Я народилася 21 червня 1986 року в місті Макіївка. Батько Мороз Анатолій Михайлович - працює на шахті, мати Мороз Світлана Михайлівна - електромонтер, старший брат Мороз В'ячеслав Анатолійович працює токарем. Також є рудий кіт Барсик, дуже товариська й ласкава тварина, яка завжди любить бути в центрі уваги.
З 3 років ходила в дитячий садок, розташований недалеко від мого будинку. Спогадів з дитячого садка дуже мало, але дещо запам'яталося. Наприклад, те, що я ніколи не любила спати вдень, але дуже подобалося вчити різні дитячі віршики, а потім розповідати їх мамі. Коли мене в дитинстві запитували про те, ким я хочу стати, коли виросту, то я відповідала, що буду вихователем або вчителем. Але, подорослішав, я зрозуміла, що це не те, чим мені хотілося б займатися в майбутньому.
В 1992 році я пішла в перший клас загальноосвітньої школи I-II щаблів № 24, де моїм першим учителем була Солдатова Світлана Анатоліївна. Вона завжди знала, як зацікавити дітей у навчанні, і одержання знань перетворювалося більше в гру, де всі безпосередньо брали участь, ніж у рутинне вивчення предметів. У першому, у другому й третьому класі я була круглою відмінницею. А моїми улюбленими предметами були малювання, математика й читання.
В 1995 році я перейшла в п'ятий клас загальноосвітньої школи II-III щаблів № 24 і вчилася там до закінчення дев'ятого класу. Тому що я дуже любила малювати, то в цей період життя в школі постійно займалася випуском стінгазет на всі свята, що проходять у школі. Та іноді наш клас посідав перші місця в подібних внутрішкільних конкурсах. Також під час навчання в школі брала участь в олімпіадах по різних предметах. В 7 класі я брала участь у конкурсі читців і посіла перше місце.
В 7 - му класі подруга запропонувала сходити з нею на волейбол. Мені сподобалося, тим більше тренер говорила, що в мене добре виходить, і протягом двох років три рази на тиждень цей вид спорту став невід'ємною частиною мого життя. Але спортивну кар'єру я робити не збиралася, і тренування довелося припинити, хоча моя тренер дуже наполягала на тому, щоб я початку їздити на змагання й не припиняла займатися. Тепер я задаю собі питання: «Чи правильно я зробила?». Але на нього я ніколи не знайду відповіді...
Після закінчення дев'ятого класу я здала вступні іспити в ліцей №1 з ЗШ №61 і продовжила навчання у фізико-математичному класі. Як і в попередніх класах, моїми улюбленими предметами залишалися алгебра, геометрія й креслення. Захопленість цими предметами в якімсь ступені визначили мій вибір відносно подальшого продовження навчання. Мій вибір припав на два ВНЗ, ними були - Донецький Національний Технічний Університет і Макіївський інженерно-будівельний інститут (зараз він називається Донецька Національна Академія Будівництва й Архітектури). Остаточне рішення було прийнято на користь ДонНТУ. Тому що цей університет відповідав моїм поданням про те, яким повинен бути вищий навчальний заклад, і, звичайно ж, реальна можливість вступу по рейтингах. Саме в такий спосіб в 2003 році я й стала студенткою першого курсу спеціальності «Електромеханічне обладнання енергоємних виробництв» (ЕМО).
Здача іспитів, як вступних, так і випускних залишилася позаду, і наступили довгоочікувані літні канікули. Часу предосить, тому можна було зайнятися улюбленими захопленнями. Обов'язковий захід - з'їздити на море, набратися сил і енергії для нового навчального року. А у вільний час можна й почитати. Я й раніше любила це заняття, але особливих переваг не було. А цим літом дуже зацікавили романи Даніели Стіл, які я прочитала всі доступні в місцевій бібліотеці, а пізніше мені порадили прочитати кримінальні романи Юлії Шилової. Вона дотепер залишається одним з моїх улюблених авторів. Також моя мама (спасибі їй величезне) навчила шити і я з ентузіазмом зайнялася дизайном і пошиттям свого одягу, паралельно освоювала навички в'язання на спицях і гачком. Останнє на даний момент у мене непогано виходить і зараз у моєму гардеробі біля половини речей зроблені своїми руками.
І от наступило 1 вересня 2003 року - початок нового етапу мого життя. З'явилося багато нових знайомих (згодом деякі з них стали кращими друзями), викладачів, які по можливості намагалися дати нам якнайбільше знань, але, природно, у наших головах відсівалося все «непотрібне» і залишалося тільки те, що придасться в житті. Перший семестр дуже цікаво було пристосовуватися до нових умов навчання (у порівнянні зі школою), до нових студентських термінів, здачі модулів і, звичайно, сесії. Про сесії можу сказати, що для мене її прихід не був «як сніг на голову», тому що завжди намагалася скористатися можливістю написати модульний контроль на позитивні оцінки й за результатами одержати іспит автоматом.
Також навчання в університеті запам'яталися численними святами, які супроводжувалися походами в нічні клуби або, якщо на вулиці весна або літо, то завжди приємно сходити із друзями на природу.
Наприкінці третього курсу нас почали закріплювати за керівниками дипломного проекту. Моїм керівником став Дерев'янський Вадим Юрійович. З тих пір і дотепер я пишу диплом, беру участь у різних конкурсах студентських робіт, пишу статті й уже одна стаття опублікована за результатами роботиа, а в травні 2007 року виступала на «Дні науки». Хочу висловити подяку своєму керівникові за те, що завжди допомагав потрібними радами за написанням диплома. Вони мені дуже придалися, і тепер я точно знаю подальший план роботи й напрямок дослідження.
Плани на майбутнє - одержати диплом магістра, знайти цікаву й високооплачувану роботу, створити міцну родину й реалізуватися у творчому плані.