АРТЕМОВА НАТАЛІЯ ВІКТОРІВНА

Недоліку в турботі, увазі, утім, як і в кількості вихователів в особі домашніх, у мене ніколи не було..... Дошкільні роки пройшли під пильним контролем бабусі, усеосяжним піклуванням дідуся і недрімлючим оком батьків. Дитячий сад минув мої перші, не цілком свідомі роки життя.

Початок шкільних років хоча і вніс деяку розмаїтість у розміряне життя домашньої дитини, але яскравих вражень, крім хвилювань напередодні одержання табеля наприкінці кожної чверті, не залишив (у графі "Поведінка" чомусь дуже часте стояла оцінка "Задовільно"). Розвинути почуття "прекрасного" в мені намагалися, віддавши до музичної школи, яку я з успіхом закінчила, зробивши своїми старанними заняттями величезний тиск на слух і нерви домашніх. Ще одним етапом рівнобіжного зі шкільним виховання були заняття з англійської і німецької мов з репетиторами. Таким чином, велика частина дитинства минула не на дворі за грою, а за письмовим столом, про що я тепер ні краплі не шкодую!

Зовсім новим етапом життя став вступ після восьмого класу до Донецького технічного колежу! От де почалося свідоме, повне вражень, колезьке життя! Фізико-математичний клас: нескінченні ряди рівнянь, які ми дружньо всім класом розв'язували наперегони під час перерв і культурно-масових походів до театру чи філармонії. При цьому, не цілком залишені в спокої вчителями літератури, історії й іноземних мов, були з головою задіяні не тільки в навчальний процес. Завжди довгоочікувані свята, на підготовку яких ми витрачали стільки ж багато сил і часу, як і на розв'язання завдань із затертого до дір збірника Сканаві, відзначалися дуже галасливо, проходили дуже швидко і залишали незабутнє враження.

І стоячи на випускному вечорі з атестатом у руках було одночасно і смутно і радісно оглядатися у минуле і згадувати перші дійсні труднощі, перші досягнення і перемоги в стінах дорогого серцю навчального закладу.

На жаль, я усе рідше і рідше бачу своїх колишніх однокласників, але поки незмінної залишається традиція - зустрічатися разом у день народження нашого куратора.

Перший рік в університеті я вчилася на факультеті екології та хімічних технологій, та потім дізналася про набір студентів у групу з посиленим вивченням англійської мови на факультеті економіки і менеджмента, здала іспит і пройшла, і в одночас зрозуміла, що ніколи не слід зневажати жлдної, нехай навіть не удаваною реальною, можливістю, треба завжди використовувати будь-який шанс, що випадає тобі! З цього моменту і почався безтурботний студентський час, усю принадність якого, як казали навколишні, я відчую тільки коли закінчу університет - вони мали рацію. Процес одержання знань, якому я у значній мірі намагалася не пручатися, проходив досить гладко і захоплююче. Потрясіння і перешкоди у вигляді сесії, яка завжди наставала зненацька, у нашій групі переборювалися не поодинці, а спільними зусиллями колективу, що досить часто не залишало викладачам ніякої альтернативи, крім як прийняти іспит у всіх і багатьом навіть виставити до залікової книжки завітне "відм". Отже, одержавши вже більш декількох десятків "відм" і не тільки, нагромадивши regу конспектів і чималий запас знань, познайомившись з багатьма новими людьми і тільки зараз оцінивши величезне терпіння і зусилля викладачів, я починаю заключний етап одержання вищої освіти.

Галузь дослідження (інвестування) обрати було не складно, набагато складніше було знайти найбільш актуальну проблему, і все ж таки після болісних вагань та пошуків тема дипломної роботи має назву "Залучення іноземних інвестицій до економіки України".

У майбутньому я буду намагатися здійснити усі свої амбітні плани.