Про себе...

Савицький О.В.

Тема випускної магістерської роботи:
Створення тиристорного частотного перетворювача на ІGBT-модулях
винесеної подачі вугільного очисного комбайна

Багато чого про людину говорять його захоплення. Розповім про те, що захоплює мене. До своїх захоплень відношу а) музику, б) читання, в) комп'ютери, г) спорт, д) поїздки, подорожі, е) роботу та ж) навчання.

а) Музика. Музику можу слухати годинами, причому всіляку - від поп й електронної до рока й металу. Дуже подобається російський рок. Улюблені групи: Кіно, Аліса, Земфіра, Дельфін, Крематорій, Сергій Курьохін, Lіnkіn park, Crematory, Rammsteіn, Dj Tіesto, Gala, Cranberrіes, Mylene Farmer, Paul van Dyk, Іan van Dahl і багато чого іншого. Перераховувати довго. Будь-які мої заняття зазвичай відбуваються з музичним супроводом. Wіnamp не вимикається ніколи - стоїть в автозавантаженні, тому музика починає грати коли комп'ютер включається й закінчує при його вимиканні. Це становить майже по годин 8 у день.

б) Читання. До читання я пристрастився ще в далекому дитинстві. Коли мені було чотири роки, мама навчила мене читати. Маленький кучерявий пухкий в окулярах із книжкою в руках більшу частину часу - це було звично для всіх. З тих пір прочитав гору літератури й продовжую це робити зараз. Через відсутність вільного часу читаю в основному на перервах й у міському транспорті - їздити доводиться багато: на навчання, на роботу і т.д. Потихеньку збираю невелику електронну колекцію улюблених творів, а принтер працює майже до зносу на благо мого захоплення.

в) Комп'ютери. Любов до комп'ютерів з'явилася декілька пізніше, ніж до книг. Батьки іноді водили по вихідним до себе на роботу, де я вчився набирати листа бабусі, переводив через небезпечну дорогу жаб й укладав штабелями фігури в TETЯIS. Дотепер замислююся, чому його назва так пишеться. Трохи пізніше, в 93-му році папа купив перший комп'ютер. Це була ціла подія, тому як тоді в ході були 286-і, та й то не в багатьох, а в нас з'явився аж 386-й! Роздобув книжку по Basіc, почав дізнаватися, що таке програмування, писати перші примітивні програмки а-ля prіnt("Hello, world!") і незабаром перейшов на Pascal. Через рік після покупки на комп'ютері з'явилася перша Wіndows 3.1 і далі пішло лавиноподібне наростання знань й умінь в комп'ютерній області. На першому курсі почав прилучатися до Інтернету, стало цікаво, як же насправді пишуться сайти, за допомогою чого й ким. З'явився ще один інтерес - web-дизайн й web-програмування. За п'ять років встиг зробити декілька повноцінних сайтів для: За винятком декількох робіт, мені завжди допомагали друзі - малювати дизайни, купувати домени й хостинг, оформляти документи для робіт. Без цієї допомоги в мене зовсім нічого не вийшло б або ж вийшло набагато гірше, менше й повільніше, за що їм велике спасибі.

г) Спорт. Спортивним був завжди. Спочатку була зарядка разом з ранковою програмою по телевізору перед дитячим садом і початковими класами, потім було п'ять років серйозних занять плаванням у складі спортивної групи, куди мене віддали батьки через невеликий сколіоз в другому класі. У п'ятому класі продовжив одне з улюблених занять - катання на велосипеді, але вже не на дитячому триколісному, а на величезному тоді Туристі, що купив для себе папа. Зараз цей Турист після капітального ремонту справно возить мене по дорогах міста й області коли налагоджується погода й з'являється бажання виїхати куди-небудь дуже далеко. На першому курсі з'явився мій улюблений гірський велосипед Catanіa фірми LeaderFox, що здавався лімузином у порівнянні зі стареньким Туристом, але який ніколи не зможе його замінити - все-таки різного типу велосипеди. Скільки кілометрів я намотав на двох цих велосипедах! Сама довга поїздка в моєму житті відбулася влітку після першого курсу, коли я, скориставшись від'їздом батьків на відпочинок, осідлав о третій годині ранку свого металевого коня й помчався на море в Седово в гордій самітності. Повернувся назад через два дні. 280 кілометрів своїм ходом в обидва боки за два дні дали відчути, що я ще не готовий брати участь у Тур де Франс, але проте, не вбили в мені бажання продовжувати кататися в тім же дусі, навіть навпаки. У планах поїздка зовсім далека - тур по Україні, скажемо, а то й далі, але це, звичайно, не скоро. Поки що треба думати трохи про інше. Крім велосипедів і плавання я пробував себе ще в декількох видах спорту. Небагато займався в тренажерних залах - скоріше данина віку, ніж серйозне захоплення. Учився реакції в боксі, витримці в боротьбі й звичайно, карате - єдиноборство, яким я хворію й донині нарівні з байками, музикою й комп'ютерами.

д) Поїздки, подорожі. Їздити я почав теж у раннім дитинстві. Буквально з народження батьки щоліта возили мене в село Городище Полтавської області - там виріс мій папа. Всі літні канікули я з великим задоволенням проводив у селі в компанії дідуся, бабусі й декількох хлопців, які з'їжджалися туди з різних міст - Москви, Пітера, Києва, Миколаєва й т.д. Місце це чудове. Такої природи я не бачив більше ніде. Усі, хто там був, кажуть, що це шматочок справжньої України. Відпочинок у Городище став сімейною традицією, що буде жити ще дуже довго. Другим місцем поза Донецьком, де я побував було невелике місто Червоний Промінь - там жили батьки моєї мами. Він знаходиться в Луганській області, набагато ближче до Донецька, ніж Городище, тому їздили туди частіше. Зазвичай це було на інших канікулах. Далі була незабутня поїздка в Ленінград. Мені тоді було всього років 6. Стільки вражень я не одержував за все своє коротеньке життя. Білі ночі, Нева, розвідні мости, площі й маса музеїв були для мене тоді інший світом - крім рідного міста я майже нічого тоді не бачив. Ще більш дивними були дві поїздки в Німеччину. Одна разом з батьками в 96-му, друга від школи по програмі обміну учнями. Франкфурт і Бохум були, напевно, ще більш незвичайні й вражаючі, ніж Пітер багато років тому. Абсолютно інші люди, інший рівень життя, інший менталітет - все не як у нас, зовсім не те, до чого ми звикли. Дуже незвичайно й іноді навіть дивно. Але після цих поїздок я точно вирішив для себе, що краще України для мене країни немає. У гостях добре, а вдома значно краще. Коли я виріс, їздити по різних містах стало набагато простіше, тому як стежити за мною вже не було необхідності, їздити я міг без супроводу й залежав у поїздках тільки від себе самого. Цим я й користувався як міг: Святогірськ, Київ, Москва, Харків, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Севастополь... А скільки планів на майбутнє! Є три заповітних бажання. Побачити Південний Хрест, Сполучені штати й Лондон. Сподіваюся, що вони не залишаться всього лише бажаннями.

е) Робота. Я завжди був досить активною людиною, без справи ніколи не доводилося сидіти. Канікули в школі були для мене зовсім не на радість, тому що з їхнім приходом пропадали щоденні уроки, домашні завдання й спілкування з однокласниками. Так триває й зараз. Як тільки в мене закінчуються заняття, я починаю повільно входити в депресію, сумую. Для мене краще повний завал і маса обов'язків відразу, ніж повний затишок і відсутність будь-яких справ. Можливо до пенсії мені це ще встигне набриднути, але до цього ще дуже далеко. Так що зараз намагаюся займати себе як можна більшою кількістю справ. Крім навчання, як писав вище, займаюся ліпленням сайтів, що стало вже звичною справою й можливо буде надалі другою роботою, намагаюся прилучатися до основної спеціальності, дізнаватися про те, що було зроблено в техніці раніше, що робиться зараз і що буде зроблено в найближчому майбутньому. А ще по неділях проводжу підготовчі курси по інформатиці у дітлахів 11 класів. Мало кому з моїх однолітків довелося відчути себе, як кажуть, "по ту сторону барикад", я ж довідався про це на власному досвіді. На перших лекціях і практичних заняттях прокинувся співчуттям до моїх викладачів, коли після чотирьох пар підряд мене дратував власний голос, розколювалася голова й взагалі стан був "дайте мені спокійної вмерти". Так що бережіть викладачів, друзі - їм важко, я точно знаю. Добре, діти мені попалися гарні. На парах поводяться тихо; незважаючи на кількаразові прохання дружнього зближення, кличуть мене не інакше, як Олександр Володимирович або Ви. Може бути - це гарне виховання, а може бути - віджимання від підлоги, які вони виконували всією групою, коли погано поводилися на початку навчального року - не знаю.

ж) Навчання. До навчання ставлюся з повагою. Вважаю, що вчитися необхідно всім і якщо не завжди, то принаймні максимум можливого часу. Дуже багато проблем виникає у людей від того, що навчанню в їхньому житті виділялося мало часу. Звідси й низький рівень життя, і непрофесійність, і маса складностей, що виникають тільки через незнання. Хочеться вірити, що в майбутньому люди будуть більш свідомо ставиться до питання навчання, можливо цьому будуть сприяти реформи відомого Болонського процесу. Це вирішило б масу проблем і значно поліпшило життя всіх і кожного.