Змалку, відмічу - за власним бажанням, а не за принудженням, я навчився читати і таким чином читання стало для мене першим та справжнім захопленням (доречі, зараз, крім усього іншого, я також полюбляю по вихідним пропустити декілька бокалів пива разом зі своїми друзями). Правда признаюсь, що книги читати я почав тільки у школі, до цього до поля мого зору потрапляли, в основному, шпальти газет да надписи у загальних місцях (як оказалось позніше, малювання на стінах вважається мистецтвом, яке має чудну назвуе "графіті"). Благо, що потяг людини залишити слід після себе тягнеться ще з часів наскального живопису (як видно дає про себе знати тваринне походження людини - звірі теж полюбляють мітити свою територію), тому, як ви самі розумієте, недостатку у народної живописної творчості в мене не було. Таким чином я пізнав усю велич та могутність російської мови, а також анатомію людини та взаємовідносини між чоловіком та жінкою. Природньо, що одною з моїх улюбленних шкільних дисціплін стала біологія. Позніше, коли я піднабрався знань, я й сам допомогав просвітництву підростаючого покоління, але мої художні таланти не дозволили мені рухатись далі у цьому напрямку і з часом закинув це заняття.

     1 вересня 1987 року я нарешті дізнався про призначення сірої будівлі поруч від мого будинку - як з'ясувалося, ГЕСТАПО та ШКОЛА - це різні назви одного закладу. І ось я був "осуджений" на 10 річний термін без можливості дострокового звільнення!
     Як я вже казав, школа розташовувалась недалеко від мого будинку (позитивний момент - можна довше поспати, негативний - легше викликати батьків до школи, а так як я ріс доволі здоровою та нормальною дитиною, то батьків частенько запрошували для серьйозної бесіди).

     Кажуть, що навіть у ГЕСТАПО були добрі та душевні люди, школа теж не стала виключенням. Тут я серьйозно почав захоплюватись біологією, географією та історією. А у одного мого знаймого мати працювала у сусідньому ПК бібліотекарем, так я частенько туди заходив дістати "по блату" яку-небудь книжечку про життя братів наших меньших.
     Також займався спортивним орієнтуванням на місцевості і коли погода дозволяла, "ходив за азимутом", в'язав вузли (шкотовий, брамс-шкотовий і т.д.). В кінці кінців навіть брав участь у змаганнях.
     З особою благодарністю згадую свою англічанку Гурову О.Ф. Належачи до вчителів "старої закалки", вона ще батьків моїх навчала, вона дала такі базові знання англійської граматики, які дозволили мені успішно закінчити Горлівскую школу-гімназію №55 з поглибленним вивченням іноземних мов (приходилось крім англійської ще й французьку вчити) та курс англійської мови в ДонНТУ навіть не відчиняючи підручників.

     Після 9 класу почалось моє розумне життя, тобто я ще змалку все добре розумів, та думати про майбутнє я пачав саме в цей час. Я стояв перед вибором: пійти до ПТУ та бути "типа крутым пацаном" або перейти у іншу школу та почати серьйозне життя. Я обрав останнє, та, чесно кажучи, багато кто з учителів бул рад позбавитись від учня з нестандартним (у том смислі, що я завжди предпочитал мати власну точку зору, а не видавати чужі мислі за свої) мисленням .
     Таким чином я опинився у новій школі. Тут я зустрів багато цікавих вчителів котрих я глубоко поважаю та щіро їм дякую за все, особливо хочу зазначити вчителів російської мови та літератури Слободенюк І.Ф., історії Яковенко П.В., хімії Родигіну І.В., а особливо мого класного керівника Нєвську І.Ю. Біологію та географію я поступово закинув, але всеж на міськой олімпіаді з біології зайняв 3є місце, а літературою та історією (особливо історією древнього світу та Світових війн ХХ сторіччя) захопився ще більше. Одного разу зовсім випадково потрапив на факультативне заняття з хімії і в результаті до випуску зі школи зайнявся хімією. Мабуть усе у нашому житті продумано кимось розумним та великим, т.щ. за щасливим(?) випадком тема моеї магістерської роботи пов'язана з, коротко кажучи, розробкою удобного графічного інтерфейса для системи моделювання хімічних процесами DIVA.
     Хочу також замітити, що саме тут я познайомився з трьома хорошими людьми, які стали моїми найкращіми друзями: Плахотніков А., Костенко М. та Куликов С. Ось вже більше п'яти років як ми разом і саме знайомство з одним із них вплинуло на усе моє наступне життя.

     Правду кажучи, николи у житті я не пов'язував своє майбутнє з комп'ютерами - збирався купити у власне користування, але не більше. Збирався вступати до одної з кафедр нашого університета, але випадково потрапив до ФВТІ. А все відбувалось так: приїхали значить ми з другом узнати умови вступу і друг, ну він можна сказати з пелюшок готувався стати ВТшніком і мені навіть часом здається, що він народився з транзистором у руці, зібрався зайти до деканата за бланком на цельовий контракт. Так як чистий бланк у господарстві річ потрібна, та я і на свою долю узяв один... Це вже потім з'ясувалось, що у графі спеціальність значилось: "Комп'ютерніе та інтелектуальні (тоді ще слово інтелект було дозволеним, а потім або слово стало ругнівним, або інтелекта на кафедрі до потрібної відмітки не доставало, а може просто сильно круто звучало, та якийсь дуже розумний дядько назву вирішив змінити...ШКОДА!) системи та мережі"... Ось таким чином я став ВТшніком.
     Зараз я ніскільки не жалкую що все так вийшло і навідь радий випадку. Багато чого було за п'ять років навчання - доброго та поганого, та зараз усе пригадується з посмішкою і я знаю, що мені університета буде недоставати. За цей час деякі стали навіть наче рідні, навіть викладачі. Я думаю, що ще нескоро забуду жарти Бориса Семеновича або лекції Губаря про фірму ІБМ, шину ПЦІ та протокол ТЦП-ІП. Особо хотілось би відмітіти ст.вкл. Шевченко О.Г. - для мене це ідеал викладача, а конспект з "Операціоних систем"- Біблія, яку я зберігаю як зеницю ока.

     У теперішній час я займаюсь цікавою і перспективною на мой погляд темою (больш докладно про це за посиланням моя дисертація), програмую на JAVA, мій керівник доц. Анопрієнко Олександр Якович. Планів на майбутнє поки багато різних і на конкретному ще не зупинився, але бажалось би вступити до аспірантури, та на це я особливо не сподіваюсь.