ДонНТУ ДонНТУ
ua ru en

Реферат

Зміст

Актуальність теми

Огляд досліджень і розробок за темою

Мета і завдання дослідження

Практична цінність роботи

Поточні результати

Висновки та перспективи дослідження

Перелік посилань

Актуальність теми

На сучасному етапі розвиток світової економіки можна охарактеризувати подальшим поглибленням й розширенням міждержавних зв’язків, а також самостійним виходом на світові ринки господарських суб’єктів. В умовах переходу до інвестиційно–інноваціоної моделі розвитку економіки України зростає значущість науково-технічних визначних факторів як на макро-, так і на мікроекономічному рівнях національної економіки. В умовах високої конкуренції відповідність внутрішнього середовища підприємства вимогам ринку є найважливішим фактором їх успішної діяльності. Головною рушійною силою економічного росту, досягнення підприємством конкурентних переваг є інновації.

Світовий досвід розвинених країн доказує, що розробка і впровадження нововведень – це не тільки безальтернативний шлях до підвищення конкурентоспроможності, але й серйозний стимул економічного розвитку країни.

Огляд досліджень і розробок за темою

Дослідженню інноваційної діяльності і конкурентоспроможності підприємств присвячено досить велику кількість наукових праць. Теоретичні основи природи конкуренції заклали класики економічної теорії Сміт А., Рікардо Д., Хекшер Е., Олін Б., Шумпетер Й. [22] та інші вчені. Сучасними зарубіжними дослідниками природи, форм конкуренції, конкурентного середовища та конкурентоспроможності суб'єктів господарювання є Портер М. [14], Ансофф І., Котлер Ф., Прахалад К., Друкер П. [9], а також російські вчені Фатхутдінов Р. [19], Азоев Г. [4], Юданов А. , Челенков А., Градов А. Серед українських авторів доцільно відзначити наступних: Амоша О., Гальчинський А., Геєць В., Кваснюк Б., Жаліло Я., Тарнавська Н., які досліджували формування конкурентного середовища та систем управління конкурентоспроможністю на всіх рівнях.

Суттєвий внесок в дослідження проблем інноваційної діяльності, формування державної інноваційної системи внесли наступні вітчизняні й російські вчені: Амоша А., Александрова В., Бажал Ю., Топуха И., Яремко Л., Мельник А., Чухно А., Ільєнкова С., Завлин П., Глазьєв С., Мединський В., Горфинкель В., Яковець Ю. и др.

Оцінюючи вклад вчених в дослідження питань інноваційної діяльності і конкурентоспроможності підприємств, можна відмітити, що рівень розробки проблеми відносно до сучасних умов є недостатнім. Змінна ситуація у світі потребує більш детального вивчення даної теми, пошуку нових принципів і методів.

Мета і завдання дослідження

Метою магістерської роботи є подальший розвиток теоретичних положень та створення методичних рекомендацій щодо визначення рівня конкурентоспроможності інноваційного підприємства.

Для досягнення мети дослідження були встановлені наступні завдання:

Об’єктом дослідження є інноваційні і конкурентні процеси, які плануються і здійснюються на підприємствах.

Предметом дослідження є принципи і методи оцінки конкурентоспроможності інноваційного підприємства в сучасних умовах господарювання України.

Методи дослідження. Теоретичною й методичною основою дослідження є наукові роботи вітчизняних і зарубіжних вчених в області інноваційної діяльності та конкурентоспроможності підприємств. Джерелами інформації виступила законодавча база України, статистичні данні Державного комітету статистики України.

Практична цінність роботи

На базі теоретичних положень і аналізу конкурентних і інноваційних процесів в сучасних умовах України буде розроблена й рекомендована до використання методика з оцінки конкурентоспроможності інноваційного підприємства. Надані в роботі рекомендації знайшли впровадження і можуть використовуватись для визначення конкурентоспроможності інноваційних підприємств різних форм власності і сфер економічної діяльності.

Поточні результати

Різні вченні характеризують інновації та інноваційні процеси залежно від об’єкта і предмета свого дослідження. Таким чином на основі аналізу позицій дослідників інноваційного процесу у роботі були наведені власні визначення основних понять:

інновація – це кінцевий результат інноваційного процесу у вигляді абсолютно нового або вдосконаленого виду продукції, послуги, технології або організаційно-технічного рішення, що спрямовані на задоволення існуючих потреб та досягнення певних економічних або соціальних ефектів;

інноваційна діяльність – це вид діяльності, пов'язаний із трансформацією наукових досліджень і розроблень у новий чи покращений продукт, який запропонований на ринку, в новий чи покращений технологічний процес або якісно новий підхід до виробництва та надання суспільно необхідних послуг;

інноваційний процес – це цілісний комплекс взаємопов’язаних, взаємозалежних послідовних дій, в результаті здійснення яких з’являється та отримує розповсюдження інновація (нововведення).

У загальному вигляді структура інноваційного процесу на підприємстві містить у собі 9 етапів:

  1. дослідження існуючих проблем (технологічних, товарних, збутових тощо);
  2. збір ідей щодо вирішення виявлених проблем;
  3. відбір ідей;
  4. розробка інноваційного проекту;
  5. аналіз можливостей реалізації даного проекту;
  6. розробка механізму реалізації інноваційного проекту;
  7. технічне впровадження проекту (створення промислового зразка, корисної моделі тощо);
  8. запуск у виробничий процес (запуск у виробництво нового товару, впровадження нової технологічної лінії тощо);
  9. отримання ринкового результату (збільшення частки ринку, прибутків тощо).

Основою вивчення інноваційної діяльності підприємств має бути науково-обґрунтована класифікація інноваційних процесів за рядом вагомих класифікаційних ознак, що залежать від головних критеріїв, котрі використовуються для їх типологізації на мікрорівні. Тому класифікація інноваційних процесів на підприємствах повинна здійснюватись за наступною схемою (рис. 1).

Класифікація і взаємозв’язки інноваційних процесів на підприємстві

Рисунок 1 – Класифікація і взаємозв’язки інноваційних процесів на підприємстві

Цікаво, що у дослідженнях структури інноваційного процесу більшість вітчизняних вчених дотримуються схеми: „дослідження – розробка – виробництво – маркетинг – продаж“, проте американські дослідники розглядають інноваційний процес більш конкретно та детально: „фундаментальні дослідження – прикладні дослідження – розробки – дослідження ринку – конструювання – дослідне виробництво – ринкове випробування – комерційне виробництво“ [12].

В умовах жорсткої конкуренції з імпортними товарами підприємствам необхідно освоювати методи ведення конкурентної боротьби, відповідні «ринку покупця». Рівень конкурентоспроможності підприємства повинен стати показником економічного стану підприємства, одним із критеріїв оцінки неспроможності підприємств, на додаток до вже існуючих. Можливість управління конкурентоспроможністю є життєво важливим для існування і розвитку вітчизняних підприємств.

У дослідженні проблеми конкуренції та конкурентоспроможності до 90-х років в Україні не було потреби. Термін „конкуренція“ не застосовувався в радянській економіці. Так, у словнику з політичної економії конкуренція визначалася як „антагоністична боротьба між приватними товаровиробниками за найбільш вигідні умови виробництва й збуту товарів“. Поняття конкуренції пов’язувалось із важкими соціальними наслідками, анархією. Елементи конкуренції та конкурентної боротьби були знайомі тільки керівникам підприємств, чия продукція йшла на зовнішній ринок. Відсутність приватної власності на засоби виробництва й установлення планів для всіх підприємств було причиною відсутності конкуренції.

З урахуванням розглянутих в роботі визначень конкуренції та конкурентоспроможності підприємства були узагальнені основні поняття:

конкуренція, з одного боку – це економічні змагання за досягнення найкращих результатів у сфері певної діяльності, боротьба товаровиробників за вигідніші умови господарювання, отримання найбільшого прибутку, з іншого, – це невід’ємна складова та найважливіший елемент ринкового механізму, що забезпечує взаємодію суб’єктів ринку;

конкурентоспроможність підприємства – це оцінена суб'єктами зовнішнього середовища його перевага на обраних сегментах ринку над конкурентами в даний момент часу, досягнута без шкоди оточуючим, яке визначається конкурентоспроможністю його конкретних товарів і рівнем конкурентного потенціалу, що характеризує здатність в сьогоденні і майбутньому розробляти, виготовляти, збувати і обслуговувати товари (послуги), що перевершують за критерієм ціна / якість аналоги.

Виділяють три складові, які забезпечують достатній рівень конкурентоспроможності підприємства (рис.2) [13] .

Рис.2 – Складові конкурентоспроможності підприємства

У сучасних умовах розвитку економічних систем стає очевидним, що для забезпечення конкурентоспроможності і стійкого результативного функціонування підприємства мають бути інноваційно орієнтованими. Інноваційно орієнтовані підприємства є гнучкими і швидко реагуючими на зміни зовнішнього середовища. Дослідивши праці, присвячені інноваційному розвитку та інноваційній діяльності окремих підприємств таких вчених, як С.М. Ілляшенко, І.А. Тульпа, В.М. Гриньова, Л.Л. Антонюк, І.А. Павленко, можна виділити такі ознаки інноваційного підприємства:
– високий рівень науково-дослідного потенціалу та наявність науково-дослідної бази;
– наявність комерційних ідей;
– мобільність, динамічність та швидкість прийняття нових рішень;
– гнучка тактика керівників і загальна гнучкість;
– ризикованість та готовність впроваджувати нововведення;
– наявність зворотного зв’язку між підприємством та споживачами;
– наявність постійних змін всередині підприємства;
– високий рівень комунікацій всередині підприємства;
– сприйнятливість до нововведень.

До основних факторів, які найбільшим чином впливають на конкурентоспроможність підприємства відносяться:
– конкурентоспроможність основної продукції підприємства за рахунок введення інновацій;
– фінансовий стан та стабільність виробничо-господарської діяльності підприємства;
– обсяги виробництва та наявність відповідної ресурсної бази підприємства;
– позиціонування на перших місцях по якості продукції.

Одним із головних елементів підвищення конкурентоспроможності підприємств виступає впровадження інноваційних технологій. Саме від масштабності введення сучасних підходів до організації буде залежати його подальший стабільний розвиток. Для вирішення цих завдань підприємствам потрібно постійно оновлювати свою технологічну базу, постійно залучати інвесторів.

Для формування конкурентоспроможного інноваційного потенціалу розвитку вітчизняних підприємств має бути реалізовано деякі невідкладні завдання, сутність яких полягає:

1) у розробці стратегії реформування економічних відносин в інвестиційному комплексі України, зокрема машинобудування і приладобудування;

2) у формуванні сприятливого інвестиційного клімату в регіонах;

3) у створенні та підтримці діяльності нових організаційних структур, зорієнтованих на науково-технічний розвиток;

4) у формуванні економічних механізмів розвитку, спрямованих на забезпечення якісних структурних змін за рахунок заощадження ресурсів.

Кожне із перерахованих завдань є комплексним і вимагає для свого успішного виконання участі великої кількості зацікавлених сторін, зокрема державу, громадські організації, підприємства та населення.

Висновки та перспективи дослідження

З метою прискорення формування інноваційного потенціалу розвитку вітчизняних підприємств важливо сприяти поширенню сучасних мережевих структур, які дають змогу інтенсифікувати взаємини постачальників, виробників і споживачів, усуваючи зайві ланки.

Успішно управляти конкурентоспроможністю інноваційного підприємства можна, забезпечивши баланс інтересів сторін на різних рівнях управління, що дозволяє поєднати ініціативи інноваційного розвитку, створити сприятливі умови для покращання підприємницького клімату, зокрема, заснуванням мереж ініціативних компаній, які координують діяльність підприємців та формують соціально-економічну інфраструктуру у конкретному регіоні. Завдання уряду та регіональних органів полягає у сприянні якісним змінам в економіці, зокрема, за рахунок підвищення значення науки у суспільному житті, енергозбереження, оптимального географічного розміщення суб’єктів господарювання, соціальної спрямованості перетворень.

На основі використання досліджуваного економіко-категоріального апарату у межах перспектив подальших досліджень необхідною вважається розробка методів оцінки ефективності управління інноваційним процесом на підприємстві і формування рекомендації щодо підвищення конкурентоспроможності інноваційних підприємств.

Перелік посилань

  1. Закон Украины «Об инновационной деятельности» // Ведомости Верховной Рады Украины (ВВР), 2002, № 36.
  2. Научная и инновационная деятельность в Украине: Стат. сборник / Госкомстат Украины. – М., 2002.
  3. Концепция Государственной целевой экономической программы развития инвестиционной деятельности на 2011-2015 годы: постановление КМ Украины от 29.09.10 г. № 1900-р // Сборник нормативных актов Украины. – 2010.
  4. Азоев Г.Л. Конкуренция: анализ, стратегия и практика. – М.: Центр экономики и маркетинга, 1996. – 208 с.
  5. Антонюк Л.Л., Поручик А.М., Савчук В.С. Инновации: теория, механизм разработки и коммерциализации: Монография-М.: Финансы, 2003. – 394 с.
  6. Будникевич И.М. Школа И.М. Становление регионального рынка инноваций в Украине. Монография. – М.: Зеленая Буковина 2002. – 200 с.
  7. Г. Менш, Технологический пат: Инновации преодолевают депрессию. – Кельн, 1975.
  8. Горбачева О.В. Тенденции влияния инновационной деятельности на конкурентоспособность предприятия // Вестник СевНТУ: сб. наук. пр.. Вып. 116/2011. Серия: Экономика и финансы. – Севастополь, 2011. – 6 с.
  9. Друкер П. Как обеспечить успех в бизнесе: новаторство и предприятие: Пер. с англ. – К.: Украина, 2004. – 457 с.
  10. Кондратьев Н.Д., Опарин Д.И. Большие циклы конъюктуры. – М., 1928. – 269 с.
  11. Кузнецова А.Я. Финансирование инвестиционно–инновационной деятельности: Монография. – Л.: Львов. банков. ин–т. НБУ 2005. – 367 с.
  12. Микитюк П.П. Інноваційний менеджмент : навч. посібник / П.П. Микитюк. - К.: Центр навчальної літератури, 2007. - 400 с., с. 65
  13. Павлова  В.А. Конкурентоспроможність підприємства: оцінка та стратегія забезпечення. – Д.: Вид-во ДУЕП, 2006. – 276 с.
  14. Портер М. Конкуренция: Пер. с англ. – М.: Вильямс, 2005. – 608 с.
  15. Санто Б. Инновация как средство экономического развития: Пер. с венгер. – М.: Прогресс, 2005. – 376 с.
  16. Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов: Пер. с англ. – М.: Соцекгиз, 1962. – 654 с.
  17. Твисс Б. Управление научно–техническими нововведениями: Пер. с англ. – М.: Экономика, 1989. – 271 с.
  18. Третьяк В.П., Тихонова С.А. Экономическая природа национальной инновационной системы (Москва, Россия).
  19. Фатхутдинов Р.А. Конкурентоспособность: экономика, стратегия, управление. – М.: ИНФРА–М, 2000. – 312 с.
  20. Фостер Р. Обновление производства: атакующие выигрывают. – М.: Прогресс, 1987. – 197 с.
  21. Хучек М. Приватизация и инновации / / Российский эконом. журн. – 1994. – № 2.
  22. Шумпетер Й. Теория экономического развития. – М.: Прогресс, 1982. – 355 с.