Англійською
Російською
Надіслати листа
sh_alex@ukrtop.com
Шестопалов Олександр Геннадійович
- Факультет
- Компьютерні інформаційні технологіі та автоматика
- Кафедра
- Автоматизивані системи управління
- Група
- АСУ-00в
- Тема магістерської роботи
- Розробка компьютерної підсистеми підтримки прийняття рішень при визначенні ринкової вартості дорожних транспортних засобів
- Керівник
- к.т.н., доцент Лаздинь Сергей Володимирович
П'єса мого життя
Сцена перша
Місце дії — місто Горлівка Донецької області тоді ще колишньої УРСР.
Дія перша
Ранок 6-го січня 1983 року. Народився Я —— Шестопалов Олександр. Не знаю, що я тоді такого поганого кому зробив, але це мені згадують уже котрий рік (у гарному смислі, чому я дуже радий, і мені це приємно)!
З дитинства проявлявся потяг до математики. Як практичний посібник виступав мамин гаманець. Так я навчився лічити до 100, але цифри більше 50 знав непевно. Я більше любив додавати (собі), а мама віднімати (в мене). З області фантастики для мене тоді були дії множення й ділення. Ще було цікаво, хто такий Піфагор і що за дивну таблицю він намалював, що друкували на задніх обкладинках шкільних зошитів.
У дитинстві ходив у дитячий сад (по кількості їх було 5). Ріс товариським хлопчиком. Постійно розширював коло друзів і знайомих. У цей процес неоціненний внесок вносили мої батьки черговою зміною місця проживання.
Свій шостий день народження я відзначав у лікарні. Самим прикрим було те, що мене поклали в лыкарню 5-го числа — напередодні дня народження. Але довго я не нудьгував. У мене в палаті з'явився друг, і з тих пір час просто полетів. Було багато веселощів й радості. Не обійшлося й без зіпсованих нервів (що правда, не наших!). Негативним моментом "канікул" у лікарні були обов'язкові процедури, на які потрібно було ходити.
Дія друга
3 вересня 1990 року. Сонце нікого не радує своїм теплом, та й світлом теж. Першокласників вітає дощ. Свою шкільну кар'єру я почав у загальноосвітній школі №20 міста Горлівки. Перша вчителька — Борзило Світлана Олександрівна. Кращий друг — Кружилін Іван. Я дуже часто після уроків заходив до нього додому. Мама була від цього не в захваті: ну дуже часто я заходив до нього!
Особливих спогадів не залишилося. Хіба тільки те, що я умудрився впасти з висоти 1,5 метра й зламати руку (але вже навіть не пам'ятаю в якому саме класі це було). А ще на останній дзвінок після першого класу ми виступали в школі на конкурсі бальних танців (при школі був кружок бальних танців і я туди ходив). Ми із моєю партнеркою зайняли 1-ше місце серед учнів 1–3-х класів.
Навчався я в цій школі недовго — цілих 2 роки! Черговий переїзд і я вже вчуся в загальноосвітній школі №22. У попередній школі я закінчив тільки 2-ий клас, а в цю школу мене взяли відразу в 4-ий (допомогло моє знання математики — ті приклади, які мені запропонували, я вирішив усно!). Нова школа, новий клас, нові друзі. Вже до кінця 1-ої чверті все було як рідне. Начебто я нікуди й не переїжджав. Відмінною рисою цього класу було те, що тут святкували "День іменинника": був "солодкий" стіл і танці до упаду (ну або поки не почнуть приходити батьки за своїми дітьми).
Пізніше, класу з 8-го або 9-го, наш клас почав їздити в Слав’яногірськ. Ми виїжджали в п'ятницю вдень і поверталися в неділю до вечора. Там мешкали в піонерському таборі "Берізка". Після поїздки знову починалося повсякдення.
Дія третя
У старших класах основні сили в мене йшли на алгебру й геометрію. Всі інші предмети слали як вийде. Але виходило досить добре, не так часто відмінно. Став частіше їздити на міські олімпіади з математики. Привозив 4-ті–6-ті місця (перші місця розбирали, як правило, мої однокласники). Я знав, що з медаллю школу не закінчу. Та й особливо не прагнув. Але я точно знав, до ЯКОГО інституту я буду подавати документи й НА ЯКУ спеціальність. Прикладав до цього всі зусилля. У мене було багато друзів і знайомих, які вчилися на спеціальності АСУ в ДПІ, тому я багато чого знав, що мені треба буде пройти.
В 2000 році Міністерство освіти й науки України дозволило абітурієнтам подавати заявки для складання вступних іспитів відразу в кілька навчальних закладів. Тому я вирішив себе перестрахувати й одночасно складав іспити ще й у Слов'янський педагогічний інститут на спеціальність "Математика-інформатика". Туди я теж був зарахований "на бюджет". Але коли стали відомі результати вступних іспитів у ДПІ... Славпєду я сказав: "спасибі й усього гарного".
Сцена друга
Місце дії — місто Донецьк Донецької області тепер уже Незалежної України.
1 вересня 2000 року. Здраствуй інститут (або вже університет, точно не пам'ятаю)! Трохи незвично після "уроків" сидіти на "парах". Час почав спливати швидше. Знову з'являються нові знайомі, нові друзі. Хоча в корпусах зустрічаються й старі знайомі. Почуваю себе як удома.
У Донецьку мешкав у гуртожитку №2. І був дуже радий. Саме тут я почав здобувати перші практичні навички. Саме тут була прокладена перша мережа на коаксіальному кабелі (обжималося звичайними плоскогубцями й ножем). І саме тут пізніше був зібраний перший сегмент мережі на "витій парі" (до попередніх інструментів доклалася ще викрутка).
Після 3-го семестру я був зарахований на другу спеціальність — на факультет Перепідготовки кадрів, спеціальність "Облік й аудит".
Уже на 2-м курсі я знав, що мені потрібно прикласти максимум зусиль, щоб потрапити в магістратуру ДонНТУ. Результат — ви читаєте сторінку магістранта.
Я не одержав медалі в школі, але я хотів одержати гарний диплом. Улітку 2004 мені було вручено Диплом бакалавра комп'ютерних наук з відзнакою. У березні 2005 року я отримав Диплом бакалавра економічних наук.
Я хотів знайти таку роботу, на якій мені було б приємно працювати. Із січня 2004 року я працюю в ТОВ "Інформаційно-обчислювальний центр Союзу експертів України" по своїй основній спеціальності. Саме тут я знайшов собі тему для магістерської роботи.
Сцена третя
Місце дії — ще не визначено.
Що стосується планів на майбутнє… Я людина не марновірна, але загадувати не буду.
Я вважаю, що чоловік повинен знайти собі будинок, у якому він буде жити, і забезпечити гідне життя собі й своїй родині. А в цей час (весна 2005 року) у мене немає ні будинку, ні родини.