Русский English ДонНТУ Портал магістрів
 
Магістр ДонНТУ Григор'єв Віталій Валерійович

Магістр ДонНТУ
Григор'єв Віталій Валерійович

Навчально-науковий інститут «Вища школа економіки та менеджменту»

Факультет: менеджменту

Кафедра: управління персоналом і економіки праці

Спеціальність: Управління персоналом і економіка праці

Тема кваліфікаційної роботи магістра: «Удосконалення системи управління продуктивністю»

Керівник: к.е.н., доцент кафедри УПЕП Позднякова Світлана Валеріївна

 
Автобіографія

АВТОРЕФЕРАТ
кваліфікаційної роботи магістра

«Удосконалення системи управління продуктивністю»


Введення

 

Ефективність праці розглядається з різних сторін поняттями економічної, психофізіологічної і соціальної ефективності праці, які характеризують, відповідно, плідність, нормативність умов і безпеки праці, внутрішню її оцінку працівником і його поведінку. Управління продуктивністю - складова частина управління промисловим виробництвом.

З різних позицій продуктивність праці розглядається або як узагальнюючий показник ефективності діяльності підприємства в цілому, або як один із показників у його продуктивності поряд з показниками продуктивності інших факторів виробництва (земля, капітал, підприємництво).

Зростання продуктивності праці є неодмінною умовою розвитку підприємства і становить економічну основу розвитку суспільства.

Джерелом зростання продуктивності праці є продуктивна сила праці, яка визначається науково-технічним прогресом, технологічним і організаційним удосконаленням діяльності підприємства, новими якостями робочої сили, появою нових матеріалів, енергії і т.д.

 

Актуальність теми

 

Становлення ринкової економіки, посилення конкуренції передбачає перехід до активної комерційної діяльності юридичних і фізичних осіб, створення підприємств різних форм власності. Вирішення цієї проблеми залежить від рівня підготовки фахівців у галузі підприємництва, які повинні мати глибокі знання ринкових відносин, високі організаційні здібності в сфері комерційної діяльності.

З розвитком торговельної діяльності актуальним є визначення шляхів підвищення продуктивності праці персоналу торгових підприємств, оскільки саме вона є головним фактором розвитку організації, підвищення її конкурентоспроможності та ефективності діяльності на обраному ринку. Це в свою чергу зумовлює актуальність теми дослідження.

 

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами

 

Кваліфікаційна робота магістра виконувалася протягом 2009-2010 рр.. відповідно до науковими напрямками кафедри «Управління персоналом і економіка праці» Донецького національного технічного університету.

 

Мета і завдання досліджень

 

Метою дослідження є пошук шляхів підвищення продуктивності праці персоналу торгового підприємства.

Завдання, зумовлені метою дослідження, полягають в наступному:

- з'ясування суті продуктивності праці та особливостей її визначення для персоналу торгового підприємства;

- вивчення факторів, які визначають продуктивність праці персоналу торгового підприємства;

- дослідження продуктивності праці персоналу торгового підприємства;

- обґрунтування шляхів підвищення продуктивності праці персоналу торгового підприємства.

Предметом дослідження виступає продуктивність праці персоналу торгового підприємства і резерви її підвищення.

 

Наукова новизна

 

Наукова новизна роботи полягає в розробці та впровадженні нових ефективних методів підвищення продуктивності, а для цього повинні бути розроблені і впроваджені більш ефективні системи управління продуктивністю. За допомогою системи управління продуктивністю можливе підвищення конкурентоспроможності, а це є однією з основних цілей підприємства.

 

 

Практичне значення отриманих результатів

 

Результати дослідження спрямовані на подальший розвиток системи управління продуктивністю і методами її впровадження з урахуванням можливостей і цілей підприємства.

Практична цінність результатів дослідження полягає в тому, що висновки та рекомендації з використання удосконалення системи продуктивністю, можу запроваджуватись і бути використані керівництвом самих різних підприємств.

 

Поняття і суть удосконалення системи управління продуктивністю

 

Враховуючи першорядну важливість підвищення продуктивності праці для конкурентоспроможності підприємства, керівники та спеціалісти усіх рівнів у перспективних організаціях повинні розробляти і впроваджувати програми управління продуктивністю. Ці програми на підприємстві охоплюють наступні етапи:

- вимірювання та оцінка досягнутого рівня продуктивності по підприємству в цілому і по окремих видах праці зокрема;

- пошук і аналіз резервів підвищення продуктивності на основі інформації, отриманої під час вимірювання та оцінки;

- розробка плану використання резервів підвищення продуктивності праці, який повинен передбачати конкретні терміни і заходи

- з їх реалізації, фінансування витрат на ці заходи й очікуваний економічний ефект від їх впровадження, визначати відповідальних виконавців;

- розробка систем мотивації працівників до досягнення запланованого рівня продуктивності;

- контроль за реалізацією заходів, передбачених планом і всієї програми, та регулювання їх виконання;

- вимірювання і оцінка реального впливу передбачуваних заходів на зростання продуктивності праці.

Отже, управління продуктивністю праці на підприємстві - це фактично частина загального процесу управління підприємством, охоплює планування, організацію, мотивацію, керівництво, контроль і регулювання. Ця робота ґрунтується на постійному аналізі співвідношення корисного ефекту від певної трудової діяльності, з одного боку, і витрат на цю діяльність, з іншого боку.[9]

Розглянемо докладніше зміст діяльності економістів та менеджерів на кожному з названих етапів програми управління продуктивністю праці на підприємстві.

Вимірювання та оцінки досягнутого рівня продуктивності на підприємстві в цілому і по окремих видах праці зокрема - вихідний етап програми. Його правильне і точне здійснення є важливою передумовою успішності наступних етапів і всієї програми. Найважливіша вимога до економіста на цьому етапі - забезпечення достовірності і порівнянності показників. Щоб виміряти продуктивність праці, потрібно зіставити кількість виробленої продукції або наданих послуг з витратами на їх виготовлення. Це завдання лише на перший погляд здається простим. На практиці більшість організацій виробляє значну кількість різноманітної продукції, яку нерідко важко порівнювати і додавати. Універсальні вартісні показники кількості продукції не позбавлені впливу інфляційних процесів, стихійного коливання ринкової кон'юнктури, ними не завжди можна виразити залишки незавершеного виробництва. Ще важче точно підрахувати витрати праці на випуск конкретного виду продукції чи послуг, оскільки зазвичай кожен працівник прямо або побічно бере участь у виробництві багатьох видів продукції, і розділити між ними витрати праці просто лише для робітників-відрядників.

Слід також постійно мати на увазі, що ресурси, які застосовуються у виробництві, взаємозамінні. Тобто, можна зменшити кількість роботи на досягнення певного корисного ефекту за рахунок збільшення кількості використовуваних засобів виробництва. Продуктивність живої праці при цьому звичайно зросте, але отримає від цього користь підприємство, можна сказати, тільки розрахувавши продуктивність за багатофакторної моделі, яка б враховувала витрати і живий, і матеріалізованої праці. Так само, наприклад, можна замінити більшу кількість менш кваліфікованої праці меншою кількістю вище кваліфікованої. Якщо при цьому корисний ефект виробництва і сумарні витрати на персонал залишилися колишніми, то показник виробітку в розрахунку на кількість витраченого робочого часу зросте (так підприємство використовує меншу кількість праці), але реальний рівень вироблення залишиться таким же (оскільки сумарні витрати на персонал для отримання певного корисного ефекту залишилися колишніми. Тому завданням економіста є використання всіх можливих прийомів і методів для забезпечення достовірності і порівнянності показників продуктивності праці на підприємстві.[2]

Пошук і аналіз резервів підвищення продуктивності ґрунтується на порівнянні інформації, отриманої під час вимірювання та оцінки досягнутого рівня продуктивності по підприємству в цілому і по окремих видах праці зокрема наявною інформацією про максимально можливий рівень продуктивності праці на аналогічних роботах. Для пошуку резервів підвищення продуктивності праці слід заохочувати висококваліфікованих представників різних спеціальностей, що володіють фундаментальністю і широтою поглядів і вміють бачити перспективу.

Шукаючи і аналізуючи резерви, необхідно також враховувати їх класифікація за різними ознаками, щоб не обійти увагою жоден із можливих факторів підвищення продуктивності праці. Слід ще раз підкреслити, що значні резерви зростання продуктивності праці приховані не лише в процесі безпосереднього виробництва, але і в процесі його організації та управління.

Розробляючи план використання резервів підвищення продуктивності праці необхідно забезпечити узгодження цілей та завдань програми. Для цього потрібно коротко і чітко сформулювати цілі, проран-жувати їх залежно від значення і черговості в часі. План повинен також включати конкретні заходи з реалізації встановлених цілей, передбачати фінансування витрат на ці заходи. Важливим завданням економіста на цьому етапі є розробка критеріїв результативності програми, підрахунок очікуваного економічного ефекту від впровадження передбачуваних заходів. На кожен пункт плану повинні бути визначені терміни виконання та відповідальні виконавці.

Розробка систем мотивації працівників до досягнення запланованого рівня продуктивності є необхідною умовою реалізації програми. Менеджер завжди повинен пам'ятати, що для успіху спершу слід намагатися зблизити до ідентифікації цілі і завдання організації з особистими цілями і бажаннями працівників. Тобто в конкретному випадку виграш від підвищення продуктивності праці повинен ділитися між організацією, яка забезпечила його досягнення, і працівником, його дійшло. Працівники повинні заздалегідь знати, як заплановані результати по зростанню продуктивності праці позначаться на реалізації їхніх особистих професійних інтересів.

Контроль за реалізацією заходів, передбачених планом і всієї програми, необхідний для виявлення і вирішення можливих проблем їх виконання на початкових етапах, ще до того, як вони стануть занадто складними. Вихідним моментом процесу контролю є встановлення конкретних, обмежених у часі цілей, які можна виміряти. У процесі контролю порівнюються фактичні і задані показники продуктивності праці або їх складові, визначається масштаб допустимих відхилень. При значному відхиленні менеджер приймає рішення про регулювання системи. Слід пам'ятати, що контроль в будь-якій справі потрібен лише для того, щоб сприяти досягненню цілей. Надмірний, невдало продуманий контроль може дати небажані наслідки, зокрема направити зусилля працівників на задоволення вимог контролю, а не на досягнення цілей. Організовуючи контроль, важливо приділити увагу зворотного зв'язку, реальності вимог, зацікавленості працівників, економічності контролюючих систем.

Вимірювання та оцінки впливу реалізованих заходів на зростання продуктивності праці потрібна для того, щоб оцінити і порівняти ефективність їх впровадження і визначитися з пріоритетами на наступний період. Як і на першому етапі, найважливішим завданням економіста тут є використання всіх можливих прийомів і методів для забезпечення достовірності і порівнянності показників. Визначивши найбільш ефективні напрямки роботи з підвищення продуктивності, необхідно прийняти відповідні мотивуючі рішення і в подальшому зосередити увагу саме на цих напрямах.

Отже, управління продуктивністю праці - це складне комплексне завдання, однаково важливо для організацій будь-якої сфери діяльності і будь-якого масштабу, якщо вони планують досягти успіху в ринковій конкуренції. Реалізація цього завдання залежить від грамотної та скоординованої роботи економістів і менеджерів на всіх етапах програми.[5]

Актуальність дослідження. Відповідно до рекомендацій Міжнародної організації праці (МОП) розрізняють поняття "продуктивність" і "продуктивність праці".

Продуктивність - це ефективність використання ресурсів - праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації - при виробництві різних товарів і надання послуг. Вона відображає взаємозв'язок між кількістю і якістю вироблених товарів або наданих послуг і ресурсами, які були витрачені на їх виробництво. Продуктивність дозволяє порівнювати виробництво на різних рівнях економічної системи (на рівні окремого індивіда, цеху, підприємства, організації, галузі й держави) з використаними ресурсами. Під час їх оцінювання необхідно враховувати зростання вартості енергії, сировини, витрат, пов'язаних з безробіттям і т.д.

Вище продуктивність означає збільшення обсягу продукції за тих самих витрат, при цьому необхідно враховувати потреби цієї чи іншої продукції на ринку, в суспільстві.

Зауважимо, що на закордонних підприємствах оцінюється тільки та продукція, яка куплена, а не просто вироблена.

Продуктивність праці відображає ступінь ефективності процесу праці. У її визначенні вихідною категорією є праця.

З'ясовуючи економічний зміст продуктивності праці, необхідно мати на увазі, що робота, яка витрачається на виробництво тієї чи іншої продукції, складається з:

- живої праці, яка витрачається в даний момент безпосередньо в процесі виробництва даної продукції;

- минулої праці, упредметненої в раніше створеній продукції, використовуваної в тій чи іншій мірі для виробництва нової продукції (сировина, матеріали, енергія - повністю; машини, споруди тощо - частково).

Продуктивність праці - це ефективність витрат конкретного праці, яка визначається кількістю продукції, виробленої за одиницю робочого часу або кількістю часу, витраченого на одиницю продукції. Зростання продуктивності праці означає збільшення кількості продукції, виробленої за одиницю часу, або економію робочого часу, витраченого на одиницю продукції.

У процесі виробництва функцією живої конкретної роботи є створення нової вартості, а також перенесення робочого часу, матеріалізованого в речових елементах виробництва, на створюваний продукт. Тому продуктивність праці відображає ефективність як живої, так і сукупної (живої і матеріалізованої) праці. Розрізняють поняття індивідуальної (живої праці) та суспільної (живої і матеріалізованої) праці.

Продуктивність праці тісно пов'язана з її інтенсивністю. Остання характеризує ступінь напруженості праці в одиницю часу і вимірюється кількістю витраченої енергії людини. Чим вище рівень інтенсивності праці, тим вище його продуктивність. Максимальний рівень інтенсивності визначається фізіологічними і психічними можливостями людського організму. Отже, інтенсивність праці має фізіологічні межі, тобто не може бути необмеженою. У зв'язку з цим виникає поняття нормальної інтенсивності. Воно означає такі витрати життєвої енергії протягом робочого часу зміни, що забезпечують необхідні умови для повноцінного функціонування організму й повного відновлення працездатності до початку нового трудового дня. Отже, інтенсивність праці є важливим чинником продуктивності, проте має певну фізіологічну кордон і вимагає дотримання фізіологічних норм людської енергії.

 

Програми удосконалення системи управління продуктивностю

 

Управління продуктивністю - це процес який передбачає стратегічне і оперативне планування і постійний контроль за ефективним використанням методів існуючої системи підвищення продуктивності.

Програми вдосконалення управління продуктивністю передбачають:

-   вимір і оцінку продуктивності;

-   планування контролю і підвищення продуктивності на підставі інформації, отриманої у процесі вимірювання та оцінки;

-   вжиття заходів контролю та підвищення продуктивності;

-   вимір і оцінку впливу цих заходів.

Відповідно до існуючої практики менеджері розробляють план стратегічних заходів у галузі удосконалення управління продуктивністю праці. Застосовані ними методи її виміру, оцінки. Контролю та підвищення можуть бути ідентичними тим, які використовуються в інших організаціях. Однак характер використання цих методів та їх об'єднання в систему є унікальним у кожної організації, тому що кожна організація має свої особливості.

Планування заходів у галузі удосконалення управління продуктивністю праці - складне завдання, яке не залежить від величини і структури організаційної системи. В умовах ринкової економіки все більше працівників апарату і менеджерів різного рівня зіштовхуються з необхідністю розробки, впровадження та супроводу програм у галузі продуктивності праці.

Якість процесу планування на ранніх стадіях розробки програм з удосконалення управління продуктивністю праці має істотне значення для успіху довгострокових програм управління.

Оскільки підхід до формування програми підвищення та управління продуктивністю в основі своїй однакові, і тільки особливості та специфіка тієї чи іншої організації накладає свій відбиток на етапи планування, то можна простежити вісім послідовних етапів стратегічного планування з проектування та розробки програм з удосконалення управління продуктивністю праці.[11]

Внутрішня стратегічна оцінка. На цьому етапі стратегічного планування увагу треба зосередити на внутрішніх аспектах організаційної системи, для якої розробляється програма. При цьому слід відповісти на питання: які внутрішні фактори (слабкі та сильні сторони, проблеми, можливості і наявність інших програм) необхідно врахувати при проектуванні, розробці та здійсненні заходів у галузі удосконалення управління продуктивністю праці?

Зовнішня стратегічна оцінка. Увагу необхідно приділити зовнішнім умовам діяльності організаційної системи, які можуть впливати на проектування та розробку програми. Слід відповісти на запітання6 які зовнішні фактори (тенденції, інші організаційні системи, проблеми обмеження, можливості, постачальники, технології, конкуренти, люди і т.д.) необхідно враховувати або включати в процес у ході проектування і розробки заходів у галузі удосконалення управління продуктивністю праці ?

Формування передумов планів. На цьому етапі потрібно зосередити увагу на головних передумовах плану. З багатьох зовнішніх і внутрішніх передумов слід відібрати найбільш суттєві і конкретні, яким необхідно присвоїти свій номер.

Стратегічне планування. На цьому етапі забезпечується узгодження цілей або завдань програми вдосконалення управління продуктивністю праці. Передбачається завдання в такій постановці: виділити стратегічні (2 -5 років) цілі та завдання, покликані реалізувати поставлену програму управління продуктивністю.

Розробка критеріїв результативності програми. Варто зосередити увагу на розробці конкретних критеріїв, за якими надалі оцінювати програму вдосконалення управління продуктивністю праці. Пропонується вказати конкретні вимірювачі, критерії, нормативи, за якими слід оцінювати результативність заходів в галузі управління продуктивністю. Результати використовуються на більш пізній стадії розробки програми.

Планування заходів. На цьому етапі увагу потрібно зосередити на розробці конкретних заходів, під які слід виділити ресурси у наступному році для проектування і розробки програми вдосконалення управління продуктивністю праці.

Планування проектів. На цьому етапі перелік первинних (на перший рік) заходів у галузі удосконалення управління продуктивністю праці, сформульованих і узгоджених на шостому етапі, класифікуються і деталізуються на конкретні заходи. Потім розробляється проект, який включає послідовність виконання робіт, оцінку, витрат, функції виконавців, питання управління проектом, аналіз витрат і вигод. Значну частину програми на цьому можна вважати завершеною. Залишається звести всі результати планування, проаналізувати їх, об'єднати в єдиний загальний план і залучити відповідних працівників до вирішення конкретних питань впровадження.

Розгляд та оцінка програми. Цей етап є продовження п'ятого етапу. Мета полягає в тому, щоб звести результати, отримані від різних груп менеджерів.

 

Висновки

 

Отже, продуктивність праці показує співвідношення обсягу вироблених матеріальних або нематеріальних благ та кількості витраченого на це праці. Тобто зростання продуктивності праці означає збільшення обсягу вироблених благ без збільшення трудовитрат.

В Україні становлення ринкової економіки, створення конкурентоспроможної продукції, збільшення обсягу продажів можливо лише за умови ефективного використання ресурсів на кожному робочому місці, підприємстві, тобто глибокої реформи системи управління, виробництва і реалізації продукції, узгодженої з такими перетворювальних процесами, як приватизація, реструктуризація та адаптація до міжнародних стандартів. Зростання продуктивності також сприятиме підвищенню зайнятості.

Кожне підприємство характеризується певним рівнем продуктивності праці, який може зростати або знижуватися під дією різних факторів. Підвищення продуктивності праці є безперечною умовою прогресу і розвитку виробництва.

Рівень екстенсивного використання праці показує ступінь її продуктивного використання і тривалість протягом робочого дня при незмінності інших характеристик. Чим повніше використовується робочий час, чим менше простоїв та інших втрат робочого часу і чим триваліший робочий день, тим вищий рівень екстенсивного використання праці і відповідно продуктивності праці. Однак зростання продуктивності праці за рахунок екстенсивних характеристик має чіткі межі: законодавче встановлену тривалість робочого дня і робочого тижня. Якщо протягом законодавче встановлену тривалість робочого часу останній цілком витрачається на продуктивну працю, то це і є верхня межа рівня екстенсивного використані праці.

Інтенсивність праці характеризує ступінь її напруженості і визначається кількістю фізичної і розумової енергії людини, витраченої за одиницю часу. Підвищення інтенсивності праці також має свої межі, а саме: фізіологічні та психічні можливості людського організму. Нормальна інтенсивність праці означає таку витрату життєвої енергії людини протягом робочого часу, яку можна повністю відновити до початку наступного робочого дня при реально доступній для цієї людини якості харчування, медичного обслуговування, використання вільного часу і т.д.

Вимірювання продуктивності праці має грунтуватися на розумінні економічного її змісту, визначенні показників, які можуть характеризувати рівень продуктивності праці в часі і просторі. Методи обліку продуктивності праці мають відповідати таким вимогам:

-   одиниця виміру не може викривляти показники продуктивності праці;

-   повністю враховувати фактичний обсяг робіт і затрати робочого часу;

-   забезпечувати єдність методів виміру продуктивності праці;

-   показники продуктивності праці мають бути наскрізними, зведеними, порівняльними, мати високий ступінь узагальнення, бути універсальними у застосуванні.

Методи вимірювання продуктивності праці (виробітку) залежать від способу визначення обсягів виробленої продукції. Розрізняють натуральний, трудовий і вартісний (грошовий) методи.

Сукупність матеріально-технічних факторів та їх вплив на рівень продуктивності праці можна характеризувати певним показникам.

Резерви підвищення продуктивності праці - це невикористані можливості економії затрат праці (як живої, так і матеріалізованої), що виникають внаслідок дії тих чи інших факторів (удосконалення техніки, технології, організації виробництва і праці і т.д.). Рівень продуктивності праці залежить від ступеня використання резервів.

 

Перелік посилань

 

1       Алексеева М.М. Планирование деятельности фирмы. – М.: Финансы и статистика, 1997. – 248 с.

2       Бойчик І.М., Харів M.I. Економіка підприємств. – Львів: Сполом, 1998. – 212 с.

3       Бухалков М.И. Внутрифирменное планирование. Учебник. – М.: Имфра-М, 1999. – 392 с.

4       Горемыкин В.А., Бугулов Э.Р., Богомолов А.Ю. Планирование на предприятии. Учебник, издание 2-е, стереотипное. – М.: Информационно-издательский дом "Филинъ", Рилант, 2000. – 328с.

5       Друккер Петер. Як забезпечити успіх у бізнесі; новаторство і підприємництво / Пер. з англ. – К.: Україна, 1994.

6       Економіка підприємства: Навч. посіб. / А. В. Шегда, Т. М. Литвиненко, М. П. Нахаба та ін.; За ред. А. В. Шегди. – 2-ге вид., стер. – К.: Знання-Прес, 2002. – 335 .

7       Економіка підприємства: Підручник. За ред. акад. С.Ф. Покропивного. 2-е вид., перероб. та доп. – К.: КНЕУ, 2001. – 528 с.

8       Завіновська Г.Т. Економіка праці: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2003. – 300 с.

9 Значение слова "Производительность труда" в Большой Советской Энциклопедии, Автор:  Е. Л. Маневич

http://bse.sci-lib.com/article093180.html

10   Ильин А.И., Синица Л.М. Планирование на предприятии: В 2-х ч. Часть 2. Тактическое планирование / Под. Общей ред. А.И. Ильина. – Мн.: ООО "Новое знание", 2000. – 416 с.

11  Калина А.В., Калініна С.П., Лук’янченко Н.Д. Менеджмент продуктивності: Навчю посібник.- К.: МАУП, 2004. 133 с.

12  Обеспечение материальными ресурсами и коммерческая деятельность предприятия / Под ред. Весилюнина Ф.П. – Минск: Высшая школа, 1991. – 270 с.

13 Описывается понятие производительности труда на производстве, электронный экономический словарь

http://abc.informbureau.com/html/idiecaiaeoaeuiinou_odoaa.html


При написанні даного автореферату магістерська робота ще не завершена. Дата кінцевого завершення роботи: 1 грудня 2010 р. Повний текст роботи та матеріали за темою можуть бути отримані у автора або у його наукового керівника після вказаної дати.


Автобіографія

ДонНТУ Портал магістрів