Папко Тетяна Олександрівна

Декілька слів...

Середній бал за час навчання в університеті - 4.96. Вільно володію російською та українською мовами. В обсязі, достатньому для читання та листування, володію англійською мовою. Маю навички роботи з операційними системами MS DOS, Windows 95/98/2000/XP, QNX 6, iз засобами програмування Borland Pascal, C, C++, C++ Builder, Delphi, Visual Basic, Assembler, з пакетами - CorelDRAW, SQL Server 7, Visual FoxPro 7, MS Office 2000, Adobe Photoshop 7, 10, Flash 5, BPwin 4, ERwin 4, NetCracker 3.1, MathCAD 2000.

Неможна бути справжнім математиком
(АСУшніком. – Т.П. ) і не бути трохи поетом.
К.Вейерштрасс

А ось і я!

Народилася я на початку весни, у вівторок. Як зараз пам’ятаю, 6 березня 1984 року земля була вкрита снігом, а стовбчик термометра і не мріяв досягти нулювої відмітки. Звичайно, можна було зачекати тиждень-другий, з’явитися на світ з музикою струмків у сонячний, по-справжньому весняний день. Та коли вже народжуватися дівчиною, то добре було б встигнути до 8 березня .

На цьому світі мені відразу сподобалося, і, роздивившись навколо себе, я вирішила, що буду любити його! І я люблю! Люблю цю планету зі всіма ії чудесами та суперечностями, люблю цю країну, дивну та десь нерозумну, всім серцем люблю Донецьк, його свята та іноді «на бои похожие» будні...І світу я, здається, теж сподобалася. Він мені навіть посміхнувся.

А як мені сподобалися мої батьки! Ось, як-то кажуть, пощастило! Спочатку я, звісно, познайомилася з мамою Галиною Миколаївною. Вона в мене інженер-програміст, знавець людських сердець і великий ентузіаст. Щоб познайомитися з татом довелося їхати у Харків – „в армію”. Олександр Іванович, інженер-механік за освітою, кулінар і казкар за покликом, виявився дуже схожим на мене. Щоправда, згодом усі вирішили, що то я "маленький тато". Через два роки батьки зробили мені надзвичайний подарунок – сестричку. Так у мене з’явився вірний друг і соратник у всіх подвигах – Оленка.

Поки я роздивлялася та знайомилася з життям, час минав, і незабаром мене відправили у дитячий садочок. Пам’ятаю, туди треба було "ходити". Дуже важлива та відповідальна справа! Манная каша і сон після обіду, зіпсовані іграшки та розбиті колінки, перше кохання... Так, є, що пригадати . У вільний час я займалася дослідженням планети Земля, малюванням, гралася, читала казки, вивчала таблицю множення, виховувала молодшу сестру та чинила інші хуліганства.

«Школьные годы чудесные…»

У 1991 році я пішла до школи. Першого вересня була субота. Я вирушила до школи, а потрапила у казку! Так, то справді був дивний, чарівний світ з доброю чарівницею Лідією Йосифівною, моєю першою вчителькою. Вона подарувала нам, своїм юним вихованцям, віру в чудеса, у перемогу добра над лихом, у добрих людей, віру, яка і сьогодні живе у наших серцях. А ще вона навчила нас вчитися... Потім я змінювала школи та класи. Але мені скрізь траплялися гарні вчителі. Відкривати таємниці наук з ними було по-справжньому цікаво. І я навіть думала стати Вчителем, як вони.

Отож, вчитися я любила завжди . У школі більш за все мене цікавила математика та література. Перша захоплювала мене незнаними глибинами абстрактного мислення, друга – красою людського Слова. Обравши для себе шлях точних наук, іноді думаю, а чи не стати мені великим письменником? Тепер для мене кожна програма – повість або поема (залежно від мови й алгоритму ).

Школа запам’яталася друзями, веселим, безтурботним життям, але й першими розчаруваннями. Ще в цей час я танцювала. Репетиції, костюми, концерти – це теж сторінка моєї історії.
«Школьные годы чудесные…» Так, багато було доброго у ці 10 років. Але багато було й сумного. Так воно, певно, і повинно бути: юність...

Мій університет…

У 11 класі, коли прийшов час серйозно замислитися вибором професії, батьки запропонували мені спробувати вступити до ДонНТУ за спеціальністю АСУ. Ах, як далеко я була тоді від цього! Хотілося присвятити своє життя високому, зовсім не комп’ютеру... Та тут раптом я дізналася, що на АСУ величезний конкурс, і що там важко вчитися. Мені сказали: "АСУ?! Та ти туди не вступиш! І навіщо тобі мозок сушити?!" То був виклик. Я не могла не прийняти його!

Це було справжнє випробування! І мій стан тієї зими можна було б справедливо назвати абітурієнтською математичною лихоманкою. Здається, у нас тоді навіть була епідемія . У квітні 2001 року відбувся вирішальний бій, третій рейтинг, головна перемога у житті! Я змогла! Я вступила до університету за бюджетною формою навчання! Я пишаюся собою! Навіть сьогодні хочеться стрибати від радості, коли пригадую, як це було .

У липні я закінчила школу №8 з золотою медаллю. А з вересня почалося вже зовсім інше – студентське життя. І тут я зрозуміла, що вступ був не тільки перемогою, але й, свого роду, підготовкою до битви. Мене не обманули: вчитися на АСУ – це зовсім не для слабких .

Як би я витримала наслідки свого легковажного жадання труднощів, якби не друзі! Друзі – моя найулюбленіша, найАСУшніша група. АСУ-01а. Так, нам було нелегко. Іноді хотілося махнути на все рукою і у відчаї піти до дна. Та дивишся, а народ не думає з даватися! І всміхнешся: „Курсова? Іспити? Ну гаразд. Нам, зубрам, не звикати! » Ми ж бо були разом! Завжди.

І вже тоді, на першому курсі, ще не знаючи, що таке АСУ, я раптом відчула: це моє! На лекціях з вищої математики наш улюблений Валерій Степанович Дегтярьов жартував: "Та ви ж усі з дитинства мріяли стати інженерами-системотехніками!" Невже?! А може і справді мріяла?

Сьогодні…

Після торимання диплому бакалавра з відзнакою я вступила до магістратури.Чому? Мабуть, мені цікаво вчитися...Цього року почала працювати. Моя робота – це мій новий світ. І мені зараз дуже хочеться розв’язати його таємниці, спробувати свої сили на його просторах. Ну що ж, я знову опинилася на межі майбутнього, на мене знову чекають зміни. Чудово ! Йдемо далі!

На початок