|
Гаріпов Ільдар Ільдарович Факультет: Комп'ютерних інформаційних технологій й автоматики (ФКІТА)
|
Творча біографія
Народився я 16 серпня 1983 р., у м. Донецьку. Говорячи про рідне місто, хотілося б згадати прислів'я "У гостях добре, а дома краще". І це правда. Де б ти не жив або працював, куди б ти не їхав, у думках завжди повертаєшся в "місто мільйона троянд", тому що рідне місто здається найдорожчим і кращим місцем в усьому світові. Однак не про це, мені треба пригадати й повідати вам історію всього (вірніше майже всього), що відбулося в моєму житті.
Кожному з нас життя дають батьки. Такий шанс на життя мені подарували моя мама Гаріпова Рушанья Файзулівна й тато Гаріпов Ільдар Габдулхакович. Витягнувши щасливий квиток, тобто народившись на світ, я почав освоювати мир і радуватися кожному прожитому дневі. По розповідях родичів дитиною був не спокійною і доставляв багато турбот своїм батькам. У дитинстві улюбленими іграшками були: радіоприймач і фотоапарат. Так що, ще в ранньому дитинстві в мене з'явилася любов до техніки. Так пройшли перші роки життя, у віці чотирьох років у мене з'явилася сестричка Гаріпова Ельвіра Ільдарівна. Потім довелося йти в дитячий садок "Альонушка". Світ різко змінився, такої кількості дітей мені бачити не доводилося. У садку познайомився зі своїми однолітками, з багатьма з яких разом училися в школі.
У школу пішов у 1990 році. Це була звичайна середня школа №77, хоча люди в ній були самі незвичайні, чудові. Зараз іноді згадую перше вересня, свою першу вчительку, першу лінійку, перший дзвоник і наш 1-"Б". Багато води з тих пір витекло. Я лівша й у школі писав лівою рукою, а всі діти правою, мені теж схотілося спробувати, як всі, - вийшло. У першому класі писав правою рукою, хоча лівою-то зручніше, тому в наступних класах використовував звичний для себе спосіб, тобто писав лівою рукою. Зараз можу писати обома руками, повірте, це добре допомагає, особливо на лекціях. У віці 10 років із мною трапилося нещастя... Відбулася зупинка серця, довелося пережити клінічну смерть, але завдяки зусиллям лікарів і волі Всевишнього, мене буквально витягли з того світу... Так, якби не вони, можливо, не писав би я зараз цю "творчу біографію". Так що, можна сказати, родився заново. З тих пір мене цікавило питання: "Навіщо мені життя дане?". Запитуючи себе, у голову приходять слова Антуан де Сент-Екзюпері: "Є таке тверде правило: підвівся вранці, умився, опорядився, - і відразу упорядкуй свою планету". Мені здається, він був цілком правий. І кожен з нас повинен спочатку одержати освіту, професію, а потім спробувати зробити щось для інших, для нашого світу. Звичайно ж, неможливо відразу вирішити якісь глобальні проблеми. Але можна спробувати зробити хоч що-небудь, щоб принести людям радість, зробити їх трішки щасливішими.
Закінчивши перші чотири класи, перейшов у "велику" школу. Про школу можна розповісти багато. Із усіх предметів, найбільше імпонували ті, які відносилися до точних наук: математика, фізика й хімія. Напевно, це пов'язане з тим, що в моїй родині ці науки не далекі, і я міг проконсультуватися по них у батьків. Також подобалася анатомія людини, можливо, тому що хотілося довідатися будову власного тіла й розташування внутрішніх органів у ньому. А ще любив фізкультуру, на ній відчував себе як риба у воді. По перерахованих предметах частенько брав участь на олімпіадах. Сповідаючи головний олімпійський принцип, головне не перемога, а участь, доводилося трохи кривити душею, оскільки завжди хотілося перемогти, продемонструвати свої знання. Після закінчення олімпіади розумів, що зміг упоратися з поставленими завданнями, що не гірше інших. Особливо приємно було посідати призові місця.
Якось із однокласниками записалися в танцювальний гурток "Фенікс". Ми освоювали балетні позиції й танцювальні рухи, а також займалися розтяжкою. Ставили різні танцювальні номери. Єдиним мінусом від занять танцями було те, що доводилося виступати на всіх святах, а на святах якось не хотілося стрибати по сцені й стояти за лаштунками, напевно, тому що по натурі - не артист. Танцями займався десь роки 2-3 й, вирішивши, що із цією справою настав час зав'язувати перебрався в секцію ушу. Навантаження були істотними, після тренувань ледве ноги волочив додому. На тренуваннях доводилося виконувати різні акробатичні елементи, відпрацьовувати удари й робити ще купу різних вправ.
Уроки інформатики ніколи не забуду, тому що й забувати особливо нема чого. Оскільки вчився я в простій школі, то інформатика з'явилась у мене в 10 класі, звичайно, трохи пізненько, але що поробиш, така система підготовки для загальноосвітніх шкіл. В 10 класі ми трохи постукали по клавішах, вивчали Pascal, DOS, елементи дискретної математики. На початку 11 класу наша вчителька пішла в декретну відпустку, а заміну їй не знайшли. Так ми й протинялися до закінчення школи, а в травні прийшов викладач із нашого університету, для того щоб провести кілька занять і дати контрольну роботу, щоб хоч якісь оцінки поставити в атестат. Добре, що в мене до того часу з'явився власний комп'ютер, і я зміг освоювати інформатику самостійно.
При підготовці до вступу в університет, я пішов на підготовчі курси з математики. На курсах ми вирішували завдання різної складності такі, які не були передбачені на шкільних уроках. Проходивши на курси, математику знав набагато краще своїх однокласників.
В 2001 році закінчив загальноосвітню школу №77 зі срібною медаллю й поступив у Донецький національний технічний університет на факультет "Комп'ютерних інформаційних технологій й автоматики", на спеціальність "Комп'ютерні системи діагностики в медицині й техниці" (КСД). Мій вибір мотивувався тим, що спеціальність КСД є свого роду унікальної в нашому регіоні. У ній вдало сполучаються інформаційні технології і медичні аспекти, що застосовуються при дослідженні захворювань систем й органів людини.
Навчаючись в університеті, я відкрив для себе новий світ цифрових технологій і програмування, світ у якому хочеться перебувати й бути в центрі подій, познайомився із цікавими людьми, знайшов вірних друзів. В університеті, я освоїв одну просту істину, що вільно й невимушено почуває себе той, хто постійно вчиться, самовдосканалюється. Поглиблювати свої знання допомагає професорсько-викладацький склад нашого вузу.
В 2005 році склав державні іспити. Одержав диплом бакалавра комп'ютерної інженерії. Потім поступив у магістратуру. У цей момент працюю над дисертацією за темою: "Проектування спеціалізованої комп'ютерної системи діагностики жирової емболії". Досвід мого наукового керівника, професора кафедри "Автоматизовані системи керування", к.т.н. Адамова Володимира Григоровича допомагає просуватися вперед у своїх розробках. Проект розробляється для НДІ травматології й ортопедії Донецького державного медичного університету ім. М. Горького. Завданням якого, є виявлення ускладнення, що виникає в результаті механічних травм кінцівок.
Що ж чекає мене надалі? Напевно, кожен задає собі це питання, підходячи до чергового життєвого етапу. Особисто я визначився давно, що хочу бути хорошою людиною, висококваліфікованим фахівцем у світі цифрових технологій з його безмежними можливостями, освоїти цей захоплюючий мир і реалізувати всі свої плани.
|