Я, Фішова Альона Ігорівна народилася 16 лютого 1989 р. в місті Донецьку. Цього дня був День народження мого батька — Фішова Ігоря Анатольевіча, таким чином, я стала подарунком до дня народження тата і здійсненням заповітної мрії мами — Фішової Нелі Семенівни, — народити дочку.
Дитячий сад «Веселка», в якому працювали чудові, чуйні вихователі, я відвідувала украй рідко, оскільки батьки присвячували мені весь свій вільний час, а коли вони не мали такої нагоди за мною наглядав старший брат — Роман, який завжди був для мене надійною опорою.
За словами рідних, я росла дитиною слухняною, скромною, спокійною і тямущою. Мама рано навчила мене читати, а трохи пізніше в'язати, вишивати і шити. Загалом дитячі роки залишили в моїй пам'яті найрадісніші і світліші спогади, за це я дуже вдячна своїм батькам. Спасибі Вам, мої дорогі і улюблені!
Мої шкільні роки проходили в середній загальноосвітній школі №57 м. Донецька, в яку батьки привели мене 1 вересня 1996 року. Я дуже боялася цього дня, пам'ятаю білі банти, букет ромашок і наповнені сльозами очі, проте всі мої переживання виявилися марними, клас виявився дуже дружним, а учні доброзичливими, я швидко порозумілася зі всіма.
Навчання мені давалося легко, я була старанною, працелюбною дитиною і відповідально підходила до процесу навчання, брала безпосередню участь в житті школи і класу. Недовгий час відвідувала секцію волейболу. Ще в ті роки почала захоплюватися кулінарією, особливо випічкою. Улюбленими предметами в школі були образотворче мистецтво і література. Ця любов залишилася зі мною дотепер, я також люблю посидіти в тиші і почитати пізнавальну, захоплюючу книгу або узяти олівець і вилити свої думки і фантазії, відчуття і враження на папір.
Шкільні роки пролетіли як один день і залишили незабутні спогади. Вони найрізноманітніші, хоча і не всі світлі і радісні як хотілося б, але через стільки часу згадуєш тільки хороше. А труднощі для того і потрібні, щоб їх долати і одержувати життєвий досвід. Починаючи з кінця 10-го класу стала відвідувати курси з алгебри і геометрії, оскільки вже тоді почала замислюватися і шукати відповідь на питання про те, яку професію одержати і де продовжувати подальше навчання.
Перше місце в переліку моїх пріоритетів при виборі вищого учбового закладу зайняв Донецький національний технічний університет (ДонНТУ). Проаналізувавши свої можливості і потребу в різних професіях я зацікавилася спеціальністю "Економіка підприємства", на яку і поступила за наслідками рейтингів в 2006 році.
Спочатку навчання в університеті здавалося важким. Необхідно було пристосовуватися до нових методів викладання, сесій, спілкуватися в новому колективі. Але незабаром стало ясно, що, перш за все, навчання в університеті відкриває широкі можливості для самореалізації в самих різних напрямах, а також що впродовж всього навчання я могла розраховувати на підтримку, повчання і допомогу кваліфікованого викладацького складу. Час проведений в університеті на лекціях летів непомітно, весело і цікаво, не тільки завдяки викладачам, але і завдяки людям з якими я вчилася і які стали для мене хорошими і вірними друзями.
Після закінчення бакалаврату для подальшого розвитку і отримання практичних навиків роботи я вступила в магістратуру на спеціальність "Управління інноваційною діяльністю", про що аніскільки не жалію, ця спеціальність дає можливість одержати колосальний досвід роботи в команді, а також навички і знання, які зачіпають саму передову сферу, а саме інновації. Моїм науковим керівником став кандидат економічних наук, доцент кафедри економіки підприємства Кравченко Сергій Іванович, під чуйним керівництвом цього відповідального і вимогливого викладача я активно працюю над дипломною роботою, тема якої звучить так: "Формування системи маркетингу інновацій на підприємстві".
В найближчому майбутньому планую успішно захистити дипломну роботу, а також сподіваюся, що всі знання, досвід і навички, придбані в університеті дадуть можливість знайти гідну роботу, яка відповідатиме моїм очікуванням, а саме задовольняти фінансові і моральні потреби. Про решту планів говорити не буду, вважаю, що не варто квапити події, адже є така приказка : «Хочеш насмішити Бога — поділися з ним своїми планами». Знаю тільки, що для здійснення всіх моїх планів необхідно буде багато працювати, рости в професійній сфері і займатися саморозвитком, проте можу сказати з упевненістю, що це мене не лякає.