Народився 12 вересня 1984 року, у м. Донецьку. У свій час відвідав величезну кількість ясел, дитячих садів. Дитина з малих років відрізнялася широким кругозором інтересів, про це свідчить хоча б той факт, що вільний час витрачався на ну просто величезнний (як виявилося) список відвідуваних секцій, починаючи від занять карате, дзюдо аж до музичної школи й кружка авіамоделювання. Хоча за спогадами мами перші шкільні роки давалися з величезною працею (буквально прокрутив дірку в письмово столі під час навчання).


    Дитячий сад запам'ятався дитячими ранками, де я як правило грав то зайчиків, то клоунів. Перший політ на літаку, прекрасне курортне місто Сочі. Більш-менш зв'язні спогади починаються зі шкільної лави.


    Стандартне фото першокласника з абеткою і зараз у мами викликає завмирання в грудях. Ці роки ознаменувалися дикими складностями в навчанні, таблиця множення вивчалася не один день із працею, що заслуговує як мінімум грамоту. Цей титанічний, на мій погляд, труд могла винести тільки улюблена бабуся, що донині пам'ятає як це було. Пам'ятає вона й ази додавання, вирахування, дурні завдання з ложками й виделками (тоді на кухні зі стола діставалися всі столові прилади, щоб дитина навіч бачила «скільки веделок віддали Маші, а скільки забрал Сашко..»). Проте дитина була дуже жвава і допитлива. У літню пору проходив «школу двору», ну й звичайно перші спроби навчитися плавати на морі.

   Не дивлячись на часту зміну класних керівників червона паста в їхніх ручках не висихала (може тому так часто й мінялися) тому їхню титанічну працю пам'ятала кожна сторінка мого щоденника. Мама із завидним терпінням витримувала «наклепи» вчителів, претензії батьків скривджених однокласників, шкільні збори з «переліком тих, кто визначився»...і ця низка: російська-українська-математика, на той час нездоланні дисципліни, по яких у табелі було тверде «три». Але час не стоїть на місці. За плечима перша сходинка середньої освіти.

   Прийшов час вчитися (або активний час розвитку мозкової діяльності на ряду зі словниковим запасом, що щодня збільшувався). Друга сходинка середньої освіти ознаменувалась досить важким для дитячого сприйняття «розгруповуванням класів». Як виявився мій улюблений «Б» клас був в школі самим розбещеним й нечисленним, у результаті 6 клас я почав у складі «А» класу - цвіту паралелі класів (досить сказати, що в класі була найбільша кількість відмінників, і взагалі «дитинки-цукерки»). Знайомство з однокласниками проходило в складній обстановці, ...але ми перемогли. З'явилися нові друзі, подружки. Вплив розумних однолітків дав про себе знати, шкільні результати незабаром покращилися. На перший план стали точні науки (математика, фізика, хімія) не забували й про фізкультуру ну й звичайно ж співі (як у тім анекдоті... «мати, та він у нас ще й співає..»). Дев'ятий клас пройшов зі знаком мінус: мінус друзі.

   І зараз пам'ятаю слова класної керівниці: «діти, пам'ятайте, ви вже на фінішній прямій, тому як ви будете ставитися до вчителів, так і вони будуть ставитися до вас». Після цього кожне будь те миття підлоги або протирання дошки супроводжувалося : «Тетяна Леонідівна (класний керівник) - дивіться як ми до вас ставимося!». Незважаючи на те, що вже на той час шкільні збори стосувалися більше матеріальних аспектів навчання, але не дивлячись на це майже кожне починалося словами вчительки російської мови й літератури (по сумісництву класного керівника): «Шановні батьки, якщо кому сумно на роботі приходьте до нас, у нас завжди весело, у нас суцільне свято». Дійсно не дивлячись на наближення повноліття й пов'язаних із цим відповідальності всі були задоволені життям. Щодня в школі проходив в атмосфері свята життя (наше гасло чергових по школі: «Кращий день - сьогодні!»). В 11 класі, як й у більшості учнів ЗОШ виникло питання вступу до ВУЗу. Однозначно було вирішено, що на економіку не ногою.


        Рейтинги, іспити пролетіли як у страшному сні, купа всього й нічого конкретно, у підсумку я студент електротехнічного факультету, спеціальності ЕПМ. Перший день в університеті -як на зло переплутав тижні, точно пам'ятаю, що тоді ще вчилися по суботах, а розклад переписав на понеділок. Внаслідок чого в перший день я спізнився хвилин на 30. Була пара англійської мови. Потім перший екзамен з фізики, Раїса Григорівна Мурадова, дотепер пам'ятаю це прізвище, справу навіть не в тім, що фізика складний предмет (хоча іспит здав з першого разу, у відмінності від більшості з групи), або викладач грізний, просто я як звичайно викинув каку (під новий рік подзвонив їй додому довідатися коли консультація) у результаті вона мене на весь потік згадувала, слава богу на той момент у нас вже був лише залік. Далі довге й цікаве навчання. Як не дивно тільки на 5 курсі студент може згадати скільки насправді було всього приємного, веселого й у певний момент ти йдеш по коридору навчального корпусу й ловиш кайф від свідомості, що ти студент саме цього ВУЗа, ти пройшов всі ступені навчання й можу дати 100%, що навряд чи хоч один студент-фахівець або магістр шкодує про проведений час у його стінах. До особливих заслуг можу віднести участь у ряді конференцій, наявність публікацій, високий середній бал за навчання, червоний диплом «Бакалавра».
    Згадую слова одного викладача про те, що ВУЗ дає путівку в життя й часом ти вже не пам'ятаєш виводи тих або інших складних формул, графіки нелінійних функцій, прийоми теорії ймовірностей...але залишається головне - знання де їх взяти й коли застосувати!


    Працею отриманні життєві навички й уміло закладені знання впевнений, що використаю за призначенням, досягну, безсумнівно, карколомних висот у кар'єрі, не тільки як досвідчений проектувальник і магістр електротехнічних наук, але i як гідний, грамотний керівник.