Україна. Донецька область. Макіївка… Ось саме в Макіївці я і народилася: 25 червня 1984 року. В нашій великій і дружній сім'ї – я єдина дитина, якщо звичайно не рахувати моїх брата і сестру. А якщо їх все-таки рахувати, то я третя і наймолодша дитина. Років в шість я зрозуміла, що бути молодшою і добре – тебе всі захищають, прощають багато витівок, і погано – тебе всі вчать жити і ти повинен доношувати речі за сестрою! Окрім батьків, нашим вихованням займалася бабуся, сувора, справедлива, але все-таки дуже добра.

     Розмовляти я почала дуже рано, вже в два тижні я агукала і всміхалася всім оточуючим. Моєю першою літерою була літера «р», і замість звичного ля-ля-ля я співала ря-ря-ря.

     До музичної школи мене записали в шість років. Але, що найцікавіше, на всіх концертах, які проводилися моєю улюбленою викладачкою Ольгою Андріївною, я не грала на музичних інструментах, як інші діти, а виконувала ролі і співала пісні. Тобто через три роки я зрозуміла, що музика не моє покликання. Велике спасибі моїм батькам - Віктору Федоровичу і Аллі Аркадіївні - за те, що не перешкоджали мені, коли я вирішила піти з музичної школи. Вони завжди підтримували мене в будь-яких починаннях, водили на танці, допомагали з костюмами і т.д. і т.п. А починань у мене було не мало… Батьки навчили мене тому, що свій вибір я завжди роблю сама. Це дуже цінно для мене. Хоча я знаю, що в їх особі я завжди знайду підтримку і почую добру пораду, якщо потребую її.

     Своїх перших і дотепер найвірніших друзів я зустріла, як не дивно, вдома. Це мої сестра і брат, Женя і Алік. Сказати, що ми завжди були дружні, не можна. Скільки я пам'ятаю бійок, саднин і сварок (а скільки не пам'ятаю!). Проте практично всі наші витівки ми замислювали і здійснювали разом. Одне я знаю точно, троє дітей – це тайфун, смерч і ураган. Але дружні тайфун, смерч і ураган, завдяки нашим батькам і бабусі.

     1 вересня 1991 року! Знаменна подія - я йду в перший клас. Загальноосвітня школа №11 стала моїм притулком на довгі 11 років. Мені пророкували бути відмінницею (але не циганка, а психіатр дитячої лікарні :). Але пророцтво не збулося, принаймні, перші три класи. А все тому, що я любила експериментувати, чого не розуміла моя перша класна керівниця. Для мене в порядку речей було замінювати слова в диктанті на ті, які звучали красивіше (або мені так здавалося), міняти почерк в кожному рядку (шукала свій :), писати в чистовику лівою рукою, коли ще не уміла твердо писати правою і т.п.

     У 1993 році наша школа стала експериментальною, експеримент розповсюдився і на наш клас. Експеримент полягав в тому, що в шкільну програму ввелися такі предмети як валеологія, міфологія, природознавство і т.д. Тобто, учбове навантаження було значно вищим, ніж в звичних класах.

     Що стосується моїх захоплень, то після музичної школи я поступила в художню. При здачі іспиту необхідно було намалювати три малюнки. Я, змалювавши глек і яблуко, розфарбувала останнє в червоний колір. Яке ж було моє здивування, коли мама запитала, а чому яблуко не зеленого кольору, яким воно і було. Напевно, для мене червоні яблука були смачнішими, ніж зелені. Не дивлячись на це, мене прийняли. А мою, в майбутньому намальовану, ворону з червоним дзьобом повісили серед кращих робіт на стенді.

     Цим все не закінчилося. Навчаючись у школі, я відвідувала танці, кружок в'язання, театральну студію, перебувала в команді КВН, а також в шкільній команді «Що? Де? Коли?», займалася плаванням, брала участь в шкільних олімпіадах. Загалом, займалася всім, що мене цікавило і не тільки. Найулюбленішим предметом в школі для мене була англійська мова. Взагалі іноземні мови завжди мене приваблювали. За це спасибі моїй вчительці англійської Величко Л.В.

Власне, школа залишила у мене приємні спогади, зошит з власними віршами, кращого друга Максима Долгушина і бажання раз на рік зустрітися зі своїми однокласниками і вчителями. І ще червоний атестат, який свідчив про наявність середньої освіти і знань, звісно.

     Літо 2001 року для мене видалося спекотним: я стала абітурієнтом. Іншого шляху окрім як продовжувати навчання далі я не бачила. Ще будучи школяркою, я твердо знала, що після школи обов'язково поступатиму до інституту. За це величезне спасибі моїм батькам!

     Отже, довгий час підготовки до вступних іспитів, іспити і я бачу своє ім'я в числі зарахованих до фізико-металургійного факультету на спеціальність Екологія металургії. Цей факультет привабив мене не тільки екологічною спрямованістю, але й можливістю поглибленого вивчення французької мови, не дивлячись на те, що ця мова була для мене новою. Я жодного разу не пошкодувала про те, що вчуся і на фізико-металургійному і на французько-технічному факультетах. Хоча, зізнатися, перша в моєму житті пара мене дещо налякала: фізика на французькій мові! Але, як я зрозуміла пізніше, і до цього можна звикнути, і більш того – полюбити!

     Перша одногрупниця, з якою я познайомилася, була наша староста Клюткіна Люда. З другого курсу ми вже стали добрими подругами і сусідками по гуртожитку. А на першому занятті фізкультури я познайомилася з цікавою людиною (що цікаве, теж старостою, тільки ЕПМ :) Романовою Кларою, землячкою і однодумницею. Ці дві абсолютно різні людини прикрашають моє життя і дотепер. А як кажуть мої батьки, дружба в студентські роки найміцніша!

     Вчитися на французько-технічному факультеті це не тільки ходити на пари, це ще і олімпіади, конференції, конкурси, театр. Наша група ЕКМ – 01 ф була першою, хто на першому курсі брали участь в конференції з французької мови і які не вивчали його в школі. Тоді нам урочисто вручили перші наші грамоти. Я брала участь ще в трьох олімпіадах, конференції, в конкурсах перекладу, де одержувала призові місця. У мене з'явилися перші публікації!

     Вчитися – це здорово, але необхідно ще і відпочивати. У нас був чудовий потік, вже через два місяці практично всі потоваришували і всі свята ми святкували разом. Зібратися разом - це не тільки сходити в улюблену кафешку, але і можливість придумати якусь розважальну програму. Наприклад, придуманий загальними зусиллями студентів і викладачів «Турнір лицарів», що проводився на честь свята Франкомовних. Цікаво, що в турнірі брали участь хлопці і дівчата з механічного, енергетичного, металургійного і інших факультетів. Здорово, що в нас залишились фотографії, відеокасета і стаття в газеті «Політехнік».

     Звичайно, все що я описую може показатися дуже райдужним, але це не так. Навчаючись в ДонНТУ, мені не раз доводилося згадувати прислів'я: «Без труда нема плода». А життя в постійному цейтноті? Як вранці хочеться спати... (не будемо про це)

     На першому курсі я дізналася про театр ФТФ, ходила на всі спектаклі, а на третьому курсі вже була в складі трупи. До цього моменту я зіграла в трьох спектаклях: "Le cheval évanoui", "Le voyageur sans bagage", "Bonne conscience". Останній спектакль був "зроблений" зусиллями всієї трупи і з власної ініціативи. Зі спектаклем "Le voyageur sans bagage" ми побували у Франції, Дніпропетровську (на фестивалі) і в Горловці. В цьому ж році (2004) мені пощастило побувати в Англії, де зараз живе моя сестра Женя. Поїздки залишили море незабутніх вражень і ще більше фотографій і зйомок. Звичайно, це ще і мовленева практика. Мені було дуже цікаво оцінити свій рівень розмовної французької і англійської мов. До того ж, я займалась додатково англійською на базі нашого університету. Цікавлять фотографії і подробиці про театр?  Тисни сюди.

     Авжеж, театр – це моє захоплення, яке займає чимало часу, але навчання для мене завжди залишається на першому місці. І завдяки моєму прагненню до знань, усидливості і відповідальності я отримала червоний диплом бакалавра за спеціальністю «Екологія металургії».

     Ось я вже на п'ятому курсі і, озираючись назад, хочеться виділити тих викладачів, які особливо яскраво запам'ятались мені: Капанадзе Вікторія Олексіївна (всього, за що я їй вдячна, не перерахувати), Кошель Володимир Іванович, Клягін Геннадій Сергійович і Воскобойникова Ніна Петрівна.

     Керівник моєї магістерської роботи – Клягін Г.С. Він є прекрасним спеціалістом і досконало володіє французькою технічною мовою.

     Тема для магістерської роботи була обрана мною на четвертому курсі при написанні НДРС. Однак зараз вона дещо видозмінилась. Первісно я зацікавилась знежиренням окаліни та інших металевих поверхонь відходів металургії. Зараз я бачу, що утилізація окаліни – значно більш актуальна проблема. Тема на цей час звучить так: «Утилізація заскладованої і утворювальної замасленої окаліни».

     Мої плани на майбутнє? Я б хотіла зв’язати своє майбутнє життя або з викладацькою діяльністю, або з екологією та іноземними мовами, т.я. ці області близькі мені. Головне, щоб професія цікавила, тоді результати роботи будуть високими і приносити моральне задоволення.