Біографія
Дитинство
Я, Харлан Тетяна Сергіївна, народилася 24 грудня 1989 р. У місті Нікополі. У мене чудові батьки, тато – Харлан Сергій Олександрович і мама – Харлан Світлана Михайлівна. Тільки завдяки їм я змогла усвідомити, що таке відповідальність, любов і доброта ще будучи дитиною. Спасибі їм за це велике! Також у мене є моя рідна старша сестра Анна, ми з нею дорослішали разом, росли і вчилися теж в одній школі, а пізніше і університетах, правда різних, але теж разом. Кожен раз коли мені потрібна була її підтримка, вона завжди мені приходила на допомогу. Вона для мене як частина мого серця, без якого моє життя не було б таким яким воно являється.
Я людина яка ставить перед собою цілі і постіпово їх досягає. Вірю в те, що розум є головним даром Бога людині, з його допомогою людина здатна вирішити всі поставлені перед нею завдання. Люблю проводити час в оточенні веселих, цікавих і добрих людей.
Школа
У віці 7 років я пішла в школу, цього моменту я особливо не чекала, ала вдома я зрозуміла, що мені вже набридло сидіти і, що пора знайти собі заняття по цікавіше. Мої батьки особливо не хвилювалися про те, щоб заздалегіть мене підготувати до школи, тато тоді говорив, що я сама всьому навчуся в школі, що я все зможу. так воно і вийшло. Ніколи батьки не допомагали мені робити уроки, а тільки перевіряли їх і дивилися на оцінки в щоденнику, щоб оцінок не було менше четвірки.
З першого по одинадцятий клас я провчилася лише з позитивними відмітками. Школа була для мене своєрідним острівцем виживання, бо саме в школі я навчилася бути собою, бути хорошим другом і вміти вирішувати поставлені завдання самостійно. Тут мені стало зрозуміло хто такий Учитель, бо не всі вчителі однакові і в кожного з них свій підхід до викладання предмету та навчання дітей.
Я особисто від себе хочу подякувати Крайніка Івана Володимировича за його творчий та історичний погляд на світ, властивий лише йому підхід до учня, він так зацікавлював темою уроку, що тобі просто совість б не дозволила навіть подумати, що ти можеш прийти не підготовленим до його предмету. А ще, він навчив мене бути конкретною людиною, вміти ясно виражати свої думки і припущення, мислити широко.
У школі я брала участь у багатьох районних олімпіадах з історії, біології та географії. Також брала участь у щорічних шкільних змаганнях з волейболу з 7-11 клас, де наша команда дуже часто займала призові місця. Тренера в школі на тренуваннях з волейболу часто змінювалися, тому всіх імен я вже не пам'ятаю, але ось Світлану Миколаївну запам'ятаю на довго. Вона нас так дисципліновано тренувала, що я з ніг падала після тренувань. Але зате ці зусилля виправдовувалися нашій команді на змаганнях перемогою. Тоді я зрозуміла, щодля того, щоб домогтися максимального результату – потрібно наполегливо працювати над собою, тоді буде чим пишатися.
Університет
Ще зі шкільних років життя мене найбільше цікавило власний розвиток особистості, ніж отримання великої енциклопедії знань, але втім, я так розуміла, що людина без знань – просто ніхто. На той момент я для себе точно визначила, що буду поступати на одну з гуманітарних спеціальностей. Свій вибір я зупинила на колишньому донецькому Університеті Інформатики та Штучного Інтелекту, спеціальності – філософія та релігієзнавство. Поясню, чому саме на цій спеціальності: для мене ще зі школи була цікава психологія, містика і інші різновиди проявів людського фактора існування, це було і залишається до цього дня для мене найбільш важливим і суттєвими єлементами в пізнанні людської сутності. Без цих знань, як мені здається, людині буде складно зрозуміти іншу людину.
Перші два роки навчання були найважчими у моєму житті, все якось навалилося, було багато завдань, великий обсяг інформації і, як завжди, катастрофічно мало на все це часу. Перша сесія взагалі здалася мені кошмарним сном. Але пізніше, як і всі студенти, я втягнулася в навчання по повній і ... потекло студенське життя – самий поки захоплюючий етап мого життя. Безліч знайомих, поїздки, багато корисної та потрібної інформації та багато іншого. Я також продовжила займатися волейболом. Взагалі студенське життя текло рікою.
Ось зовсім недавно я закінчила четвертий курс, і переді мною стояв вибір – продовжувати вчитися в якості магістра або спеціаліста. Я вирішила стати магістром. Ще невідомо як складеться моє життя, з професійної точки зору, але те, що я стала магістром це для мене вдача і думаю, що певний плюс в майбутньому.
Я від усього серця завжди буду пам'ятат і ставитися з величезною повагою до викладачів моєї спеціальності, бо це не просто розумні, освічені, харизматичні навіть трохи викладачі – вони просто генії нашого часу я вважаю. Особливо хочу виділити Ігоря Анотолійовича Козловського, Зою Олександрівну Пасько та Ігоря Трохимовича Пасько.
Коли я поступила на 5 курс, мені відразу потрібно було вибрати наукового керівника і тему магістерської роботи. Моїм керівником стала Зоя Олександрівна Пасько. А темою дипломної роботи "Людина в конфуціанській моделі культури"
Плани на майбутнє
Існує така мудрість "Майбутнє – це місце, куди зручно складати свої мрії". У мене теж є свої мрії, але розкривати повністю я їх не буду, скажу лише в загальних рисах.
Після закінчення університету я хочу знайти роботу, яка дозволила б мені самореалізуватися, а ще краще, якщо в добавок вона буде приносити мені матеріальне і моральне задоволення, в такому разі я буду дуже щаслива. Можливо вона буде пов'язана з психологією в конкретній галузі науки, тільки після того як я отримаю ще одну освіту пов'язану з більш вузькою спрямованістю в психології, я стану працювати в цьому напрямку.
Паралельно з кар'єрою я маю намір створити сім'ю, яка буде найважливішою частиною мене, а значить і мого життя. А через кілька років я хочу досягти успіху в своїй справі, бути впевненою у завтрішньому дні і повністю присвячувати себе улюбленій роботі, сім'ї і саморозвитку. Заради цього я готова довго і наполегливо працювати і розвиватися.