Степаненко Олена Юріївна

27.03.1985 - мій День народження

1991-2002 - роки наполегливого навчання в ясинуватській загальноосвітній школі №3

01.09.2002 - початок студентського життя

Середній бал у період навчання в університеті 4,8. Вільно володію російською та українською мовами; англійською - на розмовному рівні.

Інші факти моєї біографії можна дізнатися нижче.

Подорож у дитинство

27 березня 1985 року близько опівночі у донецькій лікарні ім. Калініна на радість мамі народилася я.

Тепер я, звісно, не можу стверджувати про що думала у той момент, але мене, напевне, дуже цікавило, куди ж я все-таки потрапила і що чекає мене попереду. Згодом все виявилося досить непогано, і родина мені дісталася край спокійна та дружелюбна. Батьки, справжні інженери-конструктори, ще задовго до мого народження закінчили Донецький політехнічний інститут (де, до речі і познайомилися) і отримали розподілення на Ясинуватський машинобудівний завод, а невдовзі і місце проживання в Ясинуватій. До того ж вони добре подбали і завчасно приготували мені величезний сюрприз – старших братика та сестричку.

За словами очевидців, приблизно до початку свого самохождіння я була дуже спокійною дитинкою, яка мало плакала і кричала та завжди засинала ще до середини казок, що розповідалися. Але, як кажуть, не пройшло і року, як я підвелася на ноги. Ось тут-то все і почалося...

Будучи дівчинкою дуже працелюбною, я довго спостерігала, як батьки роблять ремонт – так сказати, набиралася досвіду. Якось під час гостювання у бабусі, залишившись одна у кімнаті, вирішила перейти до практичних занять та розпочати з найцікавішого – зі здирання шпалер. Невдовзі була спіймана за цією справою, після чого на батьків чекав наступний ремонот.

У півтора роки мене віддали до дитячого садку «Журавушка», де я швиденько знайшла нових друзів та заслужила любов вихователів. У садку я ніколи не могла заснути під час «тихої години» і заважала відпочивати своїм сусідам. Якщо ж була позбавлена можливості спілкуватися, згадувала свій потяг до ремонту та коректувала естетичний вид стіни біля ліжка.

До захоплень дитинства можна також віднести псуваня домашнього інвентаря, знущання з ляльок, що стали жертвами мого перукарського майстерства та багато інших витівок.

І ось неочікуванно прийшла пора вступлення до школи. Як виявилося на співбесіді, я мала високий балл за всіма показниками, окрім вміння читати, на що була поставлена перед фактом: або сильний клас, де я буду відставати, або середній, де я буду відміннецею. Зі сльозами на очах і криком: «Хочу до середнього класу!» – добилася задовільнення свого прохання. Хоча пізніше всі класи переформували, але пророцтво все-таки здійснилось – школу я закінчила зі золотою медаллю.

Навчання у школі

Шкільні роки, мабуть, найяскравіші роки мого життя. Саме у школі я пізнавала невідоме, отримувала знання, знайшла багато друзів. Школу і вчителів я завжди згадую зі вдячністю і теплом, а з колишніми однокласниками ми і досі продовжуемо щорічно збиратися на Дні зустрічі випускників.

Вчителі помітили у мене надзвичайний талант до навчання ще з початкових класів. Нагородою за це, окрім похвальних листів у кінці кожного навчального року, стала моя постійна присутність на різноманітних шкільних і місцевих олімпіадах: з російської і української мов та літератури, математики, історії, географії, англійської мови і навіть фізики, – причому першими і призовими місцями я можу похвалитися лише з філологічних наук.

Серед моїх захоплень у цей період, окрім спілкування з друзями, діскотек та активних занять спортом (близько 3-х років я відвідувала тренажерну залу, а також намагалася займатися сучасними танцями, але це мені так і не вдалося), з’явилася жага до написання віршів і статей. Свої вірші я висилала на різноманітні конкурси, причому деякі з них були опубліковані у випусках газети «Дивись в оба!» та відмічені вдячністю на конкурсі молодих поетів «Талант-2002» і надруковані в одноіменному збірнику. В 11-му класі приймала участь у місцевому соціальному проекті «Здоров’я молодих – запорука здоровоі нації» за тематикою «Наркоманія», статтю було позитивно оцінено спеціалістами і відмічено грамотою. Також я ніколи не втрачала можливості прийняти участь у заходах шкільної самодіяльності і місцевих конкурсах. У 10-му класі мною, як було потім написано в «Ясинуватській газеті», було «пронікновенно» зіграно графіню Трубецьку з твору Н. О. Некрасова «Русские жены» на святковій шкільній программі до Дня всіх закоханих. Востаннє я стояла на шкільній сцені під час випускного вечора, зачитуючи власненаписані віршики, присвячені кожному з вчителів.

І ось прийшла пора вибирати ВНЗ для оволодіння майбутньою професіею. Ким я тільки не мріяла стати: і лікарем, і перекладачем, і журналістом... Але захотіла чогось нестандартного, а тут іще і мама-інженер із папою-шахтарем розширили коло моїх інтересів. Вирішивши, що необхідно підвищувати технічний рівень вугільної промисловості України, я опинилась у рядах студентів ДонНТУ на факультеті «Енергомеханіки та автоматизації», осягаючи теоретичні основи спеціальності «Гірниче обладнання» (МАШ). А далі все закрутилося як на кінострічці: новий колектив, нові предмети, нові викладачі, нова система контролю знань, семестри, сесії, державні екзамени, і, нарешті, магістатура.

Студентське життя

Основним моїм досягненням в університеті, напевне, треба вважати те, що я вже уздовж 5-ти років є його студенткою, причому не найпоганішою. Маючи з початку навчання добру успішність, на другому курсі я навіть умудрилася прийняти участь у регіональній олімпіаді з «Теорії машин і механизмів» і зайняти третє місце. Через рік повторила свій результат, але вже з «Деталей машин». Мабуть, мені цього виявилося замало, і четвертий курс ознаменувався участю в наукових конференціях – спочатку з «Ділової української мови», а потім з «Гірничих машин». Треба, звісно, сказати і про те, що нетривалий час я була старостою групи, але внаслідок з’єднання двох груп вирішила більше не обтяжувати себе цією відповідальною посадою та знову стати просто студенткою.

Розпочинаючи з 5-го курсу, керівником моєї наукової роботи став Семенченко Анатолій Кирилович – зав. кафедри «Гірничі машини», професор і доктор технічних наук. Про нього я можу сказати, що це дуже добрий викладач, висококваліфікований і повний нових ідей спеціаліст, а головне заслуговуюча глубокої поваги людина.

Тему магістерської роботи «Розширення області застосування прохідницьких комбайнів на міцні породи» ми з Анатолієм Кириловичем підбирали разом. По-перше, удосконалення прохідницької техніки – це одне з основних спрямувань його діяльності, а по-друге, я, як представник машинобудівного містечка, не заперечувала проти цієї ідеї. Через деякий час, можу впевненно стверджувати, що опрацювання цієї теми виявилося дуже захоплюючим і багатограним заняттям. І хоча роботу далеко не закінчено, але я вважаю, що у майбутньому вона буде мати певний результат.

Плани на майбутнє

Не знаю, на жаль чи на радість, але мені невідомо, що приготує життя через 5, 10,15 та більше років. Але, як і кожній нормальній людині, мені хотілося б мати хорошу роботу з можливістю професіонального зросту, міцну повноцінну родину, масу захоплень, ніколи не переставати самовдосконалюватися і самореалізовуватися. При цьому зовсім неважливо в якій послідовності та впродовж якого часу все це буде відбуватися, головне, що обов’язково буде...