Автобіографія

Дитинство

Перебуваючи на порозі закінчення вузу й вступу в інше «велике» життя, не перестаю дивуватися наявності існування якихось незрозумілих порогів і величини життя. Може здаватися, що саме це життя не настільки велике й схоже скоріше на подобу житлового приміщення з, варто відмітити, обмеженою кількістю кімнат. Оскільки про пороги говорять найчастіше, але, зважаючи на все, про ті ж самі.

Що ж, якщо життя все-таки приміщення, як не крути, а всі ми в нього звідкись прибули. Не буду намагатися тут і зараз знайти відповідь «звідки?» - занадто багато часу забере, та й результат буде вкрай спірним і сумнівним. От відповістити на запитання «коли?» - запросто: досить взяти свідоцтво про народження (раптом, у паспорті почерк некаліграфічний або переписали некоректно), запитати маму - теж варіант, а якщо без жартів - і так пам'ятаю. Отже, народився я (читай переступив свій найперший поріг - прийшов) 27 листопада 1985 року.

Чи веселий був у той рік листопад? Згадати не зможу, хоч на фантазію скаржитися ніколи не доводилося! Листопад був причудовий, та і я нічого, а як з батьками поталанило - чудові люди!!! Батько – шахтар, бригадир-передовик; мати - красуня медсестра, одна посмішка чого варта (так і чую навколо скрегіт зубів заздрісних дам: «якого чоловіка урвала!», і дзенькіт розбитих серць всіх інших чоловіків). Загалом, ріс я, не тужив сестриця старша, саме тільки говорити навчилася та від душі сповивала й пісеньки пищала (дотепер пищить), а отут і новий 1986 рік на носі з квітневим Чорнобилем. Дні йшли непомітно, не встиг озирнутися, як потрапив до дітсадочку з багатообіцяючою назвою «Струмочок», але в цілому - оптимістично. Як жив , з ким дружив - історія окрема, але те, що тужити не доводилося можу сказати напевно. Таланти були в мене, звичайно, особливі, але, незважаючи на всю мою винятковість, підозрюю, що для більшості дітей звичні (іграшки ламав, з деталей створював нові, функціональне призначення яких не всім дано було зрозуміти), нерви шарпав потихеньку, іноді до істерики доводив навколишніх (це була вже їхня проблема) та інше, інше, інше. Загалом, я ріс і разом з тим здобував свідоме відношення до всього що мене оточувало.

Шкільні роки

А Земля крутитася й надалі. Можу відмітити, якщо життя - це квартира, то наша матінка-планета саме житловий масив із чужими вікнами (мої, звичайно, теж є). Більш-менш ознайомившись із обстановкою я вирішив насамперед навчитися тому що для мене становило інтерес. Чому саме? Так усьому, що було загадковим, так би мовити сакральним, незрозумілим. Оглядаючись на багато років назад, навіть дивуюся, як мене колись наповнювало величезне бажання здобувати освіту. Це в 1991 році привело мене до школи. За загальною строгістю й неприступністю шкільних стін (на перший погляд, звичайно) ховалося, напрочуд веселе й, тільки зараз можна усвідомити наскільки, безтурботне життя. Час відчувався лише у вигляді годинника на зап'ясті, нудними уроки можливо й були, але тільки в тому випадку, коли була заздалегідь поставлена відповідна мета.

Окремою історією (завжди гарантовано із продовженням) були вчителі - така павутина!!! Нехай вибачають мені за зухвалість! Нескінченні як жити, з ким дружити, як виглядати, що думати, що говорити. Не пам'ятаю, щоб хоч скільки приймав цю інформацію. Звичайно вона часом дратувала, та загалом, тільки веселила. А починалося все куди більш багатообіцяюче. Про першу вчительку дійсно згадую з теплом, і тому ніколи не стану говорити про вчителів взагалі. Вони теж люди, причому різні, різні, різні! Припустимо, що з Світланою Олександрівною мені (як, втім, і всьому класу) поталанило, що можна сказати й про наступного наставника в школі - класного керівника, Людмилу Степанівну. Дуже нас любила, незважаючи на періодичні зриви уроків, за які й вона «одержувала на горіхи» від директорки за «недоліки вибраної виховної стратегії». Одним з немеркнучих шкільних спогадів було бути пійманим «директрисою» в одному з темних шкільних коридорів і цей зойк: «Батьків до школи!!! Скільки разів казати, коли підстрижешся?!!». Не було їй однак щастя, так і репетувала до самого випускного. Тільки не подумайте, що директорка така погана тітка, постійний стан настрою якої це істерика. Вартими уваги й, дійсно, поваги були й залишаються вчителі фізики, української мови, біології, а про інших після закінчення школи, як кажуть, краще нічого.

Про досягнення (хто б засумнівався видатні), звичайно, що скромність говорити просто не дозволяє. А чесно, так що там - все це дитинство! Як всі й краще всіх одночасно так буває тільки коли трава зеленіше, сонце яскравіше, і Річка Життя здається зовсім нескінченною, бурі тільки в склянці з водою, а життя - суцільний День твого Народження, коли, зовсім того не зауважуючи, стаєш сформованою особистістю зі своїми стереотипами й шкідливими звичками, ну так, і принципами звичайно теж (куди без них?). Захоплення теж були й дотепер залишаються: комп'ютер, музика, гітара, і безліч інших принадностей життя. Потім були підготовчі курси й додаткові заняття.

Університет

І знову переді мною нові двері (читай поріг - щось зовсім про їх забув, що саме по собі досить дивно, про їх жодного разу так ніхто й не змовк). Двері як двері, а придивитися - непрості, її ще й вибрати треба! Внз і напрямок підготовки вибралися навіть не спонтанно, а якось нудно. Як все (майже) у нашому шахтарському містечку. Як ви вже догадалися моїм вибором стали власники симпатичних абревіатур: «ДонНТУ» і «РКК».

Період навчання - калейдоскоп днів: лекції, практики, колоквіуми, атестації, сесії, а також гулянки, різноманітні розваги. Одним словом - вся повнота життя. Під час навчання я познайомився й подружився з безліччю чудових і досить таки неабияких людей, у яких є чому навчитися й з яких дійсно варто брати приклад. Хотілося б окремо відзначити, що в університеті величезного моєї й не тільки моєї поваги заслужили ті викладачі, які дали мені знання, які часом не знайдеш у підручниках. Я вдячний їм за те, що вони поділилися із мною своїм безцінним досвідом.

Особливо пам'ятною подією на моєму життєвому шляху стала перша офіційна й оплачувана робота. Саме тоді я вперше познайомився з гірським підприємством, а конкретно з шахтою «Комсомолець Донбасу». Масштаби шахти, а так само те, що принцип «важко в навчанні, легко на роботі» для неї не працює.

Вибір теми магістерської роботи був у першу чергу пов'язаний з ідеєю надіслання своїх творчих дій на дійсно необхідне людям, а в моєму випадку саме студентам. Ну, і кінцева пропозиція цієї теми належить моєму науковому керівнику.

Аналізуючи час студентського життя, скажу, що в ньому було й залишається багато своїх принадностей, у той же час все гарне ніколи не є ідеальним. Якщо сказати коротенько, то були досягнуті деякі успіхи, у навчанні зокрема багато що залишилося тільки в заліковій книжці. Та й звичайно були надбані упередження більш високого рівня, а от плани...

Головним планом на найближче майбутнє є знаходження джерела найбільш високих прибутків, що буде гармоніювати з найменшими витратами зусиль, часу й відповідальності. А чого ще людина потребує? Зрештою, хотілося б займатися тим, що мені подобається робити. Іншими словами результатом повинно стати знаходження роботи для духу й для тіла. Знаючи хоч і не досконально, що таке вугільна промисловість, кладучи руку на серце, щоправда, ні від чого не зарікаючись, я можу тільки процитувати одного з класиків: «Немає поганих професій, але є такі, які ми уступаємо іншим». Є чи зміст полемізувати на цю тему? Просто я намагаюся не піддаватися тому, що для мене є шкідливим, поки, принаймні. Є в мене ще величезне бажання спробувати щастя десь удалині від рідного караю (Донеччини). Хоча я й гаряче люблю свою Батьківщину!

Говорячи про види, плани на майбутнє, відзначу, що на сто відсотків, і це природно, виразного бачення немає. Підключивши уяву можна прокрутити багато варіантів. Чітко для себе я вирішив, що варто працювати тільки на себе, якщо хочеш дійсно домогтися успіху. От, власно, що й входить у мої плани. Залежно від обставин, хотілося б побувати, при можливості пожити в різноманітних куточках світу (південно-східна Азія, Африка, Південна Америка). Познайомитися з іншими людьми, культурою, мистецтвом, довідатися про нове в природі, житті.