Ямкова Ольга Петрівна

Мій батько Петро Іванович – шахтар, а мама Людмила Иванівна – учитель математики – прості люди, добрі порадники, надійна опора в моєму житті.

Через півтора року народився брат Антон, який став моїм другом і товаришем. Подальше дитинство проходило разом з ним, за спільними іграми та різноманітними заняттями.
Найбільше запам'ятались мені в дитинстві вечірні години, коли мама демонструвала і читала барвисті діафільми з казками. І ми з братом засипали під її ніжний, ласкавий голос у хороводі різнокольорових ілюстрацій на стіні в темній затишній кімнаті. А ранком йшли у дитячий садок: а там - різноманітні заняття, прогулянки і друзі.
Дитинство - золота пора в моєму житті, що подарувала мені найдобріші, найчудовіщі спогади.

До школи я пішла в 7 років. Навчалася я старанно, але це було закономірно, адже поруч мама, в якості консультаційного центру і батько - контролюючий орган. Таткові жарти: "Ну що ти, двієчниця, двійку заробила?" змушували мене протестувати і робити все навпаки, і наступна низка шкільних років відзначалася відмінними табелями та похвальними листами.

Найулюбленішою дисципліною в школі була фізкультура, але в районних олімпіадах брала участь з математики, фізики, хімії та російської мови. Після 11 класу переді мною виникла необхідність вибрати сферу діяльності, що дозволила б повною мірою реалізувати свої здібності. Але оскільки своїх здібностей я чітко не усвідомлювала, то довелося керуватися внутрішнім бажанням пошуку такої професії, що сполучала б в собі як гуманітарні, так і точні знання. Так я інтуїтивно вибрала свою майбутню спеціальність - землевпорядкування та кадастр, а за результатами вступних рейтингів стала студенткою ДонНТУ.

Моїм захопленням протягом шкільних і студентських років стали книги психологічного напрямку. Це твори Д. Кaрнегі, І. Томана, В. Пекеліса, Н. Формановської та ін.
Я люблю спілкуватися з людьми. Кожна зустріч з новою людиною відкриває щось нове в житті, залишає враження. Але для мене людина - це не тільки носій інформації, але живе джерело спілкування, без якого немислиме життя.

Весь час життя ставить переді мною різноманітні задачі, які необхідно вирішувати щодня. Я розумію, що для досягнення успіху в житті треба бути завзятим, працьовитим, цілеспрямованим. Але цих якостей недостатньо, якщо замкнутися в вузькому колі технічних розрахунків. Треба вміти жити з людьми, треба їх розуміти, треба вчитися жити в суспільстві - ось застава професійного і життєвого успіху. Найважливіше завдання для мене - духовне вдосконалення. "Якщо кожний з нас щодня буде робити що-небудь більш досконале ніж вчора, і робити це свідомо, то ця зосередженість негайно відобразиться на його свідомості, і сума цих дій змінить його поведінку на краще" - ці слова С. Реріха співзвучні з моїм світоглядом. Я розумію, що не все в житті легко приходить, до усього доброго необхідно прикладати величезні зусилля, і тоді відбувається рух вперед. "Світ належить оптимістам, песимісти - тільки глядачі" - такий вислів мені запам'ятався із прочитаних книг. Залишається тільки бути оптимістом.