Коротко про себе:

Коротка біографія

Дошкільний вікнаверх

XX сторіччя. 1986 рік. Україна, місто Донецьк. Весна… 30 квітня на світ з’явився я – Стародубцев Максим Володимирович. Мій тато, Стародубцев Володимир Петрович, народився 28 травня 1956 року, за професією технік зв’язку. Мама, Стародубцева Ольга Яківна, – бухгалтер. Вона народилася 15 березня 1958 року. Мій брат, Стародубцев Сергій Володимирович – менеджер по роботі з клієнтами, народився на 2531 день раніше за мене.

Свідомо себе я можу згадати лише років так з п’яти. З переказів батьків та родичів я проблем не створював як для сім’ї, так і для суспільства в цілому – спокійний товариський хлопчик. До 7 років мене водили до дитячого садка №393 “Червоні паруси”, де я навчився рахувати, читати, писати, складати і віднімати числа, але, звісно ж, не без допомоги батьків. Тому до дорослого (у той час) для мене життя, тобто до школи, я хотів піти з шести років. На мій жаль, батьки мене у цьому прагненні не підтримали: ”Підеш до школи зі своїми друзями-однолітками”.

Школанаверх

Довгоочікуваний для мене день, 1 вересня, наступив у 1993 році. Я пішов “перший раз у перший клас” до ЗШ №51. З першого дня я подружився зі своїми однокласниками і приступив до “поглинання” нових знань. Навчання у школі мені не здалося важким, хоча відмінником я був лише у 3-му класі. Приймав участь у багатьох олімпіадах та іноді займав призові місця, чому сприяла моя активність і прагнення проявити себе.

У 8-му класі, а точніше вже весною, мій друг-однокласник Андрій Піщик розповів мені про один цікавий учбовий заклад – “Донецький Колеж”. Порадившись з батьками, я вирішив туди поступити. Для вступу потрібно було скласти рейтинги. Оскільки часу у мене залишалось усього 2 місяці – мені довелося готуватися за інтенсивною програмою (на допомогу прийшли наполегливість і терпіння), і як виявилось – не дарма.

Колежнаверх

Отже, у червні 2000 року я став “колежаніном”. У Колежі мені подобалось вчитися більше, ніж у школі – у мене з’явилося багато нових друзів, предметів, які не вивчають у школі, змінилося відношення викладачів (до учнів звертаються на ”Ви”), а також багато яскравих і емоційних вражень від учбового процесу. Я навчався у класі з технічним спрямуванням, тому подальший вибір спеціальності для мене був майже зумовлений.

Мої оцінки покращились у порівнянні зі школою – тепер я отримував не нижче 10 за всіма предметами. Як раз у тому році ввели нову систему оцінювання, тобто за старою шкалою оцінювання мої оцінки відповідали від 5 з мінусом до 5 з плюсом. За мої старання я отримав атестат з відзнакою і срібну медаль.

У Колежі я навчився грати у дуже цікаву гру – бридж, за що виражаю подяку моєму викладачеві історії Порошину Павлу Івановичу. Я приймав участь у багатьох змаганнях різного рівня: внутрішньоколезькі, міські, регіональні, міжнародний Charity Challenge Cup – у чому мені завжди допомагав постійний партнер з бриджу Солдатов Максим Леонідович. 2003 рік став для мене “роком чемпіона”: я став чемпіоном Charity Challenge Cup, чемпіоном Колежу, володарем кубка ”Золотий Станіслав”.

Весною 2003 року я брав участь в обласній олімпіаді з математики, яку проводив Московський Державний університет (МДУ). За результатами я отримав диплом третього ступеня, що давало право писати вступні іспити до філіалу МДУ у Севастополі з привілеями. Але за обставинами, що склалися, моїм вибором став Донецький Національний технічний університет (ДонНТУ). І у травні 2003 року я по рейтингам поступив до ДонНТУ на факультет обчислювальної техніки та інформатики, спеціальність – системне програмування.

З Колежем розлучатися було дуже важко, але потрібно йти вперед: “прокладати дорогу до дорослого життя”, – як мені говорили викладачі.

Університетнаверх

В університеті я зустрів багато нових друзів і приступив до освітнього процесу. Навчання виявилося набагато складнішим, ніж я собі уявляв, тому на ”відмінно” мені першу сесію закінчити не вдалося, але цей недолік я виправив у другій сесії. Вчитися мені подобалось, оскільки кожен день в університеті був цікавим і веселим по своєму. Після закінчення першого курсу я був зарахований до німецької групи.

Починаючи з другого курсу вчитися стало ще складніше. Це сказалося на моїй третій сесії: “відмінником мені бути не призначено”. Мені здавалося, що деякі викладачі мене недооцінювали і що все у житті несправедливо. Але к 6-му семестру всі мої оцінки досягли максимуму – “відмінно”.

За період навчання в університеті я приймав участь в олімпіадах з англійської мови і математики. Призером я не став, але з математики зайняв третє місце. У 2005-2006 рр. я з одногрупниками приймав участь у створенні проекту на конкурс Siemens Join Multimedia. Наш проект потрапив до 100 кращих з великої кількості інших з усього світу. З бриджу я також досяг деяких успіхів і у 2006 році став чемпіоном міста.

Весною 2007 року я приймав участь у III міжнародній науковій конференції студентів, аспірантів і молодих вчених “Комп’ютерний моніторинг та інформаційні технології” з докладом на тему “Пошук з урахуванням морфології російської мови” – тема моєї науково-дослідницької роботи (НДРС) – та був нагороджений грамотою.

Більш ніж 7 місяців, починаючи з вересня 2006 року, я зі своїми одногрупниками та викладачем німецької мови Булаховою Яною Володимирівною готували програму для отримання стипендії “Studienreise”, яку влаштовує державна німецька служба з обміну студентів DAAD. Ми довго чекали і у липні отримали відповідь… Ми виграли цю стипендію! Тому 1-13 вересня 2007 року я перебував у місті Штутґарт, Германія. Від поїздки до Германії у мене залишилось багато приємних моментів та вражень, фото- і відеокадрів.

Подорожувати цікаво та весело, особливо з друзями та коханою дівчиною, але повернемося до навчання. Наприкінці четвертого курсу мій середній бал зріс до 4.78. Склавши на відмінно держіспити, я отримав червоний диплом бакалавра і був зарахований на держбюджет до магістратури.

У магістратурі з ряду причин я не подовжив тему НДРС і обрав іншу тему своєї магістерської роботи: “Дослідження методів доступу до даних MS SQL Server”. Керівник моєї роботи – Дорожко Леонід Іванович.

Погляд у майбутнєнаверх

Нажаль, майбутнє передбачити неможливо, але його можна (і потрібно) планувати. Заради успішної самореалізації та самоствердження треба ставити чітку мету перед собою. Після визначення мети залишається тільки лише їх досягнення та поширення, що, звісно, не завжди так просто, як хотілося б.

Коли я ставлю перед собою будь-яку мету, то намагаюся її розділити на менші частини – так простіше досягти головної мети, що я зазвичай і роблю. Тому після закінчення університету мені доведеться вирішити складну задачу – працевлаштування. Насправді цю мету я визначив для себе вже давно, і університет є однією з частин цієї мети.

Свою професійну діяльність я планую тісно зв’язати з Інтернет-технологіями і Веб-сервісами. Я вважаю, що Інтернет є найперспективнішою технологією людства, тому розробка додатків і сервісів для “Всесвітньої павутини" з кожним днем стає актуальнішою. Задля досягнення цієї мети я вже приступив до вивчення таких технологій як: .NET Framework, C#, Silverlight, XAML і AJAX, – бо я вважаю їх найперспективнішими у майбутньому мережі Інтернет, зокрема, Web 3.0 або Семантичного Інтернету.