ВВЕДЕННЯ

Нормування є основою організації праці на підприємстві, в установі, організації. Суттю нормування праці вважається визначення об'єктивно необхідних витрат робочого часу під час проектування раціональних трудових процесів та встановлення прогресивних, науково обґрунтованих норм праці чи проектування й практичне запровадження комплексу заходів із підвищення загальної результативності праці [5]. Обґрунтованим є твердження П. Богині й О. Грішнової: нормування праці – це вид діяльності з управління підприємством, спрямований на встановлення оптимальних співвідношень між витратами та результатами праці, а також між чисельністю працівників різних груп та кількістю одиниць обладнання [3]; В. Прокопенко вказує, що нормуванням праці зазвичай називають встановлення норм часу на виконання певних робіт або розмірів виробітку в тоннах, кубометрах, штуках на одиницю часу [8]; нормування праці включає в себе визначення необхідних витрат праці (часу) на виконання робіт (виготовлення продукції) і окремими працівниками, і колективами (бригадами), зазначають Г. Чанишева, Н. Болотіна та інші [10], а на думку А. Румянцева, нормування – це встановлення нормативних витрат праці у вигляді норм часу на виконання певних операцій (робіт) або у вигляді норм виробітку, що передбачають виготовлення певної кількості виробів за одиницю часу (день, годину) [11]. За визначенням С. Новожилова, нормування – один із головних засобів оцінки різноманітних варіантів організації праці та вибору з них найраціональнішого, який дає можливість виконати роботу щонайефективніше [7]; із точки зору І. Лясникова, П. Петроченка й Г. Холодної нормування – це встановлення міри витрат праці на виконання певної роботи (операції та її елементів) у щонайраціональніших організаційно-технічних умовах виробництва [11], а на думку М. Порубова, нормування – це визначення міри праці, установлення єдиного комплексу показників, які дають цілковите уявлення про кількісну та якісну сторони праці [13]. Узагальнюючи, зазначимо, що нормування праці – це іманентна складова системи організації оплати праці, воно здійснюється на основі положень централізованого й локального законодавства задля точного визначення міри праці працівника й, відповідно, установлення науково обґрунтованого, оптимального й справедливого (з точки зору не лише правових, а й наявних соціально-економічних чинників) [4] розміру винагороди за працю.

АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ

Соціально-економічні перетворення, які характеризують сучасний стан і тенденції розвитку українських підприємств, потребують приведення в дію всіх резервів ефективності використання трудового і виробничого потенціалу, що є неможливим без успішного вирішення проблем в сфері нормування праці, особливо його удосконалення на сучасних підприємствах.

Нормування праці є найважливішою функцією управління підприємством. У вітчизняній практиці нормування традиційно розглядається як одна із складових оплати праці, оскільки дає можливість установлювати обґрунтовані норми її витрат, сприяє виявленню і використанню резервів зростання продуктивності праці, зниженню собівартості та трудомісткості виготовлення продукції, стимулює підвищення кваліфікації робітників.

Тому тема моєї магістрантської роботи актуальна на сьогоднішній день. Необхідно не забувати про основи нормування праці, але при цьому покращувати їх згідно зі прогресивними змінами, які відбуваються на підприємствах і в економіці в цілому.

ЗВ'ЯЗОК РОБОТИ З НАУКОВИМИ ПРОГРАМАМИ, ПЛАНАМИ, ТЕМАМИ

Кваліфікаційна робота магістра виконувалася протягом 2009-2010 рр. відповідно до наукових напрямків кафедри «Управління персоналом і економіка праці» Донецького національного технічного університету.

МЕТА ТА ЗАДАЧІ ДОСЛІДЖЕНЬ

Метою магістерської роботи - визначити такі поняття, як нормування праці, розкрити його значення, принципи, основні методи та напрямки удосконалення, проаналізувати нормування праці на рівні підприємства, використовуючи вітчизняний та зарубіжний досвід. Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні основні завдання:

1. визначити загальну характеристику процесу нормування праці;
2. проаналізувати основні принципи і методи нормування праці на підприємствах у народному господарстві на сучасному етапі;
3. аналіз стану нормування праці на підприємстві;
4. розкрити основні проблеми нормування праці і шляхи його вдосконалення на підприємствах України з урахуванням передового досвіду зарубіжних країн.

Об'єктом досліджень є номування праці на підприємстві.

Предметом досліджень є сукупність методів комплексного нормування праці на підприємстві, дослідження напрямків удосконалення нормування праці.

Методи досліджень. У роботі використані методи формальної та діалектичної логіки, якісного аналізу та синтезу, системного підходу, прогнозування.

НАУКОВА НОВИЗНА

Наукова новизна роботи полягає в узагальнені і вдосконалені процесів, які пов’язані з підвищенням ефективності системи нормування праці на підприємстві. А також в розробці теоретико-методологічних основ і обгрунтуванні рекомендацій щодо вдосконалення і підвищення ефективності дії механізму нормування праці.

ПРАКТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ОТРИМАНИХ РЕЗУЛЬТАТІВ

Удосконалення форм і методів нормування праці на підприємствах мають бути прийняті до уваги і сприяти вирішенню основних завдань в сфері нормування праці. Це дозволить виконати такі основні задачі з нормування праці, які стоять перед підприємцями і перед державою в цілому: визначити оптимальне поєднання функцій державних органів і підприємств в управлінні нормуванням праці; забезпечити розвиток і відновлення нормативної бази з праці; підвищити якість та розширити сфери застосування діючих норм праці; поліпшити підготовку кваліфікованих фахівців в галузі нормування.

ОГЛЯД ДОСЛІДЖЕНЬ І РОЗРОБОК ПО ТЕМІ

Сутність нормування праці та його значення

Нормування праці є складовою частиною управління виробництвом і полягає у визначенні необхідних витрат праці на виконання робіт (виготовлення продукції) як окремими працівниками, так і колективами працівників та встановлення на цій основі норм праці.

Норми праці складають основу системи планування роботи підприємства та його підрозділів, організації оплати праці персоналу, обліку затрат на продукцію, встановлення завдань з підвищення продуктивності праці, визначенні потреби в кадрах, управління трудовими відносинами на підприємстві.

В умовах розвитку ринкових відносин та поглиблення економічної самостійності підприємств нормування праці набуває великого значення як засіб скорочення затрат живої праці, зниження собівартості продукції, підвищення продуктивності праці. Отже, нормування праці є засобом визначення як міри праці для виконання тієї чи іншої конкретної роботи, так і міри винагороди за працю залежно від її кількості та якості [9].

Світовий досвід засвідчує, що ефективна робота підприємств в економіці ринкового типу можлива лише за умови високого рівня організації нормування праці. Провідні країни, такі як США, Великобританія, Швеція, Японія, Італія та ін., не лише не знижують вимоги до нормування праці, але і розширюють сферу його застосування. Широко застосовуються методи мікроелементного аналізу і нормування трудових процесів.

Метою нормування праці в сучасних умовах господарювання є удосконалення організації виробництва і праці, поліпшення її умов та скорочення затрат на випуск продукції, що, у свою чергу, підвищить продуктивність праці та сприятиме розширенню виробництва і зростанню реальних доходів працівників.

Завданнями нормування праці є:

1. встановлення нормативу часу на одиницю продукції;
2. впровадження найбільш раціонального режиму використання устаткування, машин і механізмів;
3. розробка найбільш раціональної структури виробничого процесу;
4. проведення аналізу виконання норм праці для розкриття резервів виробництва та продуктивності праці;
5. перегляд норм праці у зв’язку зі зміною умов праці та проведення організаційно технічних заходів;
6. впровадження ефективної організації праці робітника на робочому місці [2].

Нормування праці на підприємствах виконує важливі функції, оскільки є основою організації заробітної плати, тому що норми затрат робочого часу одночасно стають і мірою винагороди за працю, маючи тісний зв’язок з тарифною системою. Установлення норм праці має на меті гарантувати суспільству визначену продуктивність праці, а працівнику визначений рівень заробітної плати. За виконання норм праці оцінюється трудова діяльність кожного працівника й оплачується його праця.

Науково обґрунтовані норми праці дозволяють оцінити результати трудової діяльності кожного працівника, колективу. Встановлення норм праці на окремі види робочих процесів і операцій дозволяє розрахувати та витримувати необхідні кількісні та якісні пропорції між робочими місцями, цехами, виробництвами, що сприяє зростанню продуктивності праці.

Нормування праці на підприємствах є основою планово-економічних рахунків поточного та перспективного характеру, вихідною базою для обліку затрат і результатів виробництва, елементом організації виробництва та оперативного управління підприємством, дієвим засобом забезпечення оптимального співвідношення між мірою праці та її оплатою.

Справжні ринкові умови господарювання забезпечують на практиці високий рівень нормування праці, що стає одним з головних чинників мінімізації витрат та зростання обсягів виготовленої продукції.

Принципи організації нормування праці

Для забезпечення виконання зазначених завдань у всіх їх багатогранності та взаємообумовленості нормування праці ґрунтується на певних наукових принципах, дотримання яких гарантує підвищення продуктивності суспільної праці [12]. Їх домінування між собою і взаємозв'язок один з одним представлені на рис. 1.

1. Принцип відповідності;
2. Принцип прогресивності;
3. Принцип наукової та організаційно-технічної обгрунтованості;
4. Принцип єдності, рівнонапруженості норм;
5. Принцип обов 'язковості комплексності норм;
6. Принцип регламентації складу робіт та умов виконання норм;
7. Принцип оптимального вибору об'єкта нормування;
8. Принцип демократичного залучення трудящих.

Визначальним серед засад нормування праці є перший принцип – забезпечення максимальної відповідності норм суспільно необхідним витратам праці. Ця вимога обумовлена тим, що норми завжди виконують роль одного з найважливіших засобів підвищення продуктивності праці у конкретному виробництві. Якщо норми витрат праці на окремому підприємстві значно вищі суспільно необхідних, то це робить його діяльність збитковою, нерентабельною, призводить до банкрутства. Якщо ж підприємство впроваджує більш економні норми праці, воно знижує витрати підвищує конкурентоспроможність своєї продукції на ринку.

Економічна сутність першого принципу логічно продовжується другим принципом необхідності забезпечення прогресивності норм, тобто доведення їх до рівня витрат праці, який нижче суспільно необхідного. Виконання цієї вимоги робить норми стимулятором науково-технічного та організаційного прогресу, сприяє підвищенню ефективності виробництва.

Дієвість та ефективність норм забезпечуються виконанням вимог третього принципу наукової та організаційно-технічної обґрунтованості норм, що характеризується рівнем використання досягнень науки за умови повної відповідності розроблених норм реально досяжної продуктивності праці та максимального використання виробничих резервів. Під організаційно-технічною обґрунтованістю норм розуміють повноту врахування при їх розробці всіх виробничих факторів, що впливають на продуктивність праці. Необґрунтовані норми гальмують підвищення ефективності праці. Досягнення дієвого аналізу резервів виробництва на засадах використання прогресивних та всебічно обґрунтованих норм праці пов'язане з виконанням четвертого принципу єдності застосованих норм, рівної напруженості, тобто отримання за їх допомогою однакових результатів в ідентичних організаційно-технічних умовах. Це повинно забезпечити встановлення однакових норм витрат праці на однакові роботи, що виконуються в аналогічних організаційно-технічних умовах, незалежно від галузевого профілю підприємства. Таку ефективність нормування обумовлює дотримання п'ятого принципу обов'язкового комплексного охоплення всього обсягу робіт обґрунтованими нормами з урахуванням всіх наявних на підприємстві факторів. При наявності робіт, трудомісткість яких невідома, контроль за мірою праці стає складним, а іноді неможливим.

Нормування повинно охоплювати весь комплекс факторів продуктивності праці на робочих місцях: технічних, технологічних, організаційних, економічних, соціальних, природно-кліматичних, психофізіологічних. Неповний облік дієвих факторів чи витрат праці робить узагальнені розрахунки трудомісткості виробництва в цілому недостовірними. Причому неточність комплексного нормування (тобто можлива його похибка) залежить від рівня похибки найбільш недосконалої норми.

Не менш важливими є вимоги шостого принципу чіткої регламентації складу робіт та організаційно-технічних умов їх виконання, що враховуються при розробці норм. Значення регламентації складу робіт полягає в тому, що у виробничих умовах лише найдоцільніша організація дає найбільш ефективні результати. Всі надлишкові елементи трудового процесу ведуть до надмірних витрат праці. Тому встановленню норм повинно передувати впровадження раціонального складу робіт, виконуваних найбільш доцільними методами.

Це повністю коригується дотриманням сьомого принципу оптимального вибору об'єкта дослідження як одиниці нормування праці. Кожний об'єкт нормування повинен мати таке визначення за функцією та робочим місцем, яке дозволило б чітко відрізняти його від інших об'єктів і точно фіксувати час виконання конкретної роботи, операції. Оптимальними критеріями можуть бути: виявлення чіткого об'єктивного взаємозв'язку між зовнішніми ознаками нормованої праці та її змістом, можливостями формального обліку результатів та зіставленням особливостей виконання у різних організаційно-технічних умовах; стабільність внутрішнього змісту протягом досить тривалого часу.

Забезпечення умов економії праці пов'язане з виконанням вимог восьмого принципу демократичного широкого залучення трудящих до розробки норм праці. Він передбачає ініціативу трудящих, робітників в освоєнні, впровадженні прогресивних норм, їх перегляді, розширенні прав трудових колективів у встановленні міри праці з урахуванням умов праці та її напруженості на конкретних робочих місцях.

Методи встановлення норм праці

Більш досконалий метод нормування праці забезпечить вищу якість норм праці, тобто високий ступінь ймовірності того, що встановлена величина витрат праці дійсно необхідна і достатня. Величини норм праці, певні інтуїтивним методом, представляють здогад, заснований на попередньому досвіді. Величина норм праці, певна статистичним методом, мають своєю базою математичну статистику.

Існують наступні методи нормування праці:

Аналітично-дослідницький метод встановлення норм праці заснований на вивченні витрат робочого часу шляхом спостережень і включає в себе: безпосереднє вимірювання величин часу (хронометраж і фотографія робочого дня); фотографування методом моментальних спостережень.

Хронометраж - метод вивчення витрат робочого часу багаторазово повторюваних ручних і машинно-ручних елементів операцій шляхом їх вимірювання. Використовується (в основному) у великосерійному і масовому виробництвах для встановлення діючих норм та перевірки норм, встановлених розрахунковим шляхом. Об'єктом дослідження є операція та її елементи, а його метою - встановлення основного і допоміжного часу або витрат часу на окремі трудові прийоми. Хронометраж буває суцільним і вибірковим. При суцільному хронометраж його об'єктом є всі елементи оперативного часу, а при вибірковому - вимірюються окремі елементи оперативного часу або технічної операції [14].

Фотографія робочого дня - це спостереження, що проводиться для вивчення всіх витрат робочого часу протягом зміни або її частини. Вони можуть бути індивідуальними, груповими, бригадних і т.п. Мета фотографії:

1. Виявлення втрат робочого часу;
2. Встановлення причин втрат;
3. Розробка заходів щодо усунення втрат;
4. Отримання даних про необхідність чисельності працівників, а також для створення нормативів часу.

Метод моментальних спостережень дозволяє визначати величину витрат робочого часу, не вдаючись до їх безпосередньому вимірюванню. Він застосовується при спостереженні за великою кількістю об'єктів. Метод заснований на використанні положень теорії ймовірностей, а його сутність полягає в заміні безперервної фіксації часу при безпосередніх вимірах (звичайні фотографії) урахуванням кількості спостережуваних моментів. Отримані дані дозволяють визначити питому вагу і абсолютні значення витрат часу по елементах.

Розрахунково-аналітичний методвстановлення норм передбачає встановлення норм праці на основі застосування нормативів з праці і розрахункових формул. Він дозволяє не вдаватися кожного разу до трудомістким процесам хронометражу і фотографії. Норми праці встановлюються до впровадження операції у виробництво, що значно скорочує витрати на їх встановлення [14].

Норми по праці складаються з:

1. Нормативів режимів обробки і продуктивності устаткування;
2. Нормативів витрат часу на виконання елементів робіт;
3. Нормативів витрат праці на обслуговування одиниці обладнання одного робітника або бригади;
4. Отримання даних про необхідність чисельності працівників, а також для створення нормативів часу.

Для визначення більшості нормативів використовуються хронометраж і фотографія робочого дня. Таким чином, дослідницький метод є базою для нормування праці.

УДОСКОНАЛЕНННЯ НОРМУВАННЯ ПРАЦІ НА ПІДПРИЄМСТВІ

До першочергових заходів, які спрямовані на поліпшення нормування праці, слід віднести наступні:

1. Удосконалення нормативно-правової бази, яка регулює соціально-трудові відносини;
2. Створення системи розроблення й відновлення міжгалузевих, галузевих нормативів трудових затрат, складовими якої є підсистеми фінансового, організаційного, кадрового забезпечення;
3. Удосконалення організації нормування праці на рівні підприємств;
4. Розроблення автоматизованих систем нормування праці;
5. Відновлення методичної бази розроблення нормативів з праці;
6. Реалізація заходів з підготовки й підвищення кваліфікації фахівців з нормування праці;
7. Формування нового уявлення про роль нормування праці за сучасних умов, зміна психології керівників, для яких нормування праці традиційно було і залишається лише засобом підрахунку ”можливого” рівня заробітної плати.

Ефективність роботи по організації нормуванню праці на підприємстві багато в чому залежить від якості розроблюваних планів і організації їх виконання. Для оцінки рівня організації і нормування праці на підприємстві слід планувати і аналізувати наступні показники:

1. Питому вагу чисельності робітників, праця яких нормується по міжгалузевих, галузевих і інших прогресивних нормативах;
2. Охоплення технологічних і трудових процесів нормами затрат праці;
3. Величину зниження затрат праці на виробництво (в процентах до всього об'єму затрат праці за рахунок покращення нормування, підвищення якості норм;
4. Коефіцієнт корисного використання робочого часу і коефіцієнт використання виробничої потужності ділянки, цеху підприємства;
5. Степінь освоєння проектної трудомісткості і проектної продуктивності праці;
6. Частку приросту продуктивності праці за рахунок перевищення норм виробітку (часу) в загальному прирості продуктивності праці.

Для забезпечення систематичного вдосконалення організації і нормування праці на підприємстві необхідно здійснювати планомірну роботу і планувати на п'ятирічку і по рокам наступні напрямки: нормативно-дослідну роботу по розробці нормативів праці; зниження трудомісткості продукції і робіт по розробці і обслуговуванню виробництва; аналіз діючих норм затрат праці і їх перегляд; вивчення використання робочого часу (фотографія робочого часу, хронометраж і ін.); вивчення передового досвіду і поширення найбільш раціональних форм і прийомів роботи; підготовку і підвищення кваліфікації спеціалістів по організації і нормуванню праці.

Подальше вдосконалення нормування праці на рівні підприємства передбачає:

1. Максимальне охоплення нормами праці різних видів робіт з обслуговування виробництва та управління ним;
2. Широке впровадження технічно обґрунтованих норм, тобто розроблення норм виробітку, часу, обслуговування з урахуванням можливостей сучасної техніки й технології виробництва, передових методів праці тощо;
3. Підвищення не тільки технічної, а й економічної та фізіологічної обґрунтованості норм. Якщо технічне обґрунтування полягає у виявленні виробничих можливостей робочих місць, то економічне – у виборі найдоцільнішого варіанта виконання роботи, а фізіологічне – у виборі раціональних форм поділу і кооперації праці, визначення правильного чергування робочого навантаження і відпочинку тощо;
4. Поліпшення якості нормування на основі науково – технічних рекомендацій;
5. Широке застосування методів прямого нормування, що дає змогу визначати трудоміскість робіт і нормованих завдань, установлювати оптимальне завантаження працівників, ширше використовувати прогресивні форми матеріального стимулювання;
6. Формування єдиної системи нормування праці, в основі якої мають бути норми й нормативи, що охоплюють весь комплекс технологічних процесів;
7. Створення автоматизованих робочих місць для нормувальників;
8. Комп'ютеризація проектування технологічної та організаційної документації, а також норм затрат часу;
9. Підвищення кваліфікаційного рівня нормувальників.

Удосконалення нормування праці безпосередньо пов’язане із застосуванням автоматизованих систем, оскільки розрахунки норм трудових затрат є дуже трудомісткими. Невипадково, що до застосування ЕОМ на підприємствах широко застосовувались різні технічні пристрої, розроблялись організаційні заходи з метою раціоналізації праці нормувальників, підвищення ефективності їх роботи. Після початку застосування ЕОМ роботи з автоматизації праці нормувальників активізувались. Понад два десятиліття розроблялись системи автоматизованого нормування праці як локального характеру, так і у вигляді складових (підсистем) автоматизованого проектування і нормування технологічних процесів. Широке застосування персональних комп’ютерів відкрило нові можливості автоматизації робіт з нормування праці. Однією з форм використання ПК стало створення автоматизованого робочого місця нормувальника, тобто людино-машинної системи, що включає ПК і комплекс проблемно-орієнтованих методів, алгоритмів, програм виконання розрахунків норм праці. Нормативні матеріали, що відповідають умовам автоматизації розрахунків, мають бути подані у вигляді аналітичних залежностей і прикладних програм, на базі яких можна комплектувати автоматизованого робочого місця нормувальника. А, отже, нормативно-дослідним установам різних рівнів потрібно змінити методичну базу розробки та технологію формування нормативних матеріалів.

ВИСНОВОК

Широке впровадження автоматизації виробництва, використання електронно-обчислювальної техніки у всіх областях господарської діяльності істотно впливають на організаційні і виробничі структури, розподіл трудових резервів, змінюючи сформовані організаційно-управлінські принципи. Цей процес торкнувся і нормування праці, переорієнтування діяльності працюючих у даній області. Якщо донедавна зусилля теоретиків і практиків були зосереджені на створенні методів виміру праці робітників основного виробництва, то зараз розробляються принципи і методи нормування праці допоміжних робітників, керівників, фахівців і службовців, що обумовлено структурними змінами.

Безпосередній зміст діяльності працівників, що займаються нормуванням праці на підприємстві, включає: вивчення й аналіз кожного елемента виконуваної роботи і виробничих можливостей робочого місця та підрозділу; узагальнення передового виробничого досвіду організації виробництва і праці, впровадження раціональних прийомів і методів праці; проектування складу, регламенту та послідовності виконання трудових процесів (операцій) на основі даних аналізу; обґрунтування розроблених варіантів виконання робіт з технічної, економічної і психофізіологічної точок зору; встановлення норм праці (тобто визначення нормативних величин кожного з елементів трудового процесу), перевірку та уточнення їх у виробничих умовах; створення засад для впровадження цих норм.

На підставі такого послідовного дослідження конкретної операції, її структури, методів виконання з'являється можливість розробки конкретних шляхів удосконалення та скорочення часу на виконання того чи іншого трудового елементу і як кінцевий результат підвищення продуктивності праці.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Абрамов В. М., Данюк В. М., Гриненко А.М, Колот А. М., Чернов В.І. Нормування праці.-К.: ВІПОЛ, 1995, - 19 - 65 с.
2. Багрова І.В. Нормування праці: Навчальний посібник. - Київ: Центр навчальної літератури, 2003. - 212 с.
3. Богиня Д.П., Грішнова О.А. Основи економіки праці: Навч. посіб. - К.: Знання-Прес, 2000. - 219 с.
4. Гамаль О. В. Особливості нормування діяльності слідчих підрозділів / Трудове право України в контексті європейської інтеграції: Матеріали наук.-практ. конф., Харків, 25–27 травня 2006 р. / За ред. проф. В. С. Венедіктова. – Х.: УАФТП; ХНУВС, 2006. – С. 222 – 224.
5. Зайкин А. Д., Ремизов К. С. Экономико-правовое регулирование труда и заработной платы. – М.: Норма-Инфра, 1999. – 284 с.
6. Ігумнов Б.Н. Автоматизовані системи проектування і нормування праці.— Львів: Світ, 1992. - 210 с.
7. Научная организация труда в промышленности / С. С. Новожилов, Л. А. Костин, С. Л. Смирнов и др. / Под ред. С. С. Новожилова. – М.: Экономика, 1986. – 214 с.
8. Прокопенко В. І. Трудове право. – Х.: Консум, 2004. – 342 с.
9. Завіновська Г. Т. Економіка праці. - К.: КНЕУ, 2000. - 134 - 147 с.
10. Трудове право України / За ред. Н. Б. Болотіної, Г. І. Чанишевої. – К.: Знання, 2000. – 362 с.
11. Экономика труда и основы нормирования / Под ред. П. Ф. Петроченко. – М.: Экономика, 1965. – 128 с.
12. Тимош І. М. Економіка праці: Навчальний посібник. - Тернопіль: Астон, 2001. - 97-145 с.
13. Порубов Н. И. Научная организация труда следователя. – Минск: Высшая школа, 1970. – 224 с.
14. Шабанова Г.П. Повышение производительности и нормирование труда [Електронний ресурс] / Шабанова Г.П. / – Режим доступу до статті: http://www.ippnou.ru/article.php?idarticle=002953.
15. Горбатюк К.В. Шляхи удосконалення нормування праці в Україні [Електронний ресурс] / Горбатюк К.В. / - Режим доступу до статті: http://www.confcontact.com/2007nov/gorbatyuk.htm

ДОГОРИ

ПРИМІТКА

При написанні даного автореферату магістерська робота ще не завершена. Дата кінцевого завершення роботи: 1 грудня 2010 р. Повний текст роботи та матеріали за темою можуть бути отримані у автора або у його наукового керівника після вказаної дати.