На головну
| RU | UA |
| EN | FR |
Творча біографія
Дитинство
Мене звуть Романова Клара. Для когось – Рома, а для кого і Клара Вадимівна. 21 рік тому одним погожим вересневим днем (25-го числа) я народилася в місті Макіївці. За що і вдячна своїм батькам – Людмилі Герасимівні і Вадиму Костянтиновичу. Хочу сказати їм величезне спасибі за терпіння і любов, підтримку і розуміння. І за те, що все в нашій сім'ї завжди робилося на благо підростаючого покоління (тобто, для мене). І хоча мої батьки за освітою і за покликанням – спортсмени, я, як бачите, мала право вибору майбутньої професії без вказівок з їх сторони. Але перед тим, як стати перед цим самим вибором, мені довелося, як і всім, чесно «відбути» 10 років в школі, а до цього в дитячому саду. Яскравим спогадом цього часу була гра на дерев'яних ложках в ансамблі і дике небажання спати в тиху годину. Читати я почала рано, в 4 роки і без примушення. До книг у мене склалося особливе відношення. Я часто проводила вихідні за містом, у бабусі і в довгі зимові вечори рятувалася літературою. Читала все, що потрапляло під руку – Толстой і Майн Рід, Чехов і журнал «Трамвай». Тільки пізніше, вже в школі, я знайшла, що цих письменників нам потрібно проходити за обов'язковою програмою і дивувалася з своїх однокласників, які буквально стогнали побачивши список літератури «на літо».
Школа
ЗШ № 22 міста Макіївки не випускає особливо обдарованих або особливо бездарних дітей. Звична школа, звичне оточення і виховання. Хочеться сказати спасибі нашим вчителям і їх ангельському терпінню, а особливо класному керівнику – Гуровій Ірині Едуардівні. Завдяки наполегливості і усидючості я 7 років підряд одержувала дипломи з відмінністю, чим радувала батьків (і своє самолюбство). В старших класах самолюбство почало страждати – не я одна виявилася з бажанням бути відмінницею. І в умовах жорсткої конкуренції я вийшла із срібною медаллю. Серед позашкільних занять була помічена на курсах кроєння і шиття, відвідувала кружок юннатів і спортивну секцію волейболу. З шкільного курсу хочу виділити французьку мову, викладання якої велося на голому ентузіазмі нашої улюбленої вчительки – Шульги Людмили Андріївни – і невеликій купці таких же ентузіастів, які хотіли вивчати французьку замість «стандартної» англійської мови. Людмилі Андріївні якимось чудовим чином вдалося виявити у нас здібності і прищепити любов до цієї мови, що і позначилося надалі на моєму майбутньому. Фундамент був закладений, і я вийшла з шкільних стін з 100% упевненістю, що я точно поступлю куди-небудь з мовою, тому що в нашому класі я знала його краще за всіх.
Університет
І поступила. В ДонНТУ. На електротехнічний факультет. Точніше, на французький технічний з напрямом електротехніки. Мені здалось, що це буде дуже престижно – мати диплом інженера і диплом професійного технічного перекладача. Дуже зручно, оскільки деякі для цього витрачають ще 3 роки свого життя для отримання другої освіти, а у мене ця можливість – ось вона! Ця чаша терезів переважила всі співбесіди в інших університетах і я, не замислюючись, подала документи на спеціальність «Електропостачання промислових міст», на якій також надавалася можливість вивчати французьку мову. Про складність майбутньої професії я не думала. Не насторожувало мене навіть те, що фізика не була моїм улюбленим предметом в школі, та і в побуті я ніколи не прагнула розкрутити лампочку або спаяти який-небудь прилад. Якось непомітно відразу стала старостою (пекельна робітка:), оскільки за станом справ на 2-е вересня група налічувала трьох людей і на когось необхідно було покласти обов'язок знайти французів в російських групах. Так зібралася наша дружна команда, з'явилися нові друзі, нові кращі друзі (і не тільки на моїй спеціальності), з якими я товаришую і зараз. Хочу сказати особливе спасибі за вірну дружбу і допомогу в перегляді мого світогляду Малашенкової Анастасії (як не дивно, еколога з металургійного факультету) і Харченко Юлії. З такими людьми хочеться зберегти відносини надовго (в кращому разі, назавжди). Взагалі, від нашого змішаного французького потоку, де були і гірські механіки, і металурги, і екологи, залишилися найвеселіші спогади. Хотілося б сказати спасибі нашому неофіційному куратору – Горіну Валентину Яковичу. Він нам допоміг адаптуватися до нового середовища, новим порядкам і дотепер залишається першою людиною, до якої ми йдемо за радою. А своїми досягненнями я зобов'язана нашим викладачам з кафедри французької мови – завдяки їх наполегливості я брала участь у всіляких конференціях, конкурсах, олімпіадах… І займала призові місця! Але я встигала не тільки вчитися – студентське життя брало своє – КВН, свята і Дні Французького Факультету. Загалом, скучати не давали!
Десяток семестрів пролетів як десять тижнів… Тільки встигай залікову книжку перегортати! Ще вчора відсувала думки про те, куди ж я влаштуюся на практику/роботу, а сьогодні всіх переполохав Болонській процес. І ось – магістратура. Керівник моєї магістерської роботи – Бурковській Анатолій Миколайович. Мені сподобалося, як захоплено він говорить про свій предмет і вміє захопити інших. З його допомогою в мене вже є одна публікація в збірці Українського науково-дослідного інституту вибухозахищеного електрообладнання (УкрНДІВЕ) і готується ще одна на французькій мові в збірці університету.
Що стосується планів на майбутнє, я не маю точного місця майбутньої роботи, посади. Адже в нашій сім'ї я – перша, хто має технічну освіту. Майже всі мої одногрупники поступили на спеціальність з метою подальшого працевлаштування за допомогою батьків, які теж тут вчилися. Мені ж доведеться освоювати цю галузь ринку праці самостійно. Але я знаю, що з тими знаннями, які я одержала, старання моїх викладачів не пройдуть дарма.
 БІБЛІОТЕКА |
РЕФЕРАТ |
ПОСИЛАННЯ |
ЗВІТ ПРО ПОШУК |