Автобіографія

Дитинство

Я народилася морозним січневим днем 25 числа 1989 року в м. Донецьку в сім'ї інженера-хіміка (Семенюти Віктора Васильовича) і виховательки дитячого саду (Семенюти Тамари Анатоліївни).

Зважаючи на професію моєї мами, за моє виховання взялися відразу і грунтовно. Так що на ніч замість «Колобка» й «Курочки Ряби» мені читали «Мцирі» та вірші Ф. Тютчева.

Мама чудово малює, ліпить з пластиліну, робить аплікації із соломи і всякі інші шедеври декоративно-прикладного мистецтва. Але дуже скоро стало зрозуміло, що мої руки нездатні до створення такої краси. Так що єдиним маминим досягненням в області мого розвитку так і залишилася любов до літератури. Треба сказати, що любов ця збереглася на все життя. Читати я навчилася рано, в п'ять років. Не пам'ятаю вже, як книги спочатку потрапляли до мене в руки, але з тих пір я з ними надовго не розлучаюся. Вони стали моєю пристрастю, наркотиком, найсильнішою і гострою насолодою.

Легко відмовившись від мрії зробити з мене художника, мама віддала мене на художню гімнастику. Я потрапила в руки гарного педагога, і швидко навчилася робити шпагати, місток, кошичок, вправи з м'ячем і скакалкою. Але педагог скоро пішов, і такі цікаві і улюблені мною заняття закінчилися.

Мама не впадала у відчай, і незабаром я йшла на прослуховування до музичної школи № 1. Мене прийняли, зовсім випадково я потрапила до одного з кращих викладачів. Так почався важливий етап мого життя.

Музична школа стала для мене першою школою виживання, після якої нічого не страшно. І потім, складаючи іспити у різні навчальні заклади і в різних навчальних закладах, я незмінно посміхаюся, згадуючи і порівнюючи їх з іспитами в музичній школі. Оволодівши грою на фортепіано, я справедливо вважаю, що немає науки, яка виявилася б складніше цієї, а значить мені не під силу.

Моя перша вчителька, Наталія Григорівна Лаппо, надала найперші та найважливіші уроки в житті кожної людини. Вона вчила мене мужності, стійкості, витривалості, працелюбності, вмінню розраховувати тільки на себе, мистецтву спілкування з людьми. Саме вона займалася моїм етикетом і манерами. І звичайно ж нею були прищеплені любов до музики, почуття прекрасного, вміння виразити свій внутрішній світ. Наталія Григорівна вклала в мене всю свою чудову душу, прилучила до великої скарбниці світової культури. За що я їй невимовно вдячна! Тут я навчилася бути щирою і справжньої, тому що класична музика не терпить фальші.

Школа

У 1996 році я пішла в перший клас ЗОШ № 71 м. Донецька. На момент вступу, я вже закінчила перший клас музичної школи, мама навчила мене писати, рахувати і читати. Тому процес навчання виявився для мене легше, ніж я очікувала. І всі наступні шкільні роки вчитися мені було не важко, я завжди любила це робити. Перша вчителька виявилася дивовижною людиною, м'якою, доброю, чуйною, і гарним професіоналом своєї справи. Клас був дружним і доброзичливим. Шкільні роки я згадую з теплотою і вдячністю педагогічному колективу. Вчилася я відмінно.

Загальноосвітня школа не здавалася мені такою важливою і серйозною, як музична, бо довгий час я планувала вступати до консерваторії. Заняття музикою забирали набагато більше часу і сил, ніж шкільні уроки. Для мого фортепіано не існувало вихідних, свят, канікул. Регулярні академи, техзачети, іспити, концерти, конкурси були набагато складніше простих шкільних контрольних.

Донецький колеж

Я вирішила не пов'язувати своє подальше життя з музикою, а зв'язати її з математикою, і тому в 2003 році, успішно закінчивши музичну школу, вступила до Донецького колежу.

Це рішення не було спонтанним, як це може здатися на перший погляд. Справа в тому, що я завжди любила математику, і вона мені найлегше давалась. Крім цього, моя тітка - математик, і нам дісталася одна пристрасть на двох.

Про колеж я почула випадково в музичній школі, і до цих пір мені стає страшно при думці, що цього могло не статися. Роки, проведені тут, стали кращими роками мого життя. Про колеж я можу говорити нескінченно. Це і його затишне розташування, і небагаточисленність учнів у класах, і високий рівень інтелекту учнів, і продуманість навчальної програми. Але найголовніше місце у всьому цьому, в самому існуванні колежу займають викладачі. До учнів вони звертаються по імені, а багато хто навіть на «Ви», у них індивідуальний підхід до кожного, високий темп пояснення матеріалу, власні, часто творчі, методики викладання. І як результат, на кожному уроці цікаво. Але й важко.

У колежі я вчилася з ранку до ночі, з шестиденкою, з додатковими заняттями фізикою, інформатикою, математикою, і вже не знаю чим, тому що про це було краще не думати. Перший урок починався о 7.30. Така праця принесла хороші плоди. Я не тільки обожнювала всі предмети, що викладали нам, а й маю тверді фундаментальні знання, які мені дуже допомогли на перших курсах навчання в університеті, і без яких я просто не уявляю себе сьогодні. Колеж зробив з мене нову людину.

У колежі я навчилася грати в бридж. Турніри проходили кожну суботу, в них брали участь деякі викладачі, учні та випускники колежу. Це разюче цікава і складна гра, в яку я не могла не закохатися, тому суботу я чекала з нетерпінням.

Університет

Я завжди мріяла вчитися в університеті і захоплювалася інженерами, гордо зараховувала їх до інтелігенції - громадської еліти. У 2006 році моя мрія здійснилася: я за рейтингами вступила до Донецького національного технічного університету на спеціальність «Інформаційні управляючі системи та технології».

Ні університет, ні моя спеціальність не розчарували мене. Було звичайно важко, особливо перші курси, але я сприймала це, як належне.

І знову цікаві студенти і талановиті викладачі! Не можу сказати точно, як і про колеж, кого я люблю більше: учнів чи викладачів. Мені цікаво все, що читається у нас на кафедрі, я не нехтую ніякими знаннями, які мені тут можуть дати.

Університет дав мені ту вищу освіту, яка необхідна для успішного курсування по життю, за що я безмежно вдячна всім людям, які брали в цьому участь.

У 2010 році я отримала диплом бакалавра і за конкурсом пройшла на бюджет у магістратуру. Тема моєї магістерської роботи - «Розробка комп'ютерної системи оптимального планування маршрутів і моніторингу вантажних перевезень». Науковий керівник - доцент кафедри АСУ Привалов Максим Володимирович.

Плани на майбутнє

Планами на найближче майбутнє є написання магістерської роботи та її успішний захист. А далі хочеться знайти цікаву і перспективну роботу і застосувати в ній якомога більше отриманих знань і навичок, щоб все було не даремно. Дуже важливо знайти себе, самореалізуватися, здійснитися як особистість і як професіонал своєї справи. Сподіваюся, що ніколи не буду зупинятися на досягнутому, весь час буду рухатися вперед, розвиватися, самовдосконалюватися, залишатися вірною собі і своїм ідеалам.

А взагалі знаєте? «Людина припускає, а Бог позпоряджає» і «хочеш насмішити Бога - розкажи йому про свої плани». Тому ніяких докладних планів на майбутнє у мене немає, а є тільки надії. Сподіваюся, що моє серце підкаже мені вірний напрям шляху і допоможе знайти рішення у важку хвилину.

Але одне я знаю точно! Всі роки навчання дуже багато чого мені дали. Вони заклали міцний фундамент для всього мого майбутнього життя. І ким би я не стала, чим би я не займалася, праця таких благородних і самовідданих людей, як мої дорогі і улюблені викладачі, була не марною. Низький уклін їм.

Резюме | Реферат

ДонНТУ > Портал магістрів ДонНТУ