Середній бал у період навчання в університеті: 4.65

Вільно володію росіянином, українськими мовами, англійським на рівні "Upper-Intermediate", базові знання німецької мови.

Маю великий досвід програмування на наступних мовах: Assembler (x86), Basic, VBA, Pascal, C/C++, MS VC++ & WinAPI, JavaScript, PHP, WML, HTML.

Маю навички роботи з наступними середовищами розробки додатків: Microsoft Visual C++ (MFC + API), MS Visual Basic, Borland Delphi, Borland C++, Lisp, SQL, UML.

Є практичний досвід розробок систем цифрової обробки сигналів і розпізнавання мови; розробка нейросетевых експертних систем, баз даних InterBase/FireBird, і додатків баз даних на Delphi

Маю навички роботи з наступними САПР: MathCAD, Microcap

Кострицький Дмитро Сергійович, народився 22 жовтня 1984 року в місті Макіївка, Донецької області. З 8 років пішов у школу №22 (м. Макіївка), де навчався з першого по третій класи. Перші місяці навчання дуже погано переносив, через крайню незвичайність і недорозуміння навчального процесу. Поступово "влився" у калію, але до кінця першої чверті мав більше 30 % "трійок" (підсумкових), що, властиво, украй обурило батьків, через що були вжиті відповідні заходи. Із другого класу почав вивчати англійська мова, що по початку теж давався вкрай важко й після чергової "двійки" вирішив узятися за таку справу більше "конкретно".

Із третього класу відвідував уроки співу "Палац піонерів". Але не пройшло й тижня, як із цим було покінчено у зв'язку з відсутністю слуху (із чим, властиво, я дотепер абсолютно не згодний). Після цього перейшов в англійську групу, де займався у вільне від навчання час (це приносило масу щиросердечного задоволення, тому що цього разу був визнаний "схильний до мов").

Протягом трьох років навчання проявляв себе досить непогано в навчанні, однак поводження, на думку класного керівника, залишалося бажати кращого, і чого, втім, ніхто не заперечував.
Після закінчення третього класу був переведений у школу-ліцей №1 з ОШ №61, де навчався з п'ятого по одинадцятий класи. Переклад у нову школу аж ніяк не вплинув на мою психіку, нова школа здалася куди більше більшої й уютней старої. Учителі теж були не зовсім строгі й схильні до спілкування.

Так я провчився до сьомого класу.
Після закінчення сьомого класу виникла дилема вибору основного напрямку навчання: "гуманітарне" або "технічне". Деякі вчителі лякали тих, хто не міг вирішити куди піти, тим що в технічному класі напруга учня буде несорозмірно велике, у порівнянні з "гуманітарієм", схиляючи тим самим нерішучих до "простого" наукам. Я був у їхньому числі...
Після переходу в гуманітарний клас з'явилася необхідність паралельно займатися англійським, у результаті було ухвалене рішення почати навчання в "Європейській школі кореспондентського навчання" (простіше говорячи "ЕШКО"). Основний упор мною робився на мови, літературу й історію. Математикові я недолюблював, хоча, розумів, та й любити її не представляло особливої можливості - до самого 11 класу поняття "алгебри" й "геометрії" як такий не було, була лише загальна назва "математика".

В 8 класі нашій школі подарували нові комп'ютери. По тимі часам це було просто супер круто, тому що ми займалися на старих ЕОМ "Електроніка" (комп'ютером мова не повертається назвати). Але, незважаючи на те, що весь кабінет був обладнаний новою технікою, безпосередньо предмет "інформатика" вівся як і раніше дуже паршиво. Увесь час уроку, після переклику, усі грали в Quake2 або Counter Strike. Інформатику любили всі, навіть більше, ніж фізкультуру. Але, слава Богові, всю цю ситуацію змінив новий викладач інформатики Геннадій.... не пам'ятаю по батькові, а жаль. Він почав задавати нам нові дивні завдання, говорив багато незрозумілих слів і тому багато хто стали уникати інформатику, я ж твердо вирішив відвідувати заняття, залучало невідоме, та й учитель був нормальним, не будував із себе дратівливого й злого академіка наук... Так поступово, почався мій шлях у технічні науки. Мені купили кілька книжок по інформатиці (із серії "для чайників"), я став частіше перегортати підручники "алгебри" й "геометрії".

В 9 класі, батьки спробували перевести мене в технічний клас, але це виявилося нереальним, тому що я був категорично проти (все-таки звик до однокласників). У цей період увели новий предмет - німецька мова. Це було досить цікаво, тим більше проводилося багато аналогій між англійським і росіянином.

В 11 класі багато чого змінилося, багато однокласників перейшли або в інші школи, або пішли в технікуми після 9. У цей період почувалося торжество, деяка ілюзія волі, ти розумієш, що от-от і ти підеш із цієї школи, перестануть задавати уроки...Але коли прийшов час надходити в інститут, розміряна життя окончилась. Всі стали запекло бігати по вчителях на додаткові заняття, я не був виключенням. Але на відміну від інших пішов тільки на "алгебру". Це привело до досить позитивних наслідків. Я став вирішувати задачник Сканави (правда не пам'ятаю яку складність, так це, власне кажучи й не важливо, раніше я його взагалі не міг вирішити). Так потихеньку я підучився й надійшов у Доннту на обрану спеціальність.

Навчання в університеті кардинально відрізнялося від шкільного. І все це помітили. Ніхто більше не бігав за тобою й не просив принести твір або контрольну, ти просто став наданий сам собі й треба було розставляти пріоритети щодо свого подальшого навчання. Як виявилося на потоці я був не єдиним зі своєї школи. Із мною вчилася моя (тепер уже колишня) однокласниця - Гололобова Ася й двоє хлопців з "технічного" - Бенесько й Кожухів. Так уже зложилося, що Асю відрахували після 1-го курсу, а я продовжив своє навчання. В 2006 я "захистив" бакалавра й надійшов у магістратуру разом з колишніми колегами по школі. На даний момент сподіваюся (з великою часткою оптимізму), що та частина моєї біографії, що я виклав вище, у наслідку виявиться несорозмірно мала в порівнянні з майбутньої.

Найближчі плани на майбутнє - написання магістерської роботи й, звичайно ж, її захист, так само актуальним є й питання про працевлаштування - пошук цікавої, перспективної роботи, пов'язаної з моєю спеціальністю, що приносила б не тільки гідну оплату кваліфікованої праці, але приносила б моральне задоволення, а також надає реалізувати свій потенціал. Але, як відомо, бажання не завжди збігаються з реаліями, але я впевнений, що в цьому світі все можливо, головне це захотіти, тому я зі своєї сторони прикладу максимум зусиль, щоб домогтися своєї мети, і не однієї.