Вверх

Перехід до ринкової економіки потребує від підприємств раціонального і економічно обґрунтованого підходу до планування своєї діяльності, до визначення фінансової і виробничої політики, аналізу і оцінки отриманих результатів.
Однією з найголовніших складових фінансової політики підприємства є політика максимізації прибутку.
На сьогоднішній день прибуток - одна з основних форм грошового накопичення, що створюється у галузях економіки: вона займає одне з центральних місць у загальній системі вартісних інструментів і важелів управління і є рушійною силою ринку.
Саме прибуток визначає для підприємницької діяльності рішення трьох корінних взаємозалежних проблем: що продавати, як продавати і для кого продавати, і, таким чином, визначає політику формування прибутку - політику планування, організації, аналізу і контролю витрат і доходів в середині підприємства. Дослідження формування прибутку, рентабельності підприємства, витрат звертання, валових доходів, є найважливішим чинником при прийнятті організаційних і господарсько-управлінських рішень, створення сприятливих умов для реалізації планів і програм по нарощуванню прибутку. Іншими словами підприємства повинні чітко уявляти резерви збільшення прибутку, від чого він залежить і які основні параметри впливають на його величину.
В умовах ринкової економіки, прибуток - найважливіший оціночний показник діяльності підприємства, джерело матеріального добробуту підприємства і його працівників, держави в цілому. Саме політика розподілу прибутку визначає пропорції розподілу прибутку на внутрішні інвестиції, соціальні заходи, відшкодування в бюджет, і є іншою не менш важливою ланкою загальної політики управління прибутком на підприємстві.
Значимість прибутку, проблеми пошуку резервів його підвищення для підприємств є актуальними на сьогодення , що і визначило вибір теми науково-дослідницької роботи і її виконання.
Метою магістерської дисертації "Удосконалення управління прибутком на підприємстві" є проведення комплексного дослідження економічної діяльності підприємства, визначення і обґрунтування резервів підвищення прибутку за рахунок удосконалення політики формування і розподілу прибутку на підприємстві.
Об'єкт дослідження: ВАТ "Донецьккокс"
Предмет дослідження: фактори, що впливають на формування і розподіл прибутку, політика управління прибутком на підприємстві.
Основні задачі:

• розглянути теоретичні аспекти управління прибутком на промислових підприємствах;
• провести фінансово-економічний аналіз діяльності ВАТ "Донецьккокс";
• визначити резерви скорочення статей витрат, що оказують найбільший вплив на фінансові результати підприємства"
• надати практичні рекомендації щодо управління прибутком на підприємстві.

Вверх

Найбільш проста і одночасно складна категорія ринкової економіки -прибуток. Його простота визначається тим - що він є стержнем і головною рушійною силою економіки ринкового типу, основним пробуджуючим мотивом діяльності підприємців V сучасній економіці. В той же час його складність визначається різноманітністю сутнісних сторін, які він відображує, багатогранністю облич, в яких він виступає та роллю, яку він відіграє у розвиткові ринкової економіки.
Сутність прибутку, як правило, розкривають його характеристики та функції.

• Прибуток - це форма доходу підприємця, який здійснює певний вид діяльності (виключаючи політичну, благотворну і т. ін. діяльності);
• Прибуток - це основний фінансовий результат умілого та успішного здійснення бізнесу, в який підприємець вложив свій капітал;
• Прибуток - це грошове вираження основної частини грошових накопичень, що створюються підприємствами любої форми власності;
• Прибуток - це частина доходу, яка "очищена" від понесених витрат на здійснення цієї діяльності, тобто це різниця між сукупними доходами і сукупними витратами в процесі здійснення підприємницької діяльності;
• Прибуток - це показник, що найбільш повно відображає ефективність виробництва, обсяги і якість виробленої продукції, стан продуктивності праці, рівень собівартості:
• Прибуток - це, в певній мірі. плата за ризик здійснення підприємницької діяльності;
• Прибуток - це джерело забезпечення внутрігосподарських потреб підприємства, джерело формування бюджетних ресурсів, позабюджетних і благодійних фондів.

Прибуток підприємства виконує такі функції:
Функція оцінки самостійної діяльності підприємства. Прибуток підприємства є критерієм ефективності конкретної виробничої діяльності. Рівень прибутку підприємства в порівнянні з середньо галузевим характеризує ступінь вміння підприємства і його колективу успішно здійснювати господарюючу діяльність в умовах ринкової економіки. Але прибуток не є універсальним показником роботи підприємства, так як величина його в багатьох випадках визначається факторами, що не залежать від діяльності даного підприємства (політика цін, зміна ставок податку з оберту, структурні здвигни та інше). Багатофакторність економічної категорії прибутку викликає необхідність використовувати наряду з прибутком інші показники ефективності виробництва (рентабельність, продуктивність праці, швидкість оберту зворотних коштів та інші);
Функція розподілу. Прибуток використовується в якості знаряддя розподіл) додаткового продукту в його грошовій формі - чистого доходу між підприємством та суспільством в особі держави, між підприємством і галуззю, між підприємством і його робітниками, між сферою матеріального виробництва, де створюється додатковий продукт, і невиробничою сферою, яка утримується суспільством за рахунок додаткового продукту;
Функція економічного стимулювання підприємства та робітників. Прибуток використовується як джерело й умова формування фінансових ресурсів підприємства, що заохочують, і забезпечують його розвиток. Чим вищий рівень генерування прибутку підприємства в процесі його господарської діяльності, тим менше його потреба в притягненні фінансових засобів з вигідних джерел і за інших рівних умов - тим вищий рівень самофінансування його розвитку, забезпечення реалізації стратегічних цілей цього розвитку, підвищення конкурентної позиції підприємства на ринку. При цьому прибуток є постійно відтворювальним джерелом і його відтворювання в умовах успішного господарювання здійснюється на поширеній основі;
Функція захисту. Прибуток підприємства є основним захисним механізмом, що захищає підприємство від загрози банкрутства, так як за рахунок капіталізації отриманого прибутку може бути швидко збільшена доля високоліквідних активів - відновлена платоспроможність, підвищена доля власного капіталу при відповідному зниженні обсягу найомних засобів, підвищена фінансова стійкість підприємства, сформовані відповідні резервні фонди, фінансові фонди.
Функція оцінки вартості підприємства. Прибуток є головним джерелом зростання ринкової вартості підприємства. Самозростання вартості капіталу забезпечується шляхом капіталізації частини прибутку, отриманого підприємством. Чим вище сума та рівень капіталізації прибутку, отриманого підприємством, тим в більшому ступені зростає вартість активів, а відповідно і ринкова вартість підприємства в цілому. [1, ст.26 ]

Наведені характеристики та функції визначають центральне місце і багатогранну роль прибутку у розвиткові ринкової економіки.
Перш за все в отриманні максимального прибутку зацікавлені самі підприємства: прибуток гарантує підприємцям дохід на вкладені капітали та одночасно з цим є джерелом фінансових витрат, пов'язаних з розвитком виробництва та соціальної с4)ери;
Зацікавлена в прибутку і держава, так як він значною мірою вилучається до бюджету для фінансування загальнодержавних витраті
Підвищений інтерес до прибутку підприємств у комерційних банків, різноманітних фінансових інститутів, акціонерів та інших держателів цінних паперів. Зі зростанням прибутку оживлюється фінансовий ринок і збільшується його роль у перерозподілі капіталів, в підвищенні ефективності їхнього використання.
Все це засвідчує велике суспільне значення прибутку, яке визначає його велику роль у розвиткові ринкової економіки як на мікро -, так й на макрорівні. [2, ст. 18-20]

Але слід зазначити той факт, що сума прибутку не показує рівень ефективності роботи підприємства. Для цього використовують його відносні показники, які виражається в відсотках і називається рентабельністю.
Показники рентабельності - є відносними показниками фінансових результатів діяльності підприємства. Всі вони показують, скільки одиниць прибутку (чистого, операційного, оподаткованого тощо) отримують на одиницю реалізованої продукції (активів, виробничих фондів, власного капіталу тощо).
Сукупність показників рентабельності всебічно відбиває ефективність виробничої (операційної), інвестиційної та фінансової діяльності підприємства і відповідає інтересам учасників економічного процесу.
На рівень показників рентабельності впливає багато чинників, що відбивають різні аспекти діяльності підприємства. Кількісна оцінка кожного чинника на рентабельність допомагає оцінити саме його внесок і прийняти рішення про розробку певного напрямку щодо досягнення бажаного рівня рентабельності.

Вверх

Висока роль прибутку у розвиткові підприємства і забезпечення інтересів його власників та персоналу визначають необхідність розробки ефективної політики управління прибутком, аналізу та виявлення шляхів його максимізації. Політика управління прибутком представляє собою процес виробітки і прийняття управлінських рішень по всіх основних аспектах його формування, розподілу та використання на підприємстві.
Головною метою політики управління прибутком є забезпечення зростання добробуту підприємства, підвищення його ринкової вартості.
Загальний механізм цієї політики наведений на рисунку 2.1. Згідно за наведеною схемою в процесі діяльності підприємство повинно проводити політику максимізації прибутку, що включає:

1. Управління формуванням прибутком;
2. Управління розподілом прибутку.

1. Розробка політики управління прибутком в процесі операційної діяльності;
2. Розробка політики управління прибутком в процесі інвестиційної діяльності;
3. Розробка політики управління прибутком в процесі фінансової діяльності.

Політика управління розподілом прибутку включає:

• Управління своєчасною сплатою податків й інших обов'язкових платежів з прибутку;
• Оптимізацію пропорцій розподіли прибутку на частини, що капіталізується й що споживається

Вверх

Згідно з формою №2 "Звіт про фінансовий результат" послідовність формування чистого прибутку підприємства наведена на рисунку 2.1 [6, ст.22] .

Рисунок 2.1- Формування чистого прибутку (збитку) підприємства

Операційна діяльність підприємства є найважливішим видом діяльності на підприємстві. Як показує практика, цей вид діяльності підприємства надає понад 60 - 80% загального прибутку підприємства. В процесі операційної діяльності підприємства отримують дохід (виручку від реалізації продукції, робіт, послуг). А за відрахуванням податків, зборів, витрат, що формують собівартість, і загальногосподарських витрат - прибуток від операційної діяльності.
Основними чинниками, що впливають на кінцевий результат операційної діяльності підприємства, є ціна товару, обсяги та структура виробництва, витрати. Аналіз взаємозв'язку цих даних дають змогу знайти резерви підвищення прибутку і спланувати виробничу програму згідно з результатами аналізу.
Величина чистого прибутку від операційної діяльності до оподаткування буде визначатися за формулою 2.1. 

ЧП = ц*Q-vc*Q-FC    (2.1)

Де ц - ціна одиниці продукції, г.о.
    vc - постійні витрати на одиницю продукції, г.о.
    Q - обсяги виробництва, н.о.
    FC - загальні постійні витрати, г.о.

В сучасних умовах розвитку економіки підприємства мають змогу впливати на всі компоненти: обсяг виробництва, витрати та через ціну продукції на дохід.
Проблема ціноутворення займає ключове місто в системі ринкових відносин. Ціни можуть бути оптовими (відпускними) й роздрібними.
Оптова ціна підприємства включає повну собівартість продукції і прибуток підприємства. За оптовими цінами підприємства продукція реалізується іншим підприємствам або торгівельно-збутовим організаціям.
Оптова ціна промисловості включає оптову ціну підприємства, податок на додану вартість (ПДВ) і акцизи. За оптовою ціною промисловості продукція реалізується за межі даної галузі. Якщо продукція реалізується через збутові організації і оптові торговельні бази, то в оптову ціну промисловості включаються націнки для покриття витрат і прибутку цих організацій.
Роздрібна ціна включає оптову ціну промисловості і торговельну накидку (скидку). Якщо оптові ціни застосовуються переважно у внутрігосподарському обігу, то по роздрібним цінам товари реалізуються кінцевому споживачу -населенню.
Таким чином, рівень ринкових цін є найважливішим фактором, що впливає на виручку від реалізації продукції, а відповідно, і величину прибутку.
Але є деякі обмеження в управлінні ціною. В сучасних умовах розвитку економіки ціна на ринку є наслідком взаємодії попиту і пропозиції. Під впливом законів ринкового ціноутворення в умовах вільної конкуренції ціна продукції не може бути вище чи нижче за бажанням виробника або покупця -вона вирівнюється автоматично, що не дозволяє виробнику впливати значною мірою на цей фактор.

1. Випуск нових видів продукції;
2. Додаткові маркетингові зусилля щодо збільшення виробництва і продажу існуючої продукції (рекламу, створення конкурентоспроможних умов продажу своїх товарів і сказання послуг (ціна, строки поставок, обслуговування покупців, після продажне обслуговування і т.ін.)).[4,с. 259-261]

Значної уваги потребують витрати на виробництво, що формують собівартість продукції.
Собівартість є важливим якісним показником, що відображує результати господарської діяльності, а також інструментом оцінки техніко-економічного рівня виробництва і праці, якості управління і таке інше. Вона виступає як вихідна база формування цін, а також безпосередньо впливає на прибуток та рівень рентабельності.[4, ст. 202]
По відношенню до зміни обсягів виробництва продукції (робіт та послуг) витрати, що входять в калькуляцію собівартості продукції, розділяються на змінні (пропорційні), постійні та змішані.
Під змінними розуміють витрати, загальна сума яких змінюється пропорційно зміні обсягу виробництва. До них відносять витрату на сировину, основні матеріали, паливо й енергію на технологічні цілі, заробітна плата основних виробничих робочих при відрядній системі оплати праці та інше. У розрахунку на одну одиницю продукції вказані витрати незмінні.
На практиці нерідко залежність між обсягами виробництва й витратами не є прямо пропорційними. Наприклад, при збільшенні закупок сировини, матеріалів, постачальники нерідко надають підприємству скидки з ціни, і тоді витрати на сировину ростуть декілька повільніше обсягу виробництва.
До постійних відносяться витрати, абсолютна сума яких при зміні обсягів виробництва не змінюється. При збільшенні обсягів продукції, що випускається постійні витрати розподіляються на більший обсяг, що призводить до зниження собівартості одиниці продукції.
Крім названих груп витрат існує велика група витрат змішаного типу -напівзмінні (напівпостійні). Прикладом змішаних витрат є оплата електроенергії, яка витрачається на технологічні цілі господарчих нужд, заробітна плата робітників, що складається з постійного окладу та доплат за досягнення певних результатів, поштові та телеграфні витрати, витрати на поточний ремонт та інші.

Резервами підвищення прибутку є зниження сум постійних і змінних витрат.

До резервів зниження суми і питомої ваги постійних витрат на будь-якому підприємстві відносять:

1. Суттєве скорочення накладних витрат (витрат на управління) при неблагонадійній кон'юнктурі ринку;
2. Продаж частини обладнання і нематеріальних активів, що не використовується, з метою зниження потоку амортизаційних відрахувань;
3. Широке використання короткострокових форм лізингу машин і обладнання замість їхнього залучення до власності;
4. Скорочення обсягів ряду комунальних послуг, що споживаються та інші.

До резервів економії змінних витрат можна віднести:

1. Зниження чисельності робітників основного і додаткового виробництва за рахунок забезпечення зростання продуктивності праці;
2. Скорочення обсягів запасу сировини, матеріалів готової продукції в період неблагонадійної кон'юнктури ринку;
3. Забезпечення для підприємства вигідних умов постачання сировини і матеріалів, і таке інше.

Побудова функціональних моделей взаємозв'язку постійних, змінних витрат, ціни та обсягів виробництва може бути реалізована через застосування різних моделей аналізу.

Головними напрямками політики максимізації прибутку в процесі фінансової діяльності є забезпечення підприємства необхідними обсягами капіталу на найбільш вигідних умовах із зовнішніх джерел і обґрунтування оптимального співвідношення власних і залучених коштів.
Фінансова діяльність підприємства оказує опосередкований вплив на формування прибутку підприємства. Через те, що від'ємний потік повернення залучених грошових коштів в процесі фінансової діяльності завжди перевищує позитивний, пряме формування прибутку в процесі цієї діяльності відсутнє. Разом з тим, залучення додаткового обсяг зовнішнього капіталу збільшує суму операційних доходів підприємства, а зниження вартості залучення цього капіталу дозволяє підприємству відповідно знижувати рівень операційних витрат. Таким чином, формування прибутку підприємства в процесі його фінансової діяльності опосередковується додатковим формуванням його операційного прибутку.
Головна задача фінансової діяльності підприємства - формування додаткового прибутку в процесі залучення зовнішнього капіталу - реалізується різними методами. Одним з основних механізмів реалізації цієї задачі є "фінансовий леверидж".
Фінансовий леверидж характеризує використання підприємством залучених коштів, яке впливає на зміну коефіцієнту рентабельності власного капіталу. Тобто фінансовий леверидж уявляє собою об'єктивний фактор, що виникає з появою залучених коштів в обсязі капіталу, що використовується підприємством, що дозволяє йому отримати додатковий прибуток на власний капітал.
Показник, що відображає рівень прибутку, що генерується, на власний капітал при різній долі використання залучених коштів називається ефектом фінансового левериджу. Він розраховується за формулою:

ЕФЛ = (1 - Спп) * (КВРа - ВК) * ЗК/ВК    (2.2)

В формулі 2.2 можна виділити три основні складові:

1. Податковий коректор фінансового левериджу (1- Спп), який показує якою мірою проявляється ефект фінансового левериджу у зв'язку з різним рівнем оподаткування прибутку.
2. Диференціал фінансового левериджу (КВРа - ВК), який характеризує різницю між коефіцієнтом валової рентабельності активів і середнім розміром процентів за кредит. Диференціал фінансового левериджу є головною умовою позитивного ефекту фінансового левериджу. Чим більш високе позитивне значення цього показника, тим більш високим за інших рівних умов буде його ефект.
3. Коефіцієнт фінансового левериджу (ЗК/ВК), який характеризує суму залученого капіталу, що використовується підприємством, у розрахунку на одиницю власного капіталу. Коефіцієнт фінансового левериджу є тим важелем, який мультипліцирує позитивний чи негативний ефект, що отримується за рахунок відповідного значення диференціалу. При позитивному значенні диференціалу будь-який приріст коефіцієнту фінансового левериджу буде викликати ще більший приріст коефіцієнту рентабельності власного капітал, а при від'ємному значенні диференціала приріст коефіцієнта фінансового левериджу буде приводити до ще більшого темпу зниження коефіцієнту рентабельності власного капіталу. Аналогічно зниження коефіцієнт}' фінансового левериджу буде приводити до зворотного результату, знижуючи в ще більшій мірі його позитивний чи негативний ефект.

Формування прибутку в процесі інвестиційної діяльності також, як і в процесі фінансової діяльності, носить підпорядковуючий характер до операційної діяльності. Інвестиційна діяльність характеризує процес обмовлення і реалізації найбільш ефективних форм вкладення капіталу, спрямованих на розширення економічного потенціалу підприємства. Інвестиційна діяльність призвана забезпечити зростання формування його операційного прибутку в перспективному періоді по двох напрямках:

1. Шляхом забезпечення збільшення операційних доходів за рахунок збільшення обсягів виробничо-комерційної діяльності (будівництво нових філіалів, розширення обсягів реалізації продукції за рахунок інвестування в нові виробництва і т.ін.);
2. Шляхом забезпечення зниження питомих операційних витрат (своєчасна заміна обладнання; оновлення морально застарілих видів виробничих основних фондів і нематеріальних активів і т. ін.) [1,ст.290-292].

Вверх

В сучасних умовах розвитку економіки підприємства можуть обирати політику розподіл) чистого прибутку самостійно. Ніякі органи, в тому числі держава, не мають права вмішуватися в процес використання чистого прибутку. Ринкові умови господарювання визначають приоритетні напрямки розподілу власного прибутку. Розвиток конкуренції викликає необхідність розширення виробництва, його удосконалення, задоволення матеріальних і соціальних потреб трудових колективів.
У відповідності до цього, по мірі надходження чистий прибуток підприємства спрямовується на роботи по створенню, освоєнню і впровадженню нової техніки; на удосконалення технології і організації виробництва; на модернізацію обладнання; покрашення якості продукції; технічне переобладнання, реконструкцію діючого виробництва. Чистий прибуток є джерелом поповнення власних обігових коштів. Крім того, він спрямовується на виплату процентів по кредитах, отриманих на поповнення власних обігових коштів, що недостачам, на придбання основних засобів, а також сплату процентів за простроченні і відстрочені кредити.
Поряд з фінансуванням виробничого розвитку прибуток, що залишається у розпорядженні підприємства спрямовується на задоволення споживчих і соціальних потреб. Так, з цього прибутку виплачуються одночасні винагороди і допомоги тим, хто уходить на пенсію, а також надбавки до пенсій; дивіденди по акціях і вкладах членів трудового колективу в майно підприємства. Здійснюються витрати по оплаті додаткових відпусток зверху встановленої законом тривалості, оплачується житло, оказується матеріальна допомога. Крім того, здійснюються витрати на безоплатне харчування або харчування за пільговими цінами (виключаючи спеціальне харчування окремих категорій робітників, що відноситься на витрати виробництва у відповідності з існуючим законодавством).
Забезпечуючи виробничі, матеріальні і соціальні потреби за рахунок чистого прибутку, підприємство повинне прямувати до встановлення оптимального співвідношення між накопиченням і споживанням з тим, щоб враховувати умови ринкової кон'юнктури і, разом з тим, стимулювати і заохочувати результати праці робітників підприємства

Вверх

Відкрите акціонерне товариство "Донеццьккокс" є одним з родоначальників коксохімії України.
Завод складає собою три у минулому самостійних коксохімічних підприємства: Рутченковський коксохімзавод ім.. Кирова (грудень 1898р.), Донецький (січень 1872р.), Смоляніновський (1912р.), що були розташовані відповідно у Кіровському, Ленінському та Куйбишевському районах м. Донецька.
Датою заснування підприємства прийнята дата введення до експлуатації Рутченковського коксохімзаводу, до якого у 1970 році були приєднані Донецький та Смоляніновський
У грудні 1995 року завод було перетворено у відкрите акціонерне товариство "Донецьккокс".
Юридична адреса: Україна, 83042, м. Донецьк-42, вул. Хабаровська,!
Телефон/факс / 696383 / 637202/ Комутатор 696309.
Номер і дата реєстрації організації - Зареєстровано Виконавчим комітетом Донецької міської Ради Народних депутатів, розпорядженням. №1600р від 01 11 грудня 1995 р.
Форма власності - колективна.
Чисельність робітників підприємства на 01.01.2002 г. - 2580 чол.

На 01.01.2002 р. статутний фонд ВАТ "Донецьккокс" складає 62 271 500 грн., який поділений на 249 086 000 штук акцій номінальною вартістю О.25 грн. Статутний фонд збільшений на 30 млн. грн. і відповідно на 120 млн. штук акцій в результаті проведення другої емісії акцій, відповідно до рішення Загального збору акціонерів ВАТ "Донецьккокс" від 31.05.2001 р.

На 01.01.2002 р. у статутному фонді ВАТ "Донецьккокс" доля державної власності складає 12.96%, які знаходяться у корпоративному управлінні Донецької обласної державної адміністрації.
Основними акціонерами ВАТ "Донецьккокс" є ВАТ "Укрподшипник" і ЗАТ "АРС", доля яких складає 79,3%. Працівники підприємства на 01.01.2002 р. володіють 3,17% акцій статутного фонду.

Вверх

Завод складає собою три у минулому самостійних коксохімічних підприємства: Рутченковський коксохімзавод ім.. Кирова (грудень 1898р.), Донецький (січень 1872р.), Смоляніновський (1912р.), що були розташовані відповідно у Кіровському, Ленінському та Куйбишевському районах м. Донецька.
В сучасності до структури Донецького коксохімічного заводу входять наступні структурні підрозділи, що не мають прав юридичної особи:
Цех вуглепідготовки; коксовий цех; цех удавлювання; залізничодорожний цех; електроенергетичний цех; цех паро водопостачання; ремонтно-механічний цех; цех безрельсового транспору; цех сіроочистки; цех живлення; УКС; ремонтно-будівний цех; ланка благоустрою; Донецький КХЦ-2; Смоляніновський КХЦ-3; ЖКО; дитячий оздоровчий табор (пос. Кірша); база відпочинку (пос. Щурово, Красноліманського району).

Вверх

Донецький коксохімзавод спеціалізується на випуску наступних видів продукції:

Коксова продукція:
Кокс металургійний;
Кокс ливарний +60 мм;
Кокс ливарний 40-60 мм;
Кокс ливарний 25-40 мм;
Коксовий горішок;
Коксовий дріб'язок;

Хімічна продукція:
Смола кам'яновугільна;
Сульфат амонію;
Бензол сирий;
Феноляти натрію;
Смола важка;
Вода аміачна;
Сірчана кислота;
Сірчистий амоній технічний

Та інші. Товари народного споживання.

Вверх

Першочерговим завданням аналізу фінансових результатів діяльності підприємства є оцінювання динаміки прибутку, виявлення і кількісне оцінювання впливу різних чинників на його розмір, а також оцінювання резервів збільшення прибутку.
На підставі "Звіту про фінансові результати" діяльності підприємства були побудовані аналітичні таблиці фінансових результатів та здійснена оцінка динаміки основних показників.

Таблиця 3.1 - Основні показники дохідності підприємства за 1999 - 2001 рр. (див.тут)

Таблиця 3.2 - Структура прибутку від звичайної діяльності (див.тут)

Аналіз даних основних показників дохідності підприємства і структури прибутку від звичайної діяльності вказують на те, що за період, що аналізується, спостерігалося стабільне збільшення основного показника діяльності підприємства - чистого прибутку з 4183 тис. грн. у 1999р. до 9553 тис. грн. у 2001р.
Але потрібно відмітити, що у 2001р. темп зростання чистого прибутку, що дорівнював 18%, був значно нижчий, ніж у 2000р., де цей показник дорівнював 95%. Це пояснюється зменшенням прибутку від операційної діяльності, а через те, зміною структурного внеску у прибуток від звичайної діяльності прибутків від операційної і фінансово-інвестиційної діяльності. З таблиці 3.2 бачимо, що якщо у 1999р. прибуток від операційної діяльності дорівнював 68%, у 2000р. - 86%, то у 2001р. ця частка скоротилася до 63%.

Зменшення прибутку від операційної діяльності у 2001р. на 12% у порівнянні з попереднім 2000р. відбувся за рахунок наступних чинників:

• підвищення показника собівартості реалізованої продукції на 259%, що становило 150976 тис. грн.;
• підвищення адміністративних витрат на 33%, що становило 1643 тис. грн.;
• підвищення інших витрат на збут на 9%, що становило 28498 тис. грн.;
• підвищення інших операційних витрат на 371%, що становило 28498 тис. грн.;
• стабілізуючим фактором було збільшення інших операційних
• доходів на 3626%, що становило 32455 тис. грн.

За рахунок підвищення собівартості реалізованої продукції збільшилися витрати на 1 грн. реалізованої продукції у2001 р. витрати на 1 грн. реалізованої продукції підвисилися на 18% у порівнянні з 2000р. і склали 0,95 грн.

Більш детальний аналіз зміни прибутку від операційної діяльності на підставі аналізу впливу таких факторів, як обсяг реалізації, зміна структури і асортименту, витрат на 1 грн. реалізованої продукції можна провести, застосовуючи факторний аналіз прибутку, який допомагає оцінити з якою силою і спрямованістю оказує вплив кожний з показників, що цікавлять нас.

Модель проведеного факторного аналізу має наступний вигляд:

    (3.1)

Де - зміна прибутку за рахунок обсягів від реалізації, тис. грн;
    - зміна прибутку за рахунок структури і асортименту, тис. грн;
     - зміна прибутку за рахунок зміни витрат на 1 грн. реалізованої продукції., тис. грн.

    (3.2)

Де - прибуток від реалізацій в базовому році, тис. грн;
     - коефіцієнт співвідношення собівартості в плановому і базовому році.(3.3)

(3.3)

Де - собівартість реалізованої продукції з урахуванням адміністративних витрат і витрат на збут, тис. грн.

    (3.4)

Де - коефіцієнт співвідношення чистого доходу від реалізації в плановому і базовому роках.

    (3.5)

Де - чистий дохід (виручка) від реалізації продукції в базовому і звітному роках.

    (3.6)

Вхідні й розраховані за наведеною методикою дані наведені в таблицях 3.3 і 3.4.

Таблиця 3.3 - Вхідні дані для факторного аналізу прибутку від операційної діяльності (див.тут)

Таблиця 3.4 - Розрахункові дані для факторного аналізу прибутку від операційної діяльності (див.тут)

Розраховані дані підтверджують висновки, наведені вище. У 2001 році прибуток від операційної діяльності скоротився. А саме, скоротився прибуток від реалізацій продукції на 4995 тис. грн. що сталося за рахунок:

1. Зміни структури продукції. Прибуток від реалізації скоротився на 7606 тис. грн.;
2. Збільшення витрат на 1 грн. реалізованої продукції. Прибуток зменшився на 32823,87 грн.

Таким чином, основними резервами підвищення прибутку від операційної діяльності будуть - розробка оптимальної виробничої програми і скорочення витрат на 1 грн. реалізованої продукції.
Для надання детальних рекомендацій щодо скорочення витрат на 1 грн. реалізованої продукції і оптимізації структури і асортименту, необхідний повний детальний аналіз обсягів, собівартості і цін всієї продукції, що випускається ВАТ "Донецьккокс".

Вверх

Показники рентабельності - є відносними показниками фінансових результатів діяльності підприємства. Всі вони показують, скільки одиниць прибутку (чистого, операційного, оподаткованого тощо) отримують на одиницю реалізованої продукції (активів, виробничих фондів, власного капіталу тощо).
Сукупність показників рентабельності всебічно відбиває ефективність виробничої (операційної), інвестиційної та фінансової діяльності підприємства і відповідає інтересам учасників економічного процесу.
На рівень показників рентабельності впливає багато чинників, що відбивають різні аспекти діяльності підприємства. Кількісна оцінка кожного чинника на рентабельність допомагає оцінити саме його внесок і прийняти рішення про розробку певного напрямку щодо досягнення бажаного рівня рентабельності.

З метою аналізу рентабельності підприємства були розраховані наступні показники:

• Рентабельність реалізованої продукції за прибутком від реалізації;
• Рентабельність реалізованої продукції за прибутком від операційної діяльності;
• Рентабельність активів за прибутком від звичайної діяльності;
• Рентабельність реалізованої продукції за чистим прибутком.

1 Рентабельність реалізованої продукції за прибутком від реалізації -показує, скільки припадає прибутку від реалізації на одиницю виручки.

    (3.7)

2 Рентабельність реалізованої продукції за прибутком від операційної діяльності показує, скільки прибутку від операційної діяльності припадає на одиницю виручки.

    (3.8)

З Рентабельність активів за прибутком від звичайної діяльності показує, скільки прибутку від звичайної діяльності припадає на одиницю коштів, інвестованих в активи.

    (3.9)

4 Рентабельність реалізованої продукції за чистим прибутком -показує, скільки припадає чистого прибутку на одиницю виручки.

    (3.10)

Зведені дані з аналізу показників рентабельності наведені у таблиці 3.5. Графічно розраховані показники наведені на рисунку 3.1. (див.тут)

Проведені розрахунки та графічне відображення коефіцієнтів рентабельності за 1999-2001 роки вказують на загальне зниження віддачі від коштів, вкладених у виробництво в 2001 році, не дивлячись на те, що абсолютні показники діяльності (чистий, валовий прибуток, активи підприємства) за період, що аналізується, підвисилися. Погіршення відносних результатів діяльності за 1999-2001 рр. Було пов'язано з:
1. Значним підвищенням інших операційних витрат у 2001р. до 36183 тис. грн. порівняно з 2000р., де вони склали лише 7685 тис. грн.;
2. Значним зростанням собівартості реалізованої продукції до 209173 тис. грн. у 2001р. порівняно з 58197 тис. грн. у 2000р.

Таким чином, керівництво підприємства повинно прийняти особливі міри щодо розробки ефективної політики підвищення прибутку підприємства за рахунок управління операційною діяльністю, а саме зниження витрат на на виробництво.

Вверх

1. И.А. Бланк Управление прибылью.-К.; "Ника - Центр", 1998г
2. В.Ф. Юров Прибыль в рыночной экономике: вопросы теории и практики. - М., Финансы и статистика, 2001
3. П(С)БУ №3 от 21.06.99г. № 397/3690 "Отчет о финансовых результатах"
4. Экономика предприятия: Учебник для вузов/ Под редакцией В.П. Грузинова. - М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1998. - 535с.
5. Бухгалтерский учет под ред. В.П. Ткаченко. - К.:
6. К.В. Ізмайлова Фінансовий аналіз: навчальний посіб. - К.: МАУП, 2000-152с.
7. Т. Хмиль, Л. Шишмарева Оптимизация прибыли, объема выпуска продукции и издержек производства // Бизнес - Информ - № 15, 1997г., ст. 118-119.
8. Ю.С. Шашурин, А. В. Черезов Себестоимость в оперативном управлений предприятием, - М.: 000 Издательско-Консалтинговая Компания "ДеКА", 2000. - 212 с.

Вверх