ДонНТУ   Портал магістрів

Біографія

Дитинство

Я, Костенко Олександр Володимирович, народився 15 лютого 1990 року в місті Горловка Донецької області. Найбільший вклад в моє виховання і формування мене як особи зробили дві найдорожчих для мене людини: моя мати Костенко Любов Федорівна і батько Костенко Володимир Прокопович. Я зростав тихою, спокійною, урівноваженою і слухняною дитиною. У сім'ї я був четвертою дитиною, але оскільки мої брат і сестра були набагато старші за мене я не був обділений увагою і був всім забезпечений. У дитячий садок я ходив з небажанням. Велика увага приділялася моєму дошкільному розвитку – мене вчили читати і рахувати, розучували зі мною напам'ять вірші, вчили окремим словам англійської мови, тому в школу я пішов вже з певним багажем знань.

Школа

У 1997 році я пішов в перший клас загальноосвітньої школи I-III ступенів №55 міста Горловки. Перший клас – справжня подія! Свято першого дзвінка, перший урок, перші тоненькі зошити з прописами, перші математичні приклади і задачки, дбайлива і уважна перший вчитель. Вчитися було дуже цікаво – новий колектив, нові правила, нова обстановка. 

І час побіг – ось вже п'ятий клас, сьомий, дев'ятий, іспити, потім розслаблений десятий і що заставляє зібратися одинадцятий. Але все таки найцікавішими були саме декілька перших класів, тому що з кожним новим роком школа набридала все більше і більше. Класу до п'ятого мені подобалися абсолютно всі предмети, але чим ближче справа йшла до закінчення школи, тим більше мене цікавили точні науки і тим важче було змусити себе відвернутися на що-небудь ще (наприклад, на написання творів і літературу), хоча я не можу сказати, що гуманітарні науки були зовсім нецікаві – в цілому про школу залишилися, безумовно, позитивні враження. 

Але шкільний період – це не лише школа, це ще і веселе позашкільне життя. Різні командні ігри, походи в музеї і спільні поїздки переважної більшості класу на екскурсії в різні частини України і найближчого зарубіжжя. Незабутня поїздка класом в Запорожжя, відвідування острова Хортиця, поїздка на дитячій залізниці, музеї і ботанічний сад. Спільна поїздка до Закарпаття, відвідування місцевих пам'яток, замків, поселень, вивчення культури і історії даного краю. Але більш всього запам'яталась закордонна поїздка до Угорщини. Мешкання в найкрасивішій столиці Европпи – Будапешті. Всілякі екскурсії по місцевим пам'яткам, а також по інших містах розкиданим по всій країні залишили незабутнє враження на все життя. 

З десяти років я почав займатися важкою атлетикою під керівництвом досвідченого, відмінно знаючого свою справу, тренера – Стадника Бориса Володимировича. На все життя мені запам'яталася фраза, написана на плакаті, який висів в стінах нашого спортзалу: «Цілорічні тренування – важка, але вірна дорога до опанування спортивною майстерністю». Впродовж всього навчання в школі я багато тренувався, безліч разів приймав участь в міських і обласних змаганнях періодично займаючи всілякі призові місця. Спорт, окрім фізичних якостей, допоміг мені розвинути в собі цілеспрямованість, відповідальність, дисциплінованість і наполегливість. Найбільш яскраві спогади пов'язані з поїздками з тренером і друзями з секції в табір на Азовське море, де ми оперативно поєднували відпочинок і тренування. Наше спілкування з тренером не обмежувалося лише спортом, Борис Володимирович виховував нас, давав життєві поради, багато з них я пам'ятаю до цих пір, вкладав в нас душу, за що я йому дуже вдячний. 

У одинадцятому класі почав замислюватися про вступ у вищий учбовий заклад, став посилено займатися математикою. Я успішно склав іспити в чотири вузи, в три з яких пройшов на бюджет. У червні 2007 року  закінчив школу і з великою гіркотою розлучився зі всіма так дорогими мені однокласниками і прекрасними вчителями.

Університет

Вибір Вузу і спеціальності був напевно найважчим періодом для мене на той момент.  Оскільки у мене не було жодних схильностей до якого не будь напряму, я не знав що вибрати і куди піти. Зрештою вибір ліг на технічну спеціальність зокрема на програмування, оскільки сфера інноваційних інформаційних технологій була абсолютно новою і була дужим напрямом, що активно розвивався, і впроваджувався у всі сфери діяльності людини. Серед всіх вузів куди я зміг поступити я вибрав на той момент ще «Державний інститут інформатики і штучного інтелекту», який пізніше перейменували в «Державний університет інформатики і штучного інтелекту», і ще пізніше його об'єднали з ДонНТУ. Навчався я на бюджеті за фахом «Інтелектуальні системи прийняття рішень», яку після об'єднання з ДонНТУ перейменували в «Системи штучного інтелекту».  

В університеті було багато цікавого: нові знайомства, друзі, нові предмети, новий учбовий процес. Нам викладали безліч різних дисциплін, направлених на вивчення грамотних, кваліфікованих фахівців в своїй галузі. Деякі предмети давалися легко, а деякі без взаємодопомоги одногрупників здати було дуже важко. Більш всього я любив предмет «Прикладна математика», яку викладав Гладун Олексій Володимирович, математику я дуже любив. Пізніше ще одним предметом, що найбільш запам'ятався і полюбився мені, був «графічно-геометричне моделювання», де ми намагалися спрограмувати щось схоже на 3d-MAX з тривимірним об'єктом усередині. Через 4 роки я отримав диплом бакалавра і поступив тепер вже в ДонНТУ на магістра, де на даний момент і навчаюся. 

Поштовхом для вступу в магістратуру стали високі бали і можливість побути студентом ще хоч трохи. Моїм науковим керівником погодився стати доктор фізико-математичних наук, професор Шелепов Владислав Юрійович – відмінний викладач і фахівець в своїй області. Мені було запропоновано досліджувати цікавий і перспективний напрям у сфері розробки систем по розпізнаванню мови. Так була вибрана моя тема магістерської роботи – «Нові підходи до проблем кінця мовного сигналу».

Плани на майбутнє

Планами на найближче майбутнє є успішний захист магістерської дисертації, пошук цікавої і високооплачуваної роботи. Надалі  планую розвивати навики і знання, отримані в університеті і поза ним. Зокрема, хотілося б поглибити знання англійської мови.