Біографія

ДИТИНСТВО

Народився я 14 квітня 1990 року в 5:15 ранку в місті Макіївка, в родині Володимира та Олени Ткаченко. На той момент батько працював водієм, мати працювала завгоспом в "Макіївському медичному училищі". Назвали мене, як не важко здогадатися, Сергієм. Не пам'ятаю, але знаю від сторонніх джерел (батьки, родичі) що був дуже мовчазним малюком і розмовляти почав вже ближче до 3 років, відразу складними фразами і безустанно. Далі ріс і розвивався, без будь-яких відхилень і особливостей, правда вже з 5 років був привчений не ламати іграшки, а брати викрутку і розкручувати все до останнього гвинтика, потім слідувала та ж операція в зворотному порядку, правда не завжди успішно.

ШКОЛА

У перший клас я пішов в ОШ № 103 м. Макіївки. Не можу сказати, що в початкових класах школи виділявся чим або серед своїх однолітків, як все (ну майже все) в 1-3 класах отримував п'ятірки і зауваження в щоденнику, зауваження найчастіше за бійки з однокласниками, тому що практично з будь-якого приводу в мене була своя думка, яку я був готовий відстоювати до останнього, а влаштовувати істерики і кричати мені здавалося недоцільним (та й зараз здається), вихід я знаходив у застосуванні грубої фізичної сили. В період з 3 по 9 клас я навчався в ОШ № 101 все того ж міста Макіївки. Там мною були здобуті основні базові знання з багатьох науках, з гуманітарних дисциплін до душі припали: історія і російська література, з природними науками все неоднозначно, з одного боку мені подобалися математика, фізика та хімія, з іншого заняття ними не представляло для мене особливого задоволення , принаймні на даному етапі життя. Звичайно в цей період я найбільш активно формувався як особистість, пізнавав свої можливості, натикався на обмеження і думав як їх долати. Навчання в даній школі було не особливо важким, тому що рівень вимог до учнів, в середньому був не високий, і це не тому що мене оточували дурні однокласники, зовсім ні, просто у 90% з них не було амбітних планів на майбутнє, максимумом вони бачили небудь технікум і робітку рядовим робітником. Зі мною справи йшли інакше, толі за допомогою батьків, чи ще якимось чином, я перебуваючи на певному етапі розвитку завжди вірив що можу більше. Навчаючись в ОШ № 101 я просто ненавидів період міських олімпіад, т.к. мене відправляли писати їх по: біології, історії, географії, математики (алгебра, геометрія). За результативності зірок з неба не хапав, але стабільно тримався на 3-7 місцях, ну і в пам'ять про цих славних часів вдома є десяток значків "учасника міської олімпіади" і стопка грамот. Закінчив я ОШ № 101 як не складно здогадатися з відзнакою і якими то похвальними листами :) Закінчення 9го класу в ЗОШ № 101, одночасно стало переходом в НВК № 49 "Надія", в цій школі класи розподілялися за профілями (гуманітарний, художній, математичний і т.д.) і вже на цьому етапі приймалося рішення в який університет я буду поступати, тому що завчасно було вирішено, що вчитися я буду тільки в ДонНТУ, директор порадила вступати саме у фізико-математичний клас. Профіль був не з легких, а рівень підготовки був набагато вище, ніж в школах, в яких я навчався до цього, так мені здавалося буквально три місяці, після чого я "втягнувся" і ніяк не відставав від однокласників. Правда на рівень "відмінників" так і не вийшов бо їх тут ростили з першого класу і я ну ніяк не вписувався в загальну картину і плани викладацького складу. До речі саме ця школа, стала "школою життя" де я зрозумів, що реальний рівень знань має мало відношення до отримуваних оцінками, що правда, штука відносна і залежить від інтерпретації і ще багато життєвих істин відчув на собі і чесно кажучи, вдячний всім за це , труднощі роблять сильнішими. До речі мене трохи лякало те, що в даній школі для мене була новою дисципліна: інформатика (в попередніх школах її не викладали), на ділі все виявилося куди простіше, і мій досвід користувача ПК з 13 років, виявився значно більшим ніж я припускав, тому вже до кінця 10 класу, мене відправили на олімпіаду з інформатики, потім був конкурс презентацій створених в PowerPoint, тоді моє творіння зайняло перше місце в Донецькій області, ну і до всього іншого я займався версткою сайту школи. Відносини з однокласниками були своєрідні, точніше все було добре, навіть відмінно практично всі були "друзями", але друзів справжніх, як показав час було всього то кілька людей і це теж було гарним уроком, навчиться відрізняти друзів і просто знайомих. Напевно слід згадати, що саме в цій школі я почав більш-менш складно викладати думки на папері, всі твори я писав сам, а не переписував як робили це інші, а мої висновки про прочитане творі (російська література) в гробової тиші слухав весь клас , напевно в цей період і з'явилася впевненість у собі, як в людині "пишучому" (правда бред всякий). Два роки в цій школі пройшли досить швидко і дали мені більше ніж весь попередній період навчання, саме тут я зрозумів що можна переступити через своє "не можу, не знаю, не вмію" я просто розумів що це потрібно і все. Закінчив я НВК № 49 "Надія" в 2007 році, без будь-яких ознак відмінності, адже в атестаті було багато четвірок, ну і п'ятірки траплялися, з інформатики вже точно, плюс до всього ще грамоту дали за досягнення в галузі тієї самої інформатики.

Паралельно з навчанням в середній школі, формувалися мої захоплення, які то під впливом батьків, які то просто від мого цікавості. Поняття про електричних колах постійного струму в мене було з малих років (батько постарався), не можу точно стверджувати з приводу віку, але з досягнень, можу згадати що в 13 років повністю, з нуля, проклав електропроводку ВАЗ 2107, і після цього машина завелася і навіть до цього дня не знає жодних проблем. Ну і поточний сімейний Lanos SX я обслуговую в повному обсязі без звернення до автосервісам. Звичайно ж, не ремонтом єдиним, на даний момент у мене 7 років водійського досвіду, моїм учителем був батько, а його 30 років накату на будь-який рухається техніці це значний досвід, тому прогресувати я почав швидко і на даний момент не можу сказати що в технічності водіння поступаюся своїм старшим товаришам (на 10 і більше років). Підтвердженням цьому є 1 і 3 місця в автослалому (організатор в Донецьку: extreme audi team) які я добув все на тому ж Lanos `е, вирвавши лідерство у Honda Accord і Saab 9000T, взагалі в слаломі потужність має мало значення, тільки реакція і швидкість "руління", шанси є у всіх. Так само в цей період слід виділити моє захоплення графічним дизайном, я створював логотипи і елементи для дизайну сайтів, відповідно постійно поглиблювалося пізнання Photoshop `а, і це захоплення поступово набуло комерційну основу. Але що то я дуже відволікся від хронологічної послідовності. Адже позаду вже школа і чекав мене хвилюючий період вступу до університету.

УНІВЕРСИТЕТ

Муки вибору спеціальності мене не осягнули, тому що вже на той момент, коли я писав заяву на рейтингове тестування, я знав, що екологія є найбільш пріоритетним напрямком, у якого реально є майбутнє. У підсумку набравши на тестуванні 17 балів з 30 можливих, я без зайвих питань був зарахований на спеціальність: "Екологія металургії". Першого вересня 2007 року я прийшов на перше своє заняття, і був трохи приголомшений, так як в групі було всього одинадцять чоловік, десять з яких дівчата. Ось у цей період і почалися мої найкращі роки життя, що радує око колектив, відмінні викладачі (не всі), часом все це псувало таке явище як сесія, яка наступала, як належить неждано. Але долаючи всі мінливості долі я закінчив перший курс, не втративши стипендію, а з другого курсу і до цього дня отримую підвищену стипендію. Досягнень крім навчання на "відмінно" особливих не було, тільки на першому курсі з інформатики писав програму "Для розрахунку максимальної приземної концентрації забруднюючої речовини" на Visual Basic, яка на обласному конкурсі зайняла 2 місце. Ну і звичайно ж я виступав на кількох наукових конференціях, де був відзначений похвальними листами за відмінний виступ. До кінця четвертого курсу було прийнято рішення вступати на магістратуру, тому що середній бал цілком дозволяв це, та й мої амбіційні плани на майбутнє вимагають найбільш якісну освіту. Моїм науковим керівником є ​​доцент кафедри РТП (Рудно-термічні процеси) Міщенко Іван Митрофанович, людина з величезним, як виробничим, так і викладацьким досвідом. Власне проблема вибору наукового керівника переді мною не вставала, так як ще на третьому курсі я був помічений своїм, тоді ще майбутнім, керівником, саме в цей час він і запропонував мені зайнятися ще не дуже "затертої" темою, пов'язаною з виробництвом готової товарної стали без використання переділу в чавун і відповідно коксохімічного виробництва, що може значною мірою покращити екологічні показники металургійного виробництва. На даний момент тема моєї магістерської роботи сформульована як: "Дослідження ресурсо-екологічних можливостей і перспектив позадоменної виробництва в Україну", з одного боку це розгляд перспектив, з іншого це утопія для умов нашої держави, але навіть з негативним підсумком, робота має право бути , так як проблема висвітлена далеко не повністю і існує безліч суперечливих думок з приводу даного виду виробництва.

Крім захоплення процесом навчання в університеті, в останні три роки я став серйозно захоплюватися фотографією, все почалося з покупки мильниці-ульразума Canon S5iS за 500 $ і за кілька років переросло в покупку більш серйозної техніки вже за 1500 $, детальніше про це я розповім в індивідуальному розділі, тут же хочу згадати що за ці роки захоплення фотографією, я можу з повною серйозністю заявити що Photoshop перейшов в категорію улюблених "ігор" і займає більшу частину мого вільного часу, причому скільки б я не удосконалював свої знання і техніку ретуші / корекції кожен день знаходиться щось нове, нові і сміливі експерименти, новий досвід, нові висновки.

ПЛАНИ НА МАЙБУТНЄ

З баченням свого майбутнього і себе в ньому, у мене все просто і до нудоти банально, з одного боку після успішного закінчення університету, в планах влаштуватися саме за своєю спеціальністю і боротися за чистоту навколишнього середовища оптимізуючи металургійне виробництво, причому передумови для подібної самореалізації є, тому що вже є пропозиції від роботодавців. З іншого боку якщо щось не вдасться, я завжди можу заглибитися в фотографію, дане захоплення дозволить не тільки заробляти гроші, а й просто займатися улюбленою справою, правда в цьому випадку доведеться паралельно закінчити якесь художню освіту, ну або якщо вже дивитися дуже за хмарно, коли зароблю достатню кількість грошей для реалізації цього задуму, хочу прослухати курс за напрямом "фотографія" в одній зі шкіл-мистецтв у Великобританії.