ОСОБЛИВОСТІ ПОХОДЖЕННЯ ВЛАСНИХ НАЗВ В УКРАЇНІ

Скільки б наші політики, політологи, історики та філологи не говорили про європейську домінанту в українській державі, найбільш доказово про це свідчать назви географічних об’єктів нашої країни. Україна дійсно знаходиться на перехресті Європи, і пересвідчитись в цьому можна, лише проаналізувавши походження географічних назв на крайньому Сході та не менш крайньому Заході держави.

Вже декілька років я займаюсь гірським пішохідним туризмом, пройшов стежинами Криму, Кавказу, двічі здолав найвищу вершину Європи — Ельбрус (до речі, майже кожен народ, що проживає на Кавказі, має для нього свою власну назву, тож недарма цю гору називають “вершиною тисячі імен”).Декілька разів пройшов походами і найвищу гірську систему України — Карпати, які для мене, як для спортсмена, цікаві лише в зимній період (саме цієї пори можна відчути справжній екстрим). У січні цього року разом зі своїми друзями я пройшов декілька десятків кілометрів (щонайменше 60) гірським хребтом Чорногора, який здебільшого розташований на кордоні Закарпатської та Івано-Франківської областей, у період між першою та другою світовими війнами по ньому проходив кордон між Чехословаччиною та Польщею, а перед цим між Австро-Угорщиною та Росією. Далі заглиблюватись не слід, адже зрозуміло, що саме тут компактно проживали щонайменше представники чотирьох національностей, які дали свої назви географічним об’єктам краю — українці, угорці, румуни, поляки.

Наша подорож Чорногірським хребтом почалася з міста Рахів, самого високогірного райцентру країни, а перепад висот між вулицями міста сягає близько 600 метрів (два рекорди України). Найбільш вірогідне походження назви населеного пункту, який отримав статус міста у 1957 року — українське, від дієслова “рахувати”. Навіть легенди це підтверджують: згідно одній із них, опришки рахували та ділили у цих містах відібрану у багатіїв здобич, по іншій, на шляху з Трансільванії та Угорщини до Галичини купці зупинялись саме тут для підрахунку прибутків.

Гори Стіг, Вихід та Піп-Іван, якими починається хребет, мають яскраво виражені українські назви, а ось розташована північніше Дземброня отримала своє ім’я від польської назви зубрів, які водились тут в прадавні часи. Немає сумніву, що назви гір Турскул та Бребенескул мають румунське походження ( на що вказує характерний для цієї мови суфікс –ул). А ось найвища гора України, Говерла (висота 2061 метр), на думку більшості вчених, походить від угорського “hovar”, тобто “снігова гора”. Закінчила наша група подорож у селі Лазещина Рахівського району Закарпатської області, яке теж має українське походження. Як розповіла пані Світлана, місцева вчителька, на подвір’ї у якої ми провели добу перед відправленням потягу, згідно легенди (а як без неї!) чабан із селища Ясиня віднайшов “лаз” між горами для випасу худоби, згодом тут виникло село (а самі Ясеня у 1918 році стали столицею “Гуцульської республіки”).

Не менш цікавим є і походження географічних назв у Донецькій області. Звісно, не будемо торкатись часів “великого переселення народів”, від скіфів, сарматів, гунів та готів майже не залишилось згадок про їх перебування на нашій землі, а ось подальша історія дає цікаві приводи для роздумів та досліджень. Відомо, що навіть після асиміляції чи взагалі зникнення якогось племені чи народу найбільш незмінними залишаються назви гідрографічних об’єктів. Дніпро, Дон, Дністер — це пам’ятки про перебування на території сучасної України скіфських племен. Менші за розміром річки нагадують про Дике Поле, яке було домівкою із середньовіччя для тюркських племен. Кальміус, Міус, Кальчик, а на моїй малій батьківщині Самара — всі вони мають тюркське походження. Навіть річка Бик, на ній розташоване місто Добропілля, в якому проживають мої батьки, отримала назву не від великої рогатої худоби, а від тюркського bujuk, що означає “великий, здоровий”.

Найбільш поширеними на Донеччині стали українські та російські назви у 18-20 століттях, коли відбувалось масове заселення до тих пір майже незайманих (цілинних) земель. Наприклад, назви сел у теперішньому Добропільському районі Донеччини — Завидо-Кудашеве, Шахове (Октябрьське), Ларине (Красно поділля) Добропільського району відображають прізвища російських поміщиків, які отримали землі від царського уряду (як іронія долі, села були перейменовані за радянських часів, а Завидо-Кудашеве має і другу неофіційну назву Хлопове). Станція Мерцалове Донецької залізниці розташовувалась недалеко від однойменного села (назване на честь знаменитого автору символу Донбасу, “Пальми Мерцалова”), яке зараз називається Володимирівкою, а села Криворіжжя, Грузьке, Добропілля, Золотий Колодязь, безперечно, стали так називатись через притаманні їм географічні особливості. Села Ганнівка, Катеринівка, Лідово зафіксували імена доньок чи дружин поміщиків.

Розвиток капіталізму також зробив свій внесок у топоніміку Донбасу. І якщо всі знають, що Юзівка була названа на честь валлійця Х’юза, то не всім відомо, що селище Новгородське, яке зараз підпорядковується Дзержинській міській раді, мало назву Нью-Йорк, а копальні, які належали акціонерним товариствам зі вмістом іноземного капіталу, і розташовані поруч з ними селища під красномовними назвами “шанхаї” та “нахаловки” також отримували найменування по йменням дружин та доньок власників, які жили десь у Англії, Франції чи Бельгії.

Для розвитку сільського господарства на південні землі України були запрошені німецькі колоністи, тож деякі населені пункти стали називатись німецькою — Остгейм, наприклад, який зараз має теж досить німецьку за походженням назву Тельманове. Були німецькі колоністи і на Добропільщині, декілька маєтків мали брати Вінц, по собі вони залишили назву у Вінецькому ярі на території Добропільської та Криворізької сільрад.

У радянські часи міста та селища Донбасу отримували назви на честь керівників уряду та компартії, революції, війни. Здебільшого, їх походження російськомовне, хоча й пристосоване зараз до української мови. Але це наша історія. Її не треба забувати.

І існування на Донеччині географічних назв тюркського, російського, українського, німецького, грецького (яке не висвітлено у цьому есе) походження, так само, як і багатомовне їх походження на заході України, свідчить про те, що наша держава дійсно знаходиться у центрі Європи.