 |
Дєдіч Іван ОлександровичФакультет: Геотехнологій та Управління виробництвомСпеціальність: Розробка родовищ корисних копалинТема випускної роботи:
|
Керівник: к.т.н., проф. Стрельніков В.І. Комплексна робота разом з Біликом Е.С |
е-mail: dedichi@mail.ru або dedich_ivan@mail.ru, vanyada@ukr.net, але останні я майже не використовую.
Про себе (головне):
Я, Дєдіч Іван Олександрович був породжений 8 серпня 1985 року в місті Донецьк у звичайній пролетарській родині.
Батьки:
Батько - Дєдіч Олександр Йосипович народжений 27 червня 1958 року в м. Донецьк. У період створення цієї сторінки працює прохідником п'ятого розряду на шахті «Щегловська-Глибока» ш/у «Донбас».
Мати - Дєдіч (Радченко) Тетяна Іванівна народжена 3 вересня 1958 року в м. Донецьк. Працює інженером - кошторисником в АТЗТ«Донбасзалізобетонбуд».
У дитинстві особливими талантами не блищав. До семи років ходив у дитячий садок «Дзвіночок» де мене навчали всяким гарним річам. Внаслідок великої зайнятості моїх батьків я, найчастіше, перебував або один у хаті, або сидів до посиніння в дитячому садку. При спілкуванні зі своїми однолітками виробив своєрідне почуття гумору, чим доводив своїх вихователів і інших дорослих. Самим яскравим спогадом про дитячий садок, не тільки для мене й для інших, стала «Втеча з дитсадка». Територія дитсадка була оточена сіткою, через яку, у ті роки для мене, було неможливо перебратися. На відстані приблизно у два метри від огорожи стояла пісочниця й під видом ігор у ній я й двоє моїх друзів - співучасників, за допомогою совків, провели й замаскували підкоп під сіткою. Напевно, саме тоді сформувалася моя особлива любов до проходки гірських вироблень:). І одного чудового дня ми вирішили бігти. Вибравши момент, коли за нами не стежила вихователька, ми пробралися через огородження. У цей момент я в перший рас у житті відчув насолоду волі. Я й мої друзі були просто щасливі й на хвилі натхнення пішли грати, на сусідній із мною двір, у футбол. Приблизно через дві години нас пов'язав мій батько, який просто виглянув з вікна балкона. Про каральні міри у відношенні мене розповідати не буду. Інші яскраві спогади про дитинство в мене залишилися, в основному, про поїздки на відпочинок з родителями й інші несуттєві події.
Школи чекав як чогось гарного, теплого й цікавого. Я вважав, що в школі займаються тільки малюванням, співом, іграми та учителі постійно розповідають цікаві історії. 1 вересня 1992 року я перший раз пішов у школу №147. Цей день для мене запам'ятався на все життя. Я одягнений у синій шкільний костюм і краватку, з ранцем на спині й з величезним, у порівнянні із мною, букетом відправився в школу. Для мене там було все в дивину. Велике скупчення людей, дітей різного віку, повітряних кульок, квітів і ін. Та раптом мене мама заштовхує в ряд першокласників. Нам щось говорили й бажали. Усіх повели у школу. Будинок школи мені здавався величезним, напханим найцікавішими речами. Разом з юрбою першокласників я вломився в школу. Стіни були яскраво пофарбовані синьою фарбою, підлоги вимиті, і все сіяло чистотою й «відремонтованістю». Потім усе кудись розійшлися, і я залишився в коридорі один. «Знову загубився!», подумав я й почав носиться по першому поверсі школи, але як не дивно заглянувши в один із дверей я помітив Вітю, який ходив зі мною у дитячій садок. Учителька, що помітила мене, завела в клас. Там була величезна кількість дітей, біля тридцяти. Просидівши мовчки біля двох годин, під час яких вона читала із книжки якусь історію, мене забрали зі школи батьки. Незабаром я дуже розчарувався в школі й це почуття, переслідувала мене на всьому шляху навчання. У школі між учителем і учнем існують особистісні відносини, які прямого відношення до навчання не мають. До таких відносин я завжди ставився із прохолоддю. Виражав свій внутрішній, неусвідомлений протест, поганою поведінкою. Апофеозом моїх досягнень у першому класі став запис у щоденнику - «Ваш син бігав по стінках». У початкових класах мені особливо легко давалася математика, а з гуманітарними науками в мене не зложилося із самого початку.
Період з п'ятого по дев'ятий клас я вже вчився в ОШ №135 в «Г» класі. Цей клас перший час був настроєний вороже стосовно мене як і будь-який інший колектив стосовно новачка. Але все влагодилося й незабаром я вже став своїм. У ті роки, напевно, як і всі, я ходив на багато секцій по бойових мистецтвах, але це було не моє. У спорті в мене виходило не багато тому подальшого розвитку не одержало. У цей період, а особливо у восьмих, дев'ятому класах я вчився дуже посередньо. І провалені іспити дев'ятого класу змусили мене багато чого переосмислити.
У старшій школі я вже поставив за мету надійти у ВУЗ, для чого став надолужувати упущені знання за минулі роки. Посилено займався математикою та українською мовою. Перший час було досить важко, однак мети я досягнул і закінчив школу без «трійок». В одинадцятому класі пішов на підготовчі курси по математиці при ДонНТУ й провчився там вісім місяців. Ці курси й самостійна робота над знаннями допомогли мені в підсумку набрати за результатами рейтингів один з найвищих результатів по школі.
Вибрати ВУЗ було просто, тому що в медицину й торгівлю мене не тягло, учителькою в школі я бути не хочу (відпав Донну), муз. училище я не закінчував, а в Макіївку їздити не хотілося, то сам Бог велів піти в ДонНТУ. Звичайно, в політехнічний університет мене підштовхували батьки, які завжди працювали на промислових підприємствах і вважають диплом інженера вінцем досягнення людства. У зв'язку з відсутністю грошових знаків, економічна спеціальність, фінанси та інші відпали самі собою. Не буду обтяжувати подробицями баталій на перших двох рейтингах, на третій я вибрав спеціальність «розробка родовищ корисних копалин». На цей вибір вплинула деяка відчайдушність і моє шахтарське походження. Набравши вищезгадані 50 балів я опинився в числі студентів.
У період навчання в університеті кардинально помінялася моя людська свідомість. Тут я знайшов відповіді на багато питань, що цікавлять мене. Внаслідок чого мислення, як я вважаю, стало якісно більш високого рівня. Кардинально помінялося відношення до навколишнього мене світу, життю, грошам і ін. Я в буквальному значенні цього слова побачив цю планету з нутрощів.
Під час виробничих практик на шахтах ш/у «Донбас» я познайомився з новими типом людей, які, незважаючи на щоденну смертельну небезпеку або можливість одержати важку травму, зберігають воістину людське обличчя. Щодо цього вугільна промисловість загартовує, але для багатьох це виявляється непосильною ношею, і вони ламаються під впливом цілого ряду проблем, нервових переживань, потрясінь. Внаслідок, багато робітників вибирають шлях алкоголізму. Але цей сформований стереотип про шахтарів не вірний. Приблизно сорок відсотків, від усього числа працюючих намагаються вести здоровий спосіб життя й практично не вживають алкоголю.
Особливим успіхом вважаю моє знайомство з багатьма цікавими педагогами, викладачами й студентами. Раніше я навіть не догадувався, що бувають такі освічені, інтелігентні, знаючі й відкриті люди. Від них я довідався багато корисного й цікавого. До особливих досягнень я відношу якісний рівень знань зі спеціальності та відносно гарний рівень знання німецької мови. Також у період навчання здійснив мрію свого дитинства - грати на музичному інструменті, а саме на гітарі.
До планів і цілей на найближче майбутнє відношу - успішне закінчення університету, поїздка на практику в Німеччину, одержання диплома бакалавра за фахом «Електросистеми енергоспоживання» на заочному факультеті ДонНТУ. Безумовно, для кожного студента п'ятого курсу університету стає питання працевлаштування. При відсутності досвіду роботи та допомоги батьків важко сподіватися на гідну й високооплачувану, а можливо саме цінне перспективну роботу. Головне зробити правильний вибір, у якій галузі почати працювати, так перша робота у багатьох людей затягається на все життя. Я сподіваюся, що мені вдасться знайти цікаву для мене сферу діяльності й бажано в області енергетики.
До далеких цілей можу віднести бажання одержати музичне утворення, але це відносно захоплення, а для життя хотілося б брати участь у транснаціональних проектах більших компаній. Відкриття маленького сімейного бізнесу в сфері подання послуг або в ресторанном бізнесі. Космічною метою вважаю придбання власного будинку із площадкою для гри в баскетбол та маленьку студію звукозапису.