією; 3) нововведення, що забезпечує досягнення світового рівня продукції, що випускається; 4) нововведення, гідне патентування; і деякі інші формулювання.
Тому поняття «інновація» може мати раз-особисті значення в залежності від конкретних завдань, поставлених перед її творцями. Часто воно вживається для позначення нових ідей, методів або пристроїв, а також процесів створення нових продуктів і технологій, включаючи управлінські. Цей термін найбільш широко використовується для позначення змін у галузі технологій, окремих процесів, управління, фінансів, а також способів досягнення цих змін.
У менеджменті та маркетингу інновації визначаються як створення і надання товарів чи послуг, які пропонують споживачам вигоди, які сприймаються покупцями як нові або більш досконалі. Сприятливі можливості для інновацій створюються тими змінами зовнішнього ринкового середовища, які ведуть до появи нових потреб або нових способів задоволення вже існуючих потреб споживачів. Як відомо, інноваційний потенціал держави залежить від багатьох факторів. Головними з них є адекватна концентрація фінансових та організаційних ресурсів держави і бізнесу на науці та освіті; наявність для цього відповідної мережі навчальних, науково-дослідних, фінансових організацій, а також інституціоналізованих форм взаємодії, наявність механізмів стимулювання державою інноваційної діяльності; висока інноваційна культура населення в цілому і представите-лей бізнесу зокрема і т. д.
В Україні існує на сьогодні значна кількість передумов для досягнення високих показників інноваційного розвитку. Перш за все це розгалужена мережа вищих навчальних закладів з тривалі-ми традиціями викладання природничих і технічних наук; велика частка осіб з вищою освітою і науковим ступенем; загальна сприйнятливість населення до інновацій, точних наук і техніки; наявність значної кількості підприємств, орієнтованих на випуск високотехнологічної продукції , що зберегли унікальні висококваліфіковані кадри, і т. д.
Незважаючи на це, показники інноваційного розвитку України є недостатнім, що зумовлено цілою низкою причин. У першу чергу, практично раз-рушена схема взаємодії між наукою, освітою і виробництвом, що створює ситуацію, коли унікальні винаходи не знаходять застосування в Україну, або архівуються на стадії проекту, або потрапляють за кордон разом зі своїми авторами або без них.
Не менш важливими показниками у цьому зв'язку є недостатні, незважаючи на помітне збільшення останнім часом, обсяги фінансування академічної та галузевої науки, застарілість матеріальної бази науково-дослідних організацій, а також недосконалість механізмів комерціалізації розробок, створених за рахунок коштів державного бюджету. Враховуючи сказане, для України було б цікавим вивчити досвід країн Європейського Союзу в сфері створення ефективної мережі науково-дослідних організацій, діяльність яких здійснюється за рахунок бюджетних коштів, та формування механізмів їхньої взаємодії із виробничим сектором.
Не менш важливими показниками у цьому зв'язку є недостатні, незважаючи на помітне збільшення останнім часом, обсяги фінансування академічної та галузевої науки, застарілість матеріальної бази науково-дослідних організацій, а також недосконалість механізмів комерціалізації розробок, створених за рахунок коштів державного бюджету. Враховуючи сказане, для України було б цікавим вивчити досвід країн Європейського Союзу в сфері створення ефективної мережі науково-дослідних організацій, діяльність яких здійснюється за рахунок бюджетних коштів, та формування механізмів їхньої взаємодії із виробничим сектором.
В даний час посилюються негативні чинники, що стримують розвиток інноваційної діяльності:
- відсутні стимули до запровадження інновацій;
- не вистачає інвестицій на реалізацію результатів інноваційної діяльності;
- інноваційна діяльність згортається під впливом низького платоспроможного попиту на науково-технічну продукцію.
Тому одним із шляхів стабілізації економіки України є розвиток інноваційної діяльності. Це дозволить забезпечити випуск якісної високотехнічної продукції, яка повинна бути конкурентоспроможною як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку.
Але результати аналізу розвитку цього визначального напряму в Донецькому регіоні не свідчить про те, що тут все нормально. Показник інноваційної активності промислових підприємств з кожним роком знижується. Так, якщо в 1998 р. інноваційною діяльністю займалося 151 підприємство Донецької області, або 19,6% від загальної кількості, то в 2000 р., відповідно, 109 підприємств, або 13,5%, у 2004 р. - 92, або 11 , 6%, у 2005 р. - 77, або 9,8%, у 2006 р. - 61, або 7,9%, а в 2008 р. - 83, або 10,5%. Але тим не менш в інших промислових регіонах цей показник у 2008 р. значно вище: у Харківській - 13,1%, Дніпропетровській - 8,5%, Запорізькій - 8,9%, по Україні - 13% [2, с. 3].
Найбільш активно займалися інноваціями великі підприємства, які мають розвинену матеріально-технічну базу, відповідні підрозділи з кваліфікованими фахівцями.
У 2008 р. впроваджували інновації 75 промислових підприємства області або 90% інноваційно-активних підприємств. У середньому по Україні питома вага таких підприємств становила 83%, у Запорізькій області - 97,2%, у Дніпропетровській - 82,5%, в Харківській - 88,2%, в Луганській - 96,6% [2, с. 4].
Показники інноваційної діяльності свідчить про те, що для забезпечення економічного зростання промислового комплексу регіонів і України в цілому, досягнення його конкурентоспроможності на світовому ринку домінуючим повинен стати шлях розвитку, який грунтується на використанні стратегії технологічного прориву, нарощування інноваційного потенціалу підприємств.
Враховуючи ситуацію, що склалася в Донецькій області і спираючись на підтримку наукових установ, перш за все Національної академії наук України, Донецька обласна державна адміністрація розробила першу в Україні Програму науково-технічного розвитку Донецької області на період до 2020 р., яка в 2004 р. Міністерством освіти і науки була офіційно визнана регіональною програмою інноваційного розвитку Донецької області.
Програма-2020 передбачає реалізацію протягом періоду до 2020 р. системи заходів щодо формування інноваційної моделі розвитку економіки Донецької області на основі прискореного зростання науково-технічного і виробничого потенціалу регіону.
Але для ефективної реалізації інноваційної діяльності в регіоні сьогодні не вистачає важелів, які дозволяють знижувати ризик від інновацій, підвищувати престиж вітчизняних виробників нової техніки і технологій. Тому виникає необхідність у подальшому розвитку національної інноваційної системи, зокрема на регіональному рівні, основна складова якої - інноваційна інфраструктура, яка б могла полегшити зв'язок науки і бізнесу, підтримати на початковому етапі малі високотехнологічні підприємства та сприяти прискореному впровадженню інновацій при безпосередній участі їх розробників.
Створення і вдосконалення регіональної інноваційної системи має забезпечити підвищення якості життя населення, досягнення економічного зростання і формування при цьому економічних, правових та організаційних умов для поетапного переходу промисловості регіону на інноваційний шлях розвитку.
Пріоритетним напрямом для регіону є розробка і розповсюдження ресурсоі енергозберігаючих технологій на підприємствах області. Крім того, враховуючи специфіку регіону, на науковій основі мають вирішуватися питання очищення атмосферного повітря, переробки твердих побутових відходів і відходів виробництва.
Окремо в цьому контексті слід звернути увагу на кадрову проблему. Через недостатні обсяги фінансування в Україні скорочується кількість людей, що займаються науково-дослідницькою діяльністю як своєю основною роботою. Прямим наслідком цього стала еміграція багатьох висококваліфікованих фахівців в інші країни, а також збільшення частки іноземних коштів у фінансування інноваційної діяльності майже до 30%.
Незважаючи на викладене, Україні вдалося в основному зберегти свій кадровий потенціал у науково-технологічній сфері, що дає можливість надолужити можливості активного інноваційного розвитку. Тому з метою активізації інноваційної діяльності необхідно створення організаційно-економічного механізму, стимулюючого весь процес створення нового продукту від розробки ідеї до втілення її в комерційному продукті і проникненні на ринок. А все це вимагає зміни системи управління інноваційними процесами у відповідності з наступними вимогами:
- облік невизначеності, підвищеного ризику і високовитратних інновацій;
- забезпечення взаємоузгодження інноваційної політики (на всіх рівнях) з економічними, соціальними, екологічними аспектами територіального розвитку;
- досягнення балансу інтересів і оптимальне поєднання об'єктів і суб'єктів інноваційної діяльності з метою забезпечення ефективних результатів соціально-економічного розвитку;
- трансформації характеру методів управління в умовах формування інноваційно активної економіки.
Це все створить нові умови для розвитку інноваційної діяльності в області.
Література
- Шумпетер Й. А. Теорії економічного розвитку. Капіталізм, соціалізм і демократія / Й. Шумпетер. - М.: Ексмо, 2007.
- Інноваційна діяльність промислових підприємств Донецької області у 2008 році: економічна доповідь / / Головне управління статистики в Донецькій області. - Донецьк. — 2009. — 11 с.