ДонНТУ Портал магістрів ДонНТУ

Пасічка Яна Олександрівна

Факультет економіки

Кафедра економіки та маркетингу

Спеціальність: Економіка паливно-енергетичного комплексу

Науковий керівник: Кучер Анатолій Тимофійович

Реферат з теми випускної роботи

Організаційно-економічний механізм підвищення економічної ефективності виробничо-господарської діяльності вугледобувного підприємства

ВСТУП

Ефективність виробництва ставиться до числа ключових категорій ринкової економіки, що безпосередньо пов'язана з досягненням кінцевої мети розвитку суспільного виробництва в цілому й кожним підприємстві зокрема.

У найбільш загальному виді економічна ефективність виробництва являє собою кількісне співвідношення двох величин – результатів господарської діяльності й виробничих витрат. Проблема підвищення ефективності виробництва займає в господарському житті підприємства одне із центрових місць. Сутність проблеми підвищення економічної ефективності виробництва укладається в збільшенні економічних результатів на кожну одиницю витрат у процесі використання наявних ресурсів.

У ринковій практиці господарювання зустрічаються різноманітні форми прояву економічної ефективності. Технічні й економічні аспекти ефективності характеризують розвиток основних факторів виробництва й результативність їхнього використання. Соціальна ефективність відображає рішення конкретних соціальних завдань (наприклад, поліпшення умов роботи, охорону навколишнього середовища й т.д. Звичайно соціальні результати тісно пов'язані з економічними, оскільки основу всякого прогресу становить розвиток матеріального виробництва. В умовах ринку кожне підприємство, будучи економічно незалежним товаровиробником, має право використати будь-які оцінки ефективності розвитку власного виробництва в рамках установлених державою податкових відрахувань і соціальних обмежень [1].

Суть проблеми підвищення економічної ефективності виробництва полягає в тому, щоб на кожну одиницю трудових, матеріальних і фінансових ресурсів домагатися істотного збільшення обсягу виробництва продукції. Це, у кінцевому рахунку, означає підвищення продуктивності суспільної праці, що і є критерієм (мірилом) підвищення ефективності виробництва.

Необхідність і можливість підвищення ефективності виробництва обумовлюється як сукупністю постійно діючих факторів, так і кількістю особливостей сучасного етапу економічного розвитку України.

Проблема ефективності в цілому не нова, вона існує в тій чи іншій інтерпретації з періоду виникнення матеріального виробництва і відбиває взаємозв'язок виробничих відносин певного способу виробництва. В умовах формування ринкових відносин, коли результати роботи одних суб'єктів ринку залежать від чіткості й злагодженості роботи інших суб'єктів, проблема ефективності стає визначальною.

Важливе значення в системі керування виробництвом займає уміння найбільш об'єктивно визначати ефективність виробництва підприємства [2].

Метою даної роботи є формування організаційно-економічного механізму підвищення економічної ефективності виробничо-господарської діяльності вугледобувного підприємства.

Поставлена мета досягається рішенням наступних задач:

1) розгляд основних теоретичних аспектів підвищення економічної ефективності підприємства;

2) освоєння методик розрахунку виробничої потужності та її аналізу з метою ліквідації “вузьких місць” і як наслідок підвищення економічної ефективності діяльності підприємства;

3) розробка відповідних заходів щодо підвищення ефективності діяльності підприємства.

ОСНОВНА ЧАСТИНА

1 Сутність та значення ефективності виробництва вугледобувного підприємства

Ефективність від латинського слова “effectus” – виконання, дія. Усякий ефект показує ступінь досягнення деякого заданого результату: як виконана робота з виробництва товару або послуги, чи задовольняє вона споживача й чи буде продана, за якою ціною її можна продати, який можливий прибуток. При оцінці ефекту рівняються фактичні й очікувані показники із установленим стандартом, еталоном, заздалегідь прийнятою метою й іншими економічними даними. Однак оцінити реальний ефект у різних сферах трудової діяльності не завжди можливо (наприклад, у творчих видах праці). Проте, ефект у загальному виді являє собою різниця між результатами й витратами, між ціною товару і його собівартістю, між плановими (нормативними) і фактичними значеннями показника [3].

Економічна ефективність – найважливіша соціально-економічна категорія, для якої характерні властивості динамічності й історичності. Ефективність виробничої діяльності властива різному рівню розвитку продуктивних сил кожної суспільної формації. На всіх етапах історичного розвитку суспільство завжди цікавило питання: ціною яких витрат і ресурсів досягається кінцевий виробничий результат. Отже, вихідна модель кількісної оцінки ефективності являє собою співвідношення між економічними результатами й витратами, ресурсами. Максимізація кінцевих результатів з одиниці витрат і ресурсів або мінімізація витрат і ресурсів на одиницю кінцевого результату – така первинна мета суспільства, трудового колективу, окремої особистості (працівника). Ця мета, метод її досягнення, шляхи й резерви підвищення економічної ефективності (їхня класифікація й кількісна оцінка) є змістом економічної науки й економічних дисциплін (галузевих і функціональних).

Таким чином, ефективність характеризує співвідношення отриманого ефекту з витратами на його здійснення і є свого роду ціною або платою за досягнення даного результату. Якщо ж результат, наприклад задана ціль, взагалі не досягнуть, то й ефективність губить своє позитивне економічне значення.

Завдання визначення ефективності виникає в різних ситуаціях, і його раціональне вирішення в конкретних умовах передбачає застосування тих або інших підходів чи методів. Можна виділити такі загальні напрямки, за якими визначається ефективність:

1. Оцінювання ефективності роботи виробництва з метою забезпечення оптимальної стратегії управління ним. У межах цього напрямку досліджується насамперед ефективність використання ресурсів підприємства.

2. Оцінка ефективності підприємства з метою визначення його привабливості як потенційного об’єкта інвестування. Таке оцінювання може здійснюватися самим підприємством, потенційним інвестором або для забезпечення об’єктивності – незацікавленою організацією. При цьому портфельні інвестори, як правило, задовольняються фінансовими показниками ефективності, а стратегічних здебільшого цікавить комплексна її оцінка.

3. Оцінка ефективності підприємства на макрорівні з боку держави.

У процесі економічної діяльності поняття “ефект” й “ефективність” трактуються як широкі загальнонаукові категорії, що включають наукові, технічні, соціальні, економічні й інші результати [4].

На сучасному етапі розвитку України, забезпечення стабільної роботи підприємств по випуску конкурентоздатної продукції, є завданням першорядної важливості для керуючих усіх рівнів. Найважливішою якісною характеристикою господарювання на всіх рівнях є – ефективність виробництва [5].

Для України видобуток вугілля має пріоритетне значення – його частка в загальному паливно-енергетичному балансі країни складає майже 25% (у перерахуванні на умовне паливо). Виходячи з цього й ураховуючи вирішальну роль вугілля у забезпеченні сталого розвитку енергетики країни, її металургійного комплексу, а також стану шахтного фонду, який потребує значного удосконалення, виникає необхідність розробки довгострокової стратегії розвитку вугільної галузі України, основною метою якої має бути стале забезпечення населення та економіки країни власним вугіллям як пріоритетним енергоносієм [6].

Основні проблеми вуглевидобувної галузі:

- застарілий морально й фізично зношений шахтний фонд, що визначає низьку інвестиційну привабливість для здійснення інноваційної моделі модернізації й розвитку вугільної промисловості;

- зниження потужностей видобутку вугілля, значне скорочення фронту очисних робіт;

- катастрофічна втрата кадрового потенціалу внаслідок непрестижності шахтарської професії (зниження рівня оплати праці в порівнянні із працівниками інших професій, нерозв'язаність соціальних проблем й ін.);

- хронічний недолік коштів (власних, держпідтримки, недержавних інвестицій) як на забезпечення поточного функціонування, так і на розвиток вуглевидобувних підприємств;

- нерозв'язаність питань щодо адаптації механізму ціноутворення на вугільну продукцію до умов ринкових відносин;

- відсутність ринкових механізмів і стимулів для підвищення ефективності роботи вуглевидобувних підприємств;

- правова неврегульованість відносин власності в галузі, що приводить до непогодженості інтересів держави й бізнесу;

- незабезпеченість екологічної безпеки при ліквідації шахт;

- невідповідність цін на гірничошахтне встаткування й вугільну продукцію;

- незадовільний стан галузевої науки через хронічну недостачу коштів, морального й фізичного старіння лабораторно-дослідницької бази, втрати кадрового потенціалу через низьку заробітну плату й нерозв'язаність соціальних проблем.

Відповідно до «Основних напрямків енергетичної стратегії України на період до 2030 року» умовами для оздоровлення вугільної галузі можуть бути:

- економічно виправдане збереження існуючого виробничого потенціалу галузі за умови його відновлення й підвищення ефективності функціонування;

- реальні можливості вуглевидобувних підприємств і держави фінансувати розвиток галузі;

- раціональне використання надр за рахунок відновлення методів ведення експлуатаційних робіт;

- адаптація вугледобувних підприємств до ринкових умов господарювання й створення діючих правових умов для залучення недержавних інвестицій у розвиток галузі;

- структурні перетворення в галузі шляхом чіткого розмежування функцій між суб'єктами керування на всіх ієрархічних рівнях;

- підвищення безпеки праці й соціального захисту працівників галузі [7].

2 Аналіз основних показників ефективності виробництва

Система показників ефективності виробництва повинна давати всебічну оцінку використання всіх ресурсів підприємства і містити всі загальноекономічні показники. Дуже важливо, щоб розрахунки ефективності виробництва велися безупинно: на стадіях проекту плану, затвердження плану, по мірі його виконання.

Система показників ефективності має:

- відображати витрати всіх видів ресурсів, що споживаються підприємством;

- створювати передумову для виявлення резервів підвищення ефективності виробництва;

- стимулювати використання всіх резервів, наявних на підприємстві;

- забезпечити інформацією стосовно ефективності виробництва всі ланки управлінської ієрархії;

- виконувати критеріальну функцію. Тобто для кожного з показників мають бути визначені правила інтеграції їх значень.

У системі показників ефективності виробництва можна виділити такі групи показників:

- ефективність використання основних фондів;

- ефективність використання оборотних фондів;

- ефективність використання праці;

- ефективність окремих видів діяльності ;

- узагальнюючі показники ефективності діяльності підприємства (таблиця 1)[1].

Проблемою визначення єдиного інтегрального показника займався кандидат економічних наук київського авіаційного університету О.Воронін. Відповідно до його статті – на практиці використовується цілий ряд показників, які характеризують ті або інші сторони ефективності. Всі вони необхідні, однак, ні окремо, ні в сукупності не дозволяють дати кінцеву оцінку ефективності [8]. Кожен окремий показник відображає ефективність використання одного виду економічних ресурсів або поточних витрат.

Узагальнюючий показник має бути універсальним та наскрізним, тобто вхідні параметри – економічні ресурси, а вихідні – валовий випуск, повинні нести однакове економічне навантаження незалежно від об’єкту аналізу [9].

ВИСНОВКИ

Вугільні підприємства, як одні з найбільш капіталомістких, щорічно мають потребу в значних капітальних вкладеннях для відновлення основних фондів і введення нових потужностей замість вибулих. За рахунок власних коштів багатьом шахтам із цим завданням не впоратися. Хронічна незабезпеченість необхідними фінансами лишає шахти можливості вчасно виконувати роботи з модернізації й технічного переоснащення.

Для зміни положення, що склалося, необхідно реалізовувати заходи, спрямовані на рішення локальних завдань удосконалення гірського господарства шахт менш капіталомістке, ніж реконструкція, які не вимагають значних капітальних вкладень: підготовку нових горизонтів або технічне переоснащення. На окремих шахтах зі сприятливими умовами необхідно передбачити їхню реконструкцію. Перспектива вугільної промисловості визначається в стабілізації або збільшенні виробничого потенціалу області шляхом закладки й будівництва нових шахт на розвіданих ділянках зі значними запасами вугілля [10].

До основних напрямків оздоровлення стану вугледобувних підприємств слід віднести також аналіз собівартості продукції та пошук шляхів скорочення витрат. Управління витратами відбувається у спрямованому регулюванні процесу виробництва та реалізації продукції з метою максимального збільшення прибутку. Саме спрямованість управління витратами на збільшення прибутку – принципова відзнака аналізу собівартості як інструменту покращення економічної діяльності підприємств в сучасних умовах [11].

Ефективний розвиток вугільної промисловості України визначається за такими напрямами:

• підвищення ролі вугільної промисловості у забезпеченні енергетичної безпеки держави;

• створення надійної сировинної бази для розвитку вугільної промисловості та підвищення ефективності її використання;

• ефективне використання виробничих потужностей галузі та їх нарощування, бо саме це визначає обсяги видобутку вугілля;

• поліпшення якості вугільної продукції, що має дуже важливе значення у ринкових умовах;

• диверсифікація діяльності вугледобувного підприємства;

• реформування відносин власності підприємств вугільної промисловості та створення ефективної системи управління галуззю;

• удосконалення ціноутворення та ринку вугільної продукції;

• фінансове оздоровлення підприємств вугільної промисловості;

• розв’язання соціальних та екологічних проблем, підвищення рівня охорони та безпеки праці.

Україна має достатньо можливостей для подальшого розвитку вугільної промисловості та функціонування галузі протягом терміну, який набагато перевищує можливості газової та нафтової промисловостей. Зважаючи на запаси, у перспективі вугілля займатиме провідне місце у виробництві паливно-енергетичних ресурсів країни [6].

ЛІТЕРАТУРА

1. Шегда А.В. Економіка підприємства. - К.: Знання, 2005. - 431с.

2. Рацкий К.О. Економіка підприємства. - М.: Дашков та К, 2003. - 1012 c.

3. Економіка підприємства / Під редакцією Волкова В.П., Ільїна А.І. - М.: Нове знання, 2003. - 677с.

4. Петухов Р.М. Оцінка ефективності промислового виробництва: Методи та показники. - М.: Економіка, 2004. - 191 с.

5. Бєлашов Л.А. Ефективність виробництва. - К.: Вища школа, 1989. - 289 с.

6. І.К. Чукаєва. Економіст. - № 5.- 2007. - С. 32-39.

7.Тополов В.С., Грядущий Б.А. Вугільна галузь України: енергоресурси, ретроспектива, стан, проблеми стратегії розвитку. - Донецьк: ООО «Алан», 2005. - 408 с.

8. Воронін О. Економіст. - № 4. - 2007. - С. 57-62.

9. Воронін О. Економіка України. - № 10. - 2007. - С. 29-37.

10. Матеріали 6 міжнародної конференції студентів і молодих учених «Економіка та маркетинг у ХХІ столітті». В 2-х частинах. - Ч.2. Донецьк: ДонНТУ, 2005. - 232 с.

11. Гришко Н. Управління витратами як інструмент оздоровлення стану вугледобувних підприємств // Економіст. - № 12. - 2009. - С. 44-51. Режим доступа к статье: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Ekonomist/2009_12.pdf