Дитинство
Ще до свого нарождення я поводила себе дуже неспокійно і мучила маму своїми
"акробатичними витівками" та жадобою діяльності – напевно, дуже хотілося якнайшвидше опинитися на "великій землі".
І ось одного осіннього дня я народилася – 28 вересня 1983 р. у місті Донецьку.
Я почала рости…
Умови для мого розвитку були досить підходящі: щасливе дитинство, люблячі батьки,
бабусі та дідусі.
Перше справжнє знайомство з навколишнім світом, перші друзі та досвід спілкування з'явилися
у дитячому садку, де я провела біля п'яти років, и куди кожен ранок відправлялася із задоволенням: там було весело,
цікаво і дуже смачно годували. Вихователі не давали нудьгувати: чимало ігр, що розвинають, творчі завдання, яскраві
ранки (наприклад, у ролі Снігурочки), вистави – я занурювалася у все із завзяттям та бажанням.
У віці біля 5-ти років я пішла на художню гімнастику. Точніше було б сказати,
що туди мене привела мама, а я дуже опиралася. На щастя, на маму це не подіяло,
і виявилося, що моє затяте небажання лише тільки від незнання. Дуже швидко нелегкі тренування і спортивні
змагання почали мені подобатися. Тоді я почала розуміти значення слова "треба", оскільки не завжди хотілося
продовжувати кілька часове тренування – заважали усталість, весняне сонце або сусідній парк з атракционами.
Саме на гімнастиці я вчилася переборювати страхіття: вправа з булавами була для мене справжнім випробуванням:
здавалося, підкинуті булави так і намагаються потрапити мені не до рук, а впасти на голову.
Школа
На мить вступу до школи, завдяки своєму батьку, я вже вміла читати, танцювати ламбаду,
рахувати до 300 і т.і. Мене взяли до гарного класу гарної школи, де я і провчилася наступні 10 років.
Ії повна назва – спеціалізована фізико-математична школа № 35.
Особливо у начальних класах я була дуже старанною ученицею і ретельно виконувала усі завдання.
Причому це зовсім не пригноблювало мою свободу: це було цікаво, до того ж виходило зовсім не надмірними зусиллями.
Я брала участь у конкурсах самодіяльності, за добровільними поривами малювала класну стінгазету. Вдома розважала
родичів "творчими вечорами" – такий собі вінегрет з танців, декламаціі віршів, театра тіней, пісень,
гімнастичних номерів і т.і. А також малювала, ліпила, майструвала щось, вивчаючи "вигадливу" книгу "Зроби сам".
Доречі, про книги. Вони досить рано стали частиною мого вільного проводження часу, і без усіляких
батьківських наказів, я зачитувалася Льюісом Керолом, Тувє Янсоном, Александром Волковим, Ніколаєм Носовим и т.д.
Навіть перші накопичені гроші були витрачені на книгу – "Срібні ковзани" Мері Мейп Додж.
Класі у 3-му новим захопленням стали естрадно-народні танці: заняття з хореографії,
виступи на святах та концертах.
Навчання лунало рівно й гладко… Аж до переломної миті – коли у 6-му класі математику
став викладати Несветайло Євгеній Ніколаєвич. Незвичайне бачення учбового процесу, власна учбова програма,
абсолютно творчий та індивідуальный підхід до учнів та принциповість. Завдяки йому алгебра і геометрія
здавалися зрозумілими та красивими, а багаточасові і регулярні виконування домашніх завдань – зовсім не нудним
провожденням часу. Євгеній Ніколаєвич вчив "вчитися", вчив грати у волейбол та орієнтуватися у різних
галузях життя.
А який у нас був вчитель фізики! С Дмітрієм Івановичем Ніколаенко ми ставали людяними
і розумными; знайомилися з чарівним зоряним небом; чудово відпочивали у літньому Букіно та сніжному
Слав'яногорську. А на уроках фізики, бувало, переймалися булгаковськими "Записками лікаря" та писали перевірочні
самостойні за змістом "Майстера та Маргарити".
У школі не проходили повз олімпаіди з математики, хіміі, української мови та літератури,
танцювальні виступи на останніх дзвінках і різних конкурсах, літературні читання та КВЗи.
Університет
У кінці 11-го класа, звичайно, встало питання про вибір учбового закладу. Враховуючи технічний
профіль шкільного навчання, було очевидно, що треба вибирати спеціальність, пов'язану з математикою і
комп'ютерними технологіями, і, зрозуміло, це повинен був бути тільки державний ВНЗ. У межах нашого
міста вибір був майже однозначним, тому, пройшовши співбесіду з математики, я стала першокурсницею
Донецького Національного Технічного Університету, факультету "Обчислювальної техніки та інформатики", спеціальності "Программне забезпечення".
А влітку, післе вступу, я потрапила у неповторні кримські гори. Разом з однокласниками і завдяки
їм. Похід по горам очищує мислі, укріплює дух і тіло. Таврическі красоти дарують ні з чим не
зрівнянні відчуття, коли абстрагуєшся від цивілізації, від турбот та зобов'язань, коли існують тільки
безмежні далечіни, доторкнення до безкінечності та політ душі. І що дуже тішить, така літня відпустка
стала у нас доброю щорічною традиціею – чудова компанія та море вражень.
А з 1-го вересня почався новий життєвий етап. Нова студентська атмосфера, нові знайомства,
новий колектив. На першому курсі, в основному, було легко і весело: відчуття свободи та добра шкільна
підготовка давали о собі знати. Як і раніше, у школі, цікавіше всього було на лекціях з математики – спочатку
вищої, а потім і діскретної, до того ж Скворцов А. Є. трохи нагадував мого шкільного вчителя з математики.
На наступних курсах накопичувався студентський досвід, однак збільшувалися навантаження та обов'язки.
Курси, що викладалися, були по-різному корисні та цікаві, але серед тих, що найбільше запам'яталися, можна
назвати такі: "Комп'ютерна графіка", "Методи та засоби комп'ютерних інформаційних технологій", "Системний аналіз",
"Информаційна безпека".
Важливо й те, що серед моїх одногрупників знайшлися люди дійсно близькі за духом, з якими однаково добре і писати
лабораторні роботи, і лазити по скелях у Зуївці, і насолоджуватися джазовими імпровізаціями.
Після отримання диплому бакалавра новим етапом стало написання магістрської дисертації, вибір
керівника для якої відбувся без моєї безпосередньої участі. Таким чином, магістратура пов'язана для мене з написанням роботи
на тему: "Стійкість і оцінка похибки паралельних однокрокових чисельних методів рішення задачі Коші для звичайних
диференційних рівнянь" під керівництвом професора
Фельдмана Л.П.
П'ять курсів минули доволі швидко, як і попереджував нас Юрій Валентинович Ладиженський,
повторюючи: "Захист диплому – це вже завтра". За цей час нам була прочитана велика кількість різноманітних
курсів, і особливо під час підготовки до бакалаврського экзамену це добре відчувалося: скільки ж усього ми вивчали!
З таким багажом досить реально розвиватися далі по одному з вивчених та цікавих напрямків – є з
чього вибрати. А навіть якщо і не з цих напрямків, то навички, знання і отримана освіта все одно виявляться необхідними
для досягнення мети: потрібно продовжувати навчатися – і через 5, і через 25 років, займатися захоплюючою і творчою
справою, бути у пошуку і самовдосконаленні, радіти життєвим хвилинам так само через роки.
|
